Львів – індустріальна руїна!?

За радянських часів Львів, як і вся область, розвивався як індустріальний центр. На момент розпаду СРСР в області було розташовано 356 підприємств союзного підпорядкування, значна частина яких працювала на військово-промисловий комплекс (ВПК).

Для порівняння, в Тернопільській області таких підприємств було 8, Волинській - 6. Після розпаду Союзу відбувся крах планової економіки та почався занепад ВПК, як наслідок, ми отримали кризу львівської промисловості. Від колишніх мегабрендів СРСР (ЛАЗу, «Кінескопу» та інших) залишилися лише оболонки, борги та земля, через яку добивають ті підприємства, які все ще тримаються на плаву.

Львів почав розвиватися, а точніше, його почали розвивати як індустріальний центр після 45-го року. «Радянська влада не просто так почала концентрувати у Львові великі підприємства і наповнювати їх тисячами «технічних» працівників зі Східної України та Росії. Таким чином хотіли створити нову львівську еліту - «технічну». Це було продуманим кроком влади - зміна менталітету еліти», - розповів ZAXID.NET начальник управління промисловості Львівської ОДА Ростислав Сорока. Отже, за радянських часів Львів наполегливо почали розвивати як індустріальний центр і зробили це професійно. На початок 80-х ми отримали індустріальне місто, яке зараз практично вмерло.

Власне те, що раніше представляли львівські підприємства, за часів незалежності було розпродано як металобрухт та перетворено у гроші, які незаконно осіли у кишенях директорів, санаторів, суддів та інших «причетних» громадян, хоча, можливо, ми помиляємося і у «знищенні» львівської промисловості винні зовсім інші люди. Нашу тезу підтверджує і голова Львівського регіонального відділенні Фонду державного майна України Наталія Горлач: «Подивіться на всіх тих санаторів, які були на підприємствах, у них зразу з'являлися нові машини... а поки підприємство дійде до приватизації, там залишиться лише повітря».

У тодішніх умовах та за керування підприємствами «закоренілих» у радянській плановій економіці директорів з львівською промисловістю нічого іншого статися не могло. Львівські керівники не могли витягнути свої підприємства з кризи і не знали, як це зробити. Вони не знали ні своїх ринків збуту, ні ринків сировини. Це були свого роду директори цехів для виготовлення продукції.

Через таке «тактичне» керування, практично на усіх львівських підприємствах за часи незалежності відбулося відчуження майна, яке «спрямовували» на погашення боргів із зарплати, різноманітних зобов'язань перед інвесторами, податковою тощо. Якщо говорити про інтелектуальний потенціал області, то він почав поступово «перепливати» через океан.

Усі львівські економічні гіганти, як-от ВАТ «Концерн-Електрон» (який був першим підприємством, що набуло статусу ВАТ в Україні), ДП «ЛОРТА», ВАТ «Львівський завод комунального транспорту» (колишній ЛАЗ), ДП НВК «Полярон» (який є у списку підприємств, що готуються до продажу у 2007 році), ЗАТ «Автонавантажувач», ВАТ «РЕМА», ДП «Львівприлад», ВАТ «Львівській завод телеграфної апаратури», ВАТ «Львівсільмаш» у десятки разів зменшили обсяги виробництва. За місяць на цих підприємствах тепер виготовляють те, що раніше сходило з конвеєрів за одну зміну. Для прикладу, «Електрон» у 90-му році виготовляв 1 млн 200 тис. телевізорів в рік (це становило 4% всього виробництва в Україні), тепер - близько 50 тис., на ЛАЗі тепер складають до 300 одиниць техніки у рік, хоча колись випускали до 11 тис. автобусів.

Такий спад обсягів виробництва не могло не призвести до значного скорочення чисельності працівників на мегапідприємствах. Якщо у 1991 році на ВАТ «Концерн-Електрон», ДП «ЛОРТА», ВАТ «Кінескоп», ЛАЗі працювало, відповідно, 19 000, 16 583, 13 365, 10 000 працівників, то тепер на них (за винятком «Кінескопу», який взагалі було визнано банкрутом, а процедура ліквідації на підприємстві триває майже десять років) працює близько 2500 людей. Решта ­працівників, як ми вже згадували, виїхали на заробітки, що зараз відгукується дефіцитом кваліфікованих кадрів в області.

Ще однією проблемою наших підприємств є земля, на якій вони розташовані. Її недостатня кількість у межах центральної частини Львова ставить під загрозу існування усіх великих та середніх за площею виробництв. Значна частина підприємств, розташованих у центральній частині міста, вже перетворилася у бізнес-центри, супермаркети, як-от Львівський завод телеграфної апаратури. У сучасних умовах земля приноситиме більше зиску, якщо на ній розташовуватимуться бізнес- чи відпочинкові центри. Тому, як не сумно, а ВАТ «Львівсільмаш», який розташований практично в центрі міста, напевно припинить існування.

Чи буде розвиватися львівська промисловість в майбутньому? Безперечно, кожне підприємство може розвиватися, якщо його очолюватимуть хороші менеджери та підтримуватиме держава. Проблема львівських підприємств, та і взагалі всіх підприємств в Україні у тому, що в державі немає програми розвитку промислового комплексу з чітко прописаними пріоритетами (тут треба дещо уточнити: такі програми були запропоновані різними урядами, але жодна з них реально так і не працювала). Наприклад, пріоритетом є розвиток машинобудування в Україні, а тому ЛАЗ чи «Автонавантажувач» матимуть преференції, закріплені на законодавчому рівні. Преференції дозволили б вітчизняному виробнику вийти на нові ринки збуту і повернути свої позиції на втрачених. За іншої ситуації Львовом - містом, у якому розташований величезний автобусний завод, й надалі курсуватимуть китайські автобуси.

Єдиним підприємством, яке за ці роки змогло збільшити об'єми виробництва, є ВАТ «Іскра», хоча чисельність працівників у порівнянні з 1991 роком на підприємстві зменшилася вдвічі і становить 2500 осіб. Такого успіху, принаймні в межах українського ринку, підприємство досягло завдяки закордонним інвестиціям та інноваційному проекту, здійсненому разом із концерном «Сіменс». ВАТ «Концерн-Електрон» також зміг втриматися на плаву, частково змінивши профіль виробництва. Зараз концерн поділено на кілька підприємств, які займаються виготовленням виробів з пластмаси, автомобільних обігрівачів на СП ТзОВ «Сферос-Електрон», виробництвом двигунів малої потужності та різноманітної електропобутової техніки на їх базі, банківською, науковою та іншими видами діяльності і, звісно, складанням телевізорів. Зараз на підприємстві збирають рідкокристалічні та плазмові телевізори, проте, до позиції лідера, навіть на ринку України, доведеться зробити ще не один крок.

Аналіз ситуації, у якому опинився виробничо-промисловий комплекс Львова та області, підказує, що наша промисловість наразі буде копирсатися в тому, що від неї залишилось.

Врятувати промисловість Львівщини за умови відсутності підтримки з боку держави можуть інвестиції. На цьому шляху є дві перепони - політична криза у країні відлякує потенційних інвесторів, а прибутковість ліквідаційного бізнесу (розкрадання), на якому робляться немалі гроші, змушує зацікавлених осіб прикладати всі зусилля, щоб затягнути санацію.

Отже, про відновлення колишньої потуги наших підприємств говорити не варто. Та й слід подумати, наскільки це потрібно в сучасних умовах розвитку ринку. Можливо, Львів слід розвивати не як індустріальне місто, яким воно все ще продовжує були, оскільки основні доходи у бюджет надходять самі від діяльності підприємств, а як інноваційний центр. Місту не потрібні підприємства, які виготовлятимуть одинцю продукції за рахунок великої кількості працівників, сучасний світ працює у зворотному напрямку і розвиває технології, а незайняті руки слід скерувати у середній та малий бізнес.

Львів стоїть перед серйозною проблемою, суть якої полягає у наступному: радянський індустріальний проект закритий, а проект реформування Львова так і не з'явився. І саме це становить першопричину всіх міських проблем.

Нам видається сумнівним, що це переформатування може пройти еволюційно (само по собі), тому що:

а) в місті живе багато «зайвого» працездатного і соціально активного населення, яке не може, а подекуди і не хоче «знайти себе» в умовах знищення індустріального проекту і тому змушене виїжджати на заробітки;

б) інфраструктура міста була збудована під індустріальний проект і продовжує залишатись такою дотепер, і якщо не переформатувати місто, то нас очікує інфраструктурний колапс;

в) без проекту переформатування Львова тут ніколи не з'являться ні внутрішні, ні зовнішні інвестиції в достатньому для розвитку об'ємі;

г) деіндустріалізований і непереформатований Львів не витримає конкуренції з іншими регіональними центрами України, які продовжують розвиватись експлуатуючи радянський індустріальний проект (Дніпропетровськ, Харків, Запоріжжя, Донецьк і, в якійсь мірі, Одеса). В умовах втрати конкурентоспроможності Львів приречений перетворитись в рядовий обласний центр.