Львівський Євромайдан як приклад народження громадянського суспільства

Коли людина усвідомлює, що для покращення життя замало ходити на вибори чи навіть просто стояти на Майдані – народжується громадянське суспільство. Що робити? Що я можу? З ким?

Такі питання часто можна почути від людей, які скептично налаштовані до самоорганізації, їхня пам’ять ще зберігає образ того соціалістичного гвинтика, місце якого було лише там, куди його закрутили. Натомість, молодь від такої пам’яті вільна. Для них, як показують останні події, відповідь достатньо проста – шукай однодумців та роби те, що можеш і вмієш.

Далеко за північ, а одна з львівських кав’ярень і далі багатолюдна. Проте, обстановку, незважаючи на те, що тут тепло, є що поїсти і можна попити гарячої кави – важко назвати затишною, швидше комфортною. Комфортною для роботи, адже тут розмістився прес-центр львівського Євромайдану.

Барна стійка «Віденської кав’ярні», по ліву руку від входу, пустує вже давно. Зате праворуч зайняті всі столики. Відразу біля вхідних дверей гріються охоронці. Трохи далі в кутку, чергують медики. Вони обкладені зі всіх сторін медикаментами, які часто приносять сюди люди. Якщо навколо медиків ліки, то в суміжному куті кімнати, люди майже обмотані кабелями. Комп’ютери, планшети, модеми, перехідники, подовжувачі, карти пам’яті, фотоапарати, та все інше, що необхідно журналістам. За довгим столом, який освітлюється великими настільними лампами, цілодобово сидять від 3 до 6 людей. Вони моніторять новинні сайти, вишукуючи інформацію, яка б стосувалася подій Євромайдану, перевіряють її на достовірність і розміщують на фейсбуківській сторінці #Євромайдан Львів.

Львівський Євромайдан організовувався стихійно. Павло Островський, студент магістерської програми з журналістики УКУ, один з координаторів прес-центру, розповів про те, як все починалося. Ввечері 21 листопада, після того, як Кабінет Міністрів офіційно оприлюднив інформацію про призупинення євроінтеграції, до нього прийшов друг Андрій Приймаченко. Найперше запитання до Павла було – як організувати мирну акцію протесту? В Павла був досвід участі в громадських кампаніях проти незаконних дій чиновників в його рідній Дружківці, що на Донеччині. Відтак, хлопці порадившись, скликали друзів й пішли в центр міста, до пам’ятника Шевченку. По дорозі придумуючи заклики, які б привернули увагу львів’ян і заохотили приєднатися. Метою 14 студентів було привернути увагу громадськості й підтримати киян, які того вечора почали збиратися на Майдані Незалежності. «Ми прийшли на проспект Свободи і почали телефонувати до друзів та знайомих. Я обдзвонив майже всіх, хто були в моїй телефонній книзі, навіть тих, з ким не спілкувався вже кілька років чи тих, про яких і не пам’ятав, як вони опинилися серед списку моїх контактів. – говорить Павло. – Ми намалювали плакат «Кияни, виходьте на Майдан», фото з яким розмістили в інтернеті всюди,де могли. Також по всіх соцмережах писали про нашу акцію й закликали долучатися». Досить швидко до них почали приєднуватися перехожі люди й ті, хто почув про акцію в мережі. Таким чином, десь за дві години, біля Шевченка стояли вже кілька сотень людей. Здебільшого, студенти львівських вишів. Приїхали новинарі й звістка про те, що в Львові збираються люди, які не погоджуються з рішенням влади, миттєво розлетілася Україною. Наступного вечора, за словами Павла, вирішили зібратися на 19:00, щоб максимально координувати свій протест з київським Майданом.

Увечері на центральній площі Львова, студентів було вже кілька тисяч. Поставили намет, навколо якого й організувалося все життя. В наметі зробили прес-центр. «Річ у тім, що потрібно було сповіщати людей про те, що ми плануємо, на котру годину збираємося, і т.д. З цією метою ми створили сторінки в соцмережах, де розміщували важливу інформацію з Майдану, а також новини з Києва. Це був той напрямок роботи, в якому я міг приносити найбільшу користь» - пригадує Павло. Спочатку прес-центр розміщувався у наметі – живлення було від генератора, ноути мерзли і відмовлялись нормально працювати. Згодом своє приміщення для розміщення прес-центру та медичної служби запропонувала «Віденська кав’ярня».

Коли всі зрозуміли, що все серйозно і Євромайдан збирається стояти до кінця, то різні організації почали висловлювати підтримку. Один з магазинів мобільного зв’язку, на проспекті Свободи, повісив оголошення про безкоштовну зарядку мобільників. Представники бібліотек, театрів в центрі міста робили оголошення, що в їхніх приміщеннях можна погрітися.

Що важливо, вже на початку акції протесту, студентські координатори вирішили, що на львівському Євромайдані не буде політичної символіки. «Так, щоб не було зайвої спокуси, - говорить Павло, - ми запропонували проголосувати за це на позачерговому засіданні львівської обласної ради – абсолютна більшість висловилася «за».

Львівський Євромайдан досить швидко розрісся до багатьох напрямків роботи: власне, інформування, відправлення автобусів до Києва, організація медпункту та психологічної допомоги, кухня, робота сцени, охорона, логістика, збір фінансових пожертв та облік витрат.

Створення медпункту – ініціатива Національного Медичного Університету ім. Данила Галицького. Вони звернулися до своїх студентів з проханням створити такий пункт й цілодобово чергувати в ньому. Всі охочі відгукнулися. Таким чином, була денна і нічна зміна. Зазвичай, як поділився студент 4 курсу, Ігор Сворень, люди приходять і просять щось від простуди чи болю в горлі. «Для нас це можливість чимось реально допомогти й отримати навики, які будуть корисними в нашій професії». Під час розмови з студентами-медиками, підходить чоловік й каже, що має десь двадцять упаковок парацетамолу та різних порошків від простуди, які може їм віддати.

Настя Онопрійчук працює в прес-центрі Євромафдану щоночі, від самого його початку. На питання чому їй не спиться, відповідає так: «Для мене не байдужа доля України. Я не знала, чи стоячи на Майдані, можу чимось реально допомогти. В фейсбуці прочитала, що потрібні люди з комп’ютером і відразу зголосилася. І в прес-центрі, я розуміла, що роблю щось потрібне для загальної справи. Це важливо для мене».

За сусіднім столом від журналістів, сидять психотерапевти. Розповідаючи про те, що змусило їх ночами сидіти в прес-центрі, Олена Добряшкіна говорить: «Особисто моя мотивація того, що я тут – якщо я можу щось робити, я роблю. Ситуація неординарна, в людей багато емоцій, з’являються різні переживання, з якими їм потрібно допомагати справлятися. Ми, як фахівці, знаємо, що це потрібно».

За словами психолога, вони запропонували свої послуги після того як стало відомо, що повернуться львівські студенти, яких побили в Києві. Було очевидно, що їм потрібна психологічна допомога.

Світлана Єфімова, психотерапевт: «Те, що ми тут – виключно наша ініціатива. Ми побачили в інтернеті оголошення, що потрібен пункт психологів і самі зголосилися. Я тут, бо маю бажання бути корисною. Знаю, що можу допомогти людині, яка отримала травматичний досвід».

Те, що відбувається, дасть великі результати для суспільства, - переконана пані Світлана. – А самоорганізація молоді має стати прикладом для тих, які б мали підхопити ініціативу. Маю на увазі тих, які мають відповідну кваліфікацію, досвід, і можуть аналітично мислити в масштабах держави.

Людям треба усвідомити, що закінчення Майдану, не означає закінчення роботи. Бо Майдан – це реакція на певну подію, і така реакція має бути постійною на все, що відбуваєтсья в країні, - переконалі психологи.

Євромайдан принципово інший ніж Помаранчева революція. Можливо справді, тоді було зачаття, а тепер, рівно через 9 років, народилося громадянське суспільство?