Крізь приголомшливий галас

В одній хасидській притчі мудрець, який уже давно знає, що до нього не прислухаються, продовжує голосно закликати до покаяння, аби галас юрби його самого не заглушив.

Російська влада закликає до чого завгодно, тільки не до покаяння, але головна різниця в тому, чиї думки вона намагається заглушити. Тут, власне, мова буде про думки та якусь загадкову «історичну політику», проте спонукали мене до написання цих слів інші думки, яких жодний галас не заглушить.

15 липня в Росії вбили правозахисницю Наталію Естемірову. Відразу пролунали з усіх країн заклики провести незалежне розслідування. Пролунали майже тими самими словами, що й шість місяців тому, коли вбили Станіслава Маркелова та Анастасію Бабурову. Як і раніше, після вбивства Анни Політковської та багатьох інших.

А від близьких до Наталиних людей в ПЦ «Меморіал» ми почули інше - що здійснюється терор і що він, напевно, вдався. Скільки ж можна відправляти близьких людей на смерть, скільки потрібно осиротілих дітей?

Терор продовжиться. Продовжать убивати, катувати людей, а інформації про це буде вкрай мало.

Хто розгорнув оцю терористичну війну - не берусь судити. Але те, що російська влада ганебно мало робить для того, щоб вирвати країну із кола беззаконня та безкарності, робить її причетною до терору.

Але вона, вочевидь, має інші турботи. Ось оголосила вона війну, нібито оборонну, проте готова цю війну вести на чужій землі. Воювати збирається із істориками, ЗМІ, політиками. З усіма, хто сміє називати «окупацією» перебування радянських військ та НКВД з 17 вересня 1939 року на території, яка становила частину суверенної Польщі, чи аналогічне та не менш криваве перебування в прибалтійських республіках з червня 1940 року.

Головне - децибели. Щоб через галас ми не звертали уваги на непростий вибір альтернативного «окупації» слова. Щоб увагу притупити потоком слів про людей, котрі нібито «реабілітують організаторів Голокосту», співпрацювали з Гітлером, щоб обурювалися тим, що «іноді колабораціоністам надають вище пенсійне утримання, ніж воїнам Радянської армії», а ми навіть не пробували уточнити, що саме відбувається і де. Жодних доказів, але принцип простий: що частіше повторюєш, то більше шансів, що все це сприйматимуть як давно відомі доказані факти.

Не менш ефективним прийомом є плутанина різних речей, об'єднання того, що все ж таки не втиснеш в одні межі. У вступних словах до інтерв'ю з Модестом Коперовим, одним із членів робочої групи, що розробляла російський законопроект щодо протидії реабілітації фашизму, нам називають дві законодавчі ініціативи - російську та внесення Президентом України на розгляд парламенту законопроекту, який передбачає кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору як геноциду українського народу. Можна відзначити кілька відмінностей, проте, оскільки я сама вважаю таку ініціативу невиправданим обмеженням свободи вираження поглядів, зупинюсь на одній. В Україні це  можна назвати саме ініціативою, котра фактично не мала шансів стати законом. Її люто критикували різні історики, ЗМІ й, очевидно, парламентарі. У РФ такі рішення приймають «згори». Пан Коперов може скільки завгодно говорити про «багато реальних бюрократичних рішень», аби пояснити, чому законопроект досі не ухвалено. Як ніхто не сумнівався рік тому в імені наступного «Президента» після того, як Путін з вибором визначився, так і тепер всім зрозуміло, де вирішать долю законопроекту.

Можна допустити можливість, що постійна плутанина між державними та індивідуальними ініціативами зумовлена відсутністю чіткого розмежування в Російській Федерації. Російським журналістам, мабуть, важко зрозуміти, що якісь печерні активісти ВО «Свобода» чи «Патріотів України» не повторюють офіційної позиції Києва. Раптом не помітили, що при нинішньому безладді не надто зрозуміло, чию позицію треба вважати «офіційною».  Російські ЗМІ можуть не вловлювати різниці, але представники влади не можуть не знати, де закінчується офіційна позиція й починається вільне вираження поглядів. А коли оголошують війну, доцільно спитати, проти кого саме планують спрямувати свій значний арсенал?

Останнім часом важко позбутися враження, що російська влада намагається перекричати половину світу. Позицію М. Коперова щодо Резолюції Парламентської асамблеї ОБСЄ «Возз'єднання розділеної Європи» (далі Резолюція) повторила Рада Федерації, яка «рішуче засуджує спроби тенденційного тлумачення історичних фактів». Тут ідеться про Резолюцію:

«Вдаються до активних спроб переглянути реальні причини війни і покласти на СРСР рівну з гітлерівською Німеччиною відповідальність за її початок, а заразом і виправдати тих, хто став помічником гітлерівців, здійснював злочини на території країн, окупованих нацистами».

Варто звернутися за оцінкою подальших висновків і до політичних аналітиків, і до психіатрів, але вражає мене й інший момент. У самій Резолюції немає нічого, що навіть віддалено нагадувало би такі спроби. Вона зазначає, що:

«У двадцятому сторіччі європейські країни зазнали два могутні тоталітарні режими, нацистський та сталінський, які несли з собою геноцид, порушення прав та свобод людини, військові злочини та злочини проти людства».

Вона тільки нагадує «про ініціативу Європейського парламенту оголосити 23 серпня, тобто день, коли 70 років тому був підписаний пакт «Ріббентропа-Молотова», Загальноєвропейським днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму в ім'я збереження пам'яті жертв масових депортацій та страт».

Чи бачимо ситуацію подібну до заяв про «Доктора Живаго» - «Не читав, але знаю, що це огидна антирадянщина»? Не надто ймовірно. Документ дуже лаконічний, і важко повірити, щоб ніхто не стежив за здивованими реакціями різних організацій, зокрема й «Меморіалу», котрі вже вказали на таке дивне різночитання.

Підозрюю, що на інше сподіваються, а саме, що Резолюцію не читатимуть, а просто обуряться висмоктаною з пальця неповагою до солдатів Червоної армії. Правильно би обурились, проте такого взагалі не було, про що принаймні в Кремлі чудово знають.

Чого домагаються, окрім рефлекторного обурення, важко сказати. Якщо сподівались своїм законопроектом про протидію реабілітації фашизму та «комісією з протидії спробам фальсифікації історії» змусити європейські держави взагалі не згадувати про 70-ту річницю цього пакту та події, до яких він призвів, аж до червня 1941 року, - то явно схибили.

Значно більше непокоять наміри в самій РФ і в пострадянському просторі. Істеричний галас про уявну «образу нашого багатонаціонального народу» не тільки відновлює хворобливі стереотипи періоду «холодної війни», але й затушовує головне, те, що не підлягає ані сумнівам, ані виправданню: злочини сталінізму. Процес з «переоцінки» ролі Сталіна та радянської  історії загалом уже йде повним ходом, і вхопилися за війну та використовують вояків не менш цинічно та безсоромно, ніж у свій час сам диктатор.

Що на міжнародній арені це не пройде - безсумнівно. Цього, щоправда, обмежені мозки в Кремлі та спецслужбах можуть не розуміти. Адже на Заході ганьбу Мюнхенської угоди не ставлять під сумнів, та й пакт між Гітлером і Сталіном розглядають в основному на тлі всіх подій. Сталінізм засуджують за криваву тоталітарну систему, за репресії, що забрали життя мільйонів людей.

Як же треба не поважати власний народ, щоби знаходити виправдання злочинам сталінського режиму! І жоден приголомшливий галас не приховає так давно осточортілі совєтські пропагандистські прийоми російської влади.

Автор - член Харківської правозахисної групи

Ілюстрація Андрія Клена із сайту www. teatre.com.ua