Культура як економічна категорія

Україна є лідером за кількістю замків та твердинь у Європі. Географія провокувала звідусіль загарбників «навідатися в гості», відтак постійно доводилося оборонятися. В укладеному відомим істориком Орестом Мацюком каталозі оборонних структур нашої держави зафіксовано понад 4 000 замків, монастирів, городищ. Водночас Україна веде перед і за швидкістю метаморфоз, коли історичні пам’ятки стають руїнами.

Найтрагічніша ситуація на Тернопільщині, де лише 3 вартісні об'єкти «під дахом», а понад 40 підпадають під визначення «руїни». Львівщина виглядає дещо краще, бо більш-менш добре збереглися 8 замків, відносно небагато зруйнувалося - Старе Село, Добромиль, частина Високого Замку, замок у Поморянах. Ці трагічні тенденції можна заповільнити або й узагалі припинити. Усе залежить, по-перше, від правильної стратегії «консервування» історії, зорієнтованої на далеку перспективу, по-друге, від обсягу виділених коштів та, по-третє, від замовника, який несе відповідальність за доцільність проведення та якість реставраційних робіт. І ця тріада настільки взаємопов'язана, що її неможливо реалізовувати поодинці.

Європа починається у Жовкві

Сьогодні Замки Львівщини врешті стали не лише доступними для огляду, а й популярними. Зокрема, «Золоту підкову України» щороку відвідують понад 200 тисяч людей, з яких третина - іноземці. А ще у 80-х минулого століття мешканці Золочева на моє запитання, де стоїть замок, відповідали, що ніколи його тут не було, і лише після «правильного» формулювання - «Як пройти до в'язниці?» - вказували дорогу. Чи не найкраще протоптана туристична стежка до найстарішого замку в Україні - Олеського, а також самобутнього, аналогів якому немає в Європі, Підгорецького замку. Для Петра І із Жовкви та Підгірець починалася Європа. На жаль, бо він тоді повивозив із наших замків вартісні скульптури, які ми досі не можемо повернути в Україну, навіть як копії.

Саме Львівщина є архітектурно-мистецьким концентратом цілої України, бо тут є понад 30% усіх пам'яток нашої держави. Але це зовсім не передбачає привілейованого статусу нашого регіону, швидше навпаки. Від часів незалежності Українська держава виділяє кошти з бюджету на культуру пропорційно до кількості населення, яке проживає у певній області. А під означення «культура» підпадають усі її прояви: від збереження мистецьких шедеврів до кінотеатрів та сільських клубів. Відтак, попри те, що на Донбасі працюють лише 3 музеї і є близько 10 пам'яток архітектури, а лише у самому Львові - 40 музеїв та понад 1 000 архітектурних перлин, на Донбасі удвічі більше фінансується «культура».

Українська ізоляція в європейській культурі

Цьогоріч, з нагоди 100-річчя створення Львівської галереї мистецтв, вдалося перевести найбільший в Україні музей на повне утримання центрального бюджету, що дозволяє статтю видатків із обласного бюджету «перекинути» на інші об'єкти. А рятувати є що. Правда, нема кому. На початку 90-х років минулого століття були зліквідовані відділи архітектури та експлуатації при обласних управліннях архітектури та містобудування, які повністю володіли даними про стан історичних пам'яток та можливостями розпоряджатися коштами. Якщо треба було нагально виділити 100 тисяч на ремонт стін у замку чи профінансувати ремонт дерев'яної церковці, то це легко вирішувалося. Натомість зараз ці обов'язки поклали на управління комунального будівництва при міських та обласних адміністраціях. Ті кілька архітекторів, які туди входять, щиро кажучи, не є добрими спеціалістами з реставраційних робіт. Їхня справа - отримати гроші та одразу їх використати «за призначенням». Для прикладу, на Підгорецький замок виділили 300 тисяч гривень. Якщо для мене головне, аби за ці гроші покласти дах, то реставратори беруться за ремонт каплички, який завершиться всього за 2 місяці. Даху немає, зате гроші використані, і 10% від означеної суми осіли в бюджеті УКБ.

Нещодавно вкотре зіткнувся з прикладом нераціонального диктату замовників. Вирішили зробити ізоляцію Китайського палацику в Золочівському замку. Задля більшої витрати коштів представники УКБ замовили ізоляції по горизонталі: за півметра від землі в стіні будинку просвердлили дірки та встановили ізоляційний матеріал. На паперах, та навіть і зовні, виглядає все добре, але ж насправді верх відділили від низу, а увесь фундамент залишили на цілковите гниття! У Європі це вважається величезним злочином. Навіть у Жовкві поляки прекрасно відреставрували костел та церкву - відкрили фундаменти, поставили стіни, перекрили низи, від чого будівля «дихає». А тут просто знищили пам'ятку, бо через якесь десятиліття вона розпадеться. І найгірше, що я, маючи в підпорядкуванні замки, не маю впливу на прийняття рішень, адже не плачу за роботу. Замовник авторитарно править реставраційним балом!

Такі заповітні заповідники

На відміну від «поголівного» принципу фінансування культури, держава щороку виділяє 300 мільйонів гривень на заповідники України, які директори використовують на свій розсуд. Приїжджаю у своє рідне Дубно, а директор заповідника у вересні (!) радиться зі мною, що ж зробити на виділені щойно 3 мільйони; в Острозі також дізнаюся, що кошти надходять на рахунки заповідника. У червні на базі Львівської ОДА створили комунальне підприємство «Реставрація та управління замками та палацами Львівщини», основним завданням якого є об'єднання архітектурних пам'яток у державний заповідник «Замки та палаци Львівщини». Це вже величезний прогрес, бо тоді за справу візьмуться професіонали, які детально вивчатимуть пам'ятки, визначатимуть пріоритети щодо реставрації, готуватимуть документацію та замовлятимуть послуги у відповідних спеціалістів.

Водночас покладаю величезні надії на згадане комунальне підприємство, адже можна буде поволі впорядкувати та розвивати туристичний бізнес. Замки можуть самостійно заробляти на себе, але необхідно випрацювати систему. Коли був створений Владіміро-Суздальський заповідник «Золоте кільце Росії», то директор особисто зайнялася туристичним менеджментом: поставила в Москві 200 автобусів з різними маршрутами, аби туристи обирали із 40 об'єктів тих 4-5, які хочуть за день подивитися. Лише тоді почали надходити великі гроші, яких із лихвою вистачало і на «латання» дір, і на розвиток. Сьогодні наші замки годують хіба численні туристичні бюро. Якщо раніше у Львові було лише три туристичні агенції - «Супутник», «Турист» та «Інтурист», і вони постійно відраховували частину свого прибутку об'єктам, які показували, то зараз у нашому місті є понад 130 туристичних структур, які цілком безоплатно використовують пам'ятки. Туристи платять за вхідний квиток та роботу місцевого екскурсовода. Для прикладу, коли формуються екскурсійні групи з Моршина чи Трускавця, то кожен турист платить 100 гривень, а в замку залишається по 3 гривні з особи та 30 - за працю екскурсовода. Отака проста арифметика з невтішними результатами.

Тим не менше, навіть сьогодні, коли в Золочівському замку працює лише один об'єкт - Китайський палацик - за рік набігає приблизно 150 тисяч гривень. За ці кошти вже робимо великий палац у Золочеві, купуємо туди експозиції, вітрини, килими, телевізори. Якщо ж музей повноцінно працюватиме, то будуть «живі» гроші, яких вистачатиме не лише на перекриття даху, а й на утримання цілого замку. Туристи їдуть звідусіль. Уже двічі ми приймали в себе туристичні потяги з Одеси, в яких було щонайменше, тисяча екскурсантів. Як додаткова стаття прибутків - це консультації для істориків або режисерів, фотографування, проведення весіль та якихось забав. Зараз економічно піднімаються і ті села та містечка довкола замків, з'являється можливість працювати та заробляти.

Меценати «тягнуть» культуру

Нещодавно в картинній галереї ми приймали пару із Японії, в якій професійно поєдналися дві теми мого розгляду, бо дружина - культуролог, а чоловік - економіст. Під час свого виступу вони наголосили, що відродження Японії почалося з культури, яка «потягнула» за собою економіку. На щастя, в Україні вже з'явилися справжні меценати, які «витягують» культуру. Президент обрав вірну тактику - привіз бізнесменів до Батурина і пообіцяв перед телекамерами, що до наступного року - 300-річчя від Батуринської трагедії - буде повністю відбудовано заповідник «Гетьманська столиця». Вочевидь, на Львівщині зробити це було б значно складніше, бо немає таких високих заохотників, але меценати з'являються самостійно.

Хоча економіка наразі виносить остаточні вердикти культурі, останню вже захищають добрі адвокати, які добре продумують аргументи на її захист.

Довідка ZAXID.NET

Борис Возницький народився 1926 року під Дубном на Рівненщині. Воював у лавах Червоної армії. Закінчив Академію мистецтв у Ленінграді, де навчався на факультеті історії мистецтва. У 1960-1962 рр. працював заступником директора Музею українського мистецтва у Львові, згодом призначений директором Львівської галереї мистецтв, якою керує по нинішній день.

Заснував низку музеїв: в Олеському замку, Музей першодрукаря Івана Федорова, Музей-садибу Шашкевича, Музей «Русалки Дністрової», Музей найстаріших пам'яток Львова. Відновив оборонну вежу у П'ятничанах, захистив від нищення Бернардинський костел, відреставрував каплицю Боїмів. Зініціював реставрацію замків у Золочеві, Підгірцях і Жовкві. Doktor Honoris causa (почесний доктор) Варшавської Академії мистецтв, почесний член Академії мистецтв України, Герой України.