«Любити» Росію, щоб жити у Європі
IQ

«Любити» Росію, щоб жити у Європі

Як Ірина Бережна спростувала фейк «русского міра»

Анатолій Рубльов, 7 серпня51364

Днями у Хорватії загинула українська екс-депутатка Ірина Бережна. Відбувши дві каденції у парламенті, Ірина більше скидалася на голівудську діву, ніж на відставного українського політика. Її Інстаграм – калейдоскоп блискучого, нетутешнього життя: Монте-Карло, Флоренція, узбережжя Тоскани, Відень, гламурні тусівки, фестивалі, селфі зі знаменитостями. Лячно, що все це увірвалося через банальне ДТП. Щоправда, і воно сталося у майже голівудських декораціях: мальовнича Адріатика, гірський серпантин, шикарне авто… Все це ніяк не в’яжеться з тим, що у своїй політичній діяльності Бережна просувала «русский мір» у лавах Партії регіонів. Як таке можливо: сьогодні насолоджуватися черговим вояжем Європою, а завтра мчати на ефір «Росії-1», підливати масла у вогонь путінської пропаганди? А криється за цією «суперечливістю» один простий факт: ніякого «русского міра» насправді не існує.

Подвійне дно «русофільства»

У своїй «суперечливості» Бережна була не самотня – таке подвійне життя вели чи не всі українські «русофіли». Хрестоматійним прикладом є Микола Азаров, котрий в часи Майдану лякав українців «євросодомом», маючи шикарні маєтки в Австрії. Подейкують і про віллу Петра Симоненка в Іспанії. Пишуть, що навіть підсанкційна родина Януковича, проживаючи у Росії, скуповує нерухомість у Чорногорії. Залюбки відпочивають у Франції та на Мальдівах і юні діти відомого «ватніка» Михайла Добкіна. А будівничий «Новоросії» Олег Царьов взагалі відправив своїх дітей до Британії навчатися. Отримують освіту на «загниваючому Заході» діти Нестора Шуфрича, Бориса Колєснікова, Віктора Медведчука, Владислава Лукьянова та багатьох інших. Навіть донбаські «сєпари» по можливості прилаштовують своїх дітей у «столиці хунти» або навіть у США.

Та ж сама картина – у самій Росії. Картину трохи зіпсували санкції, але Йосип Кобзон все одно лікується в Італії, Михайло Задорнов – у Німеччині, Дмитро Кісєльов відпочиває у Японії і Голландії, Володимир Соловйов регулярно мотається у США… Загалом така палка любов до Заходу властива всім, хто може її собі дозволити у фінансовому сенсі. І для представників прозахідної політичної еліти така поведінка цілком логічна: кличеш народ євроінтегруватися – євроінтегруйся сам! (Питання, звідки вони беруть на це гроші, поки опустимо.) Та коли йдеться про будівничих «русского міра», виникають сумніви щодо їхньої щирості. Бо якщо «русофіли» поводяться так само, як «західники», чи є між ними якась суттєва різниця?

Цієї різниці насправді нема. Наша еліта, не зважаючи на політичну належність, одностайно визнає цивілізаційну першість Заходу і намагається пов’язати з ним бодай життя своїх дітей. Комерціалізована британська школа для «мажорів» з країн третього світу або захланний американський коледж видаються нашій еліті більш перспективними, ніж елітні пансіонати Петербургу і провідні університети Москви. Вони хочуть зустріти старість у Європі, в оточенні європейських лікарів, а не доживати у палаці під Києвом, тричі на тиждень наїжджаючи у Феофанію «прокапатись». Та навіть гріти свої сідниці вони воліють на європейських пляжах, а не у Сочі чи на узбережжі Криму, котрий нещодавно «повернувся додому». Тож виникає цілком логічне запитання: навіщо вся ця клоунада з «русским міром»?

Міф для «лохів»

Надутий мильною бульбашкою міф про величний і могутній «русский мір» – не що інше, як політична технологія. Путіну вона потрібна передусім для внутрішнього ужитку: лише так можна виправдати самовбивчу холодну війну із Заходом і «гарячу» війну з Україною, санкційний тиск та ізоляцію Росії від цивілізованого світу. Зачаровані телекартинкою російські маси вірять, що ось-ось закидають шапками «тупих піндосів» та візьмуть за шкібарки «розбещену гейропу». Ілюзію величі підтримують мільйонні наклади шовіністичної макулатури, сотні тисяч ефірних годин інтенсивної агітації і ціла армія спеціально навчених професіоналів, котрі керують пропагандистською машиною. Ці міражі транслюють також назовні – туди, де Росія готується утворити чергову геополітичну капость. Що більше зачудованих аборигенів увірує у зоряні перспективи «русского міра», то менше роботи залишиться для ГРУ та ФСБ.

Ну а для наших «русофілів» це просто вигідний бізнес. Україна влаштована так, що влада легко конвертується у гроші, а гроші дуже сприяють набуттю влади. Але в умовах нашої хворенької демократії владу доводиться здобувати не лише силою та підкупом, а ще й заграваннями з народом. І тут «русофільство» – це просто одна з небагатьох ніш, котра здатна дати належний електоральний результат. До того ж, можна підвищити прибутковість проекту, осідлавши потоки російських «грантів». Гроші, звичайно, в підсумку осідатимуть на Заході: у банках, у касах бутіків та готелів, у бюджетах коледжів і т.д. А поки «русофіли» відпочиватимуть від політичних баталій у Монако, їхній «лохторат» тягтиметься (і тягтиме країну) у напрямі Якутська. А коли дійде до крові, «русофіли» співчуватимуть мертвим любителям Росії, не вилізаючи із джакузі.

По суті, ніякого «русского міра» не існує взагалі. Євроатлантичний світ справді має величезну силу цивілізаційного тяжіння, причому таку, що половина світу сповідує різноманітні карго-культи на «західну» тематику. Натомість Росія не вабить нікого, крім найбідніших і найменш освічених, дезорієнтованих та задурених бідолах. Пересічний «ватнік» з Горлівки справді може мріяти про квартиру у Ростові і про відпустку у Сочі. Але ті, хто зробив його «ватніком» і зіштовхнув у пастку війни, мріють про Відень та Мальдіви – і не просто мріють, а вже зараз пакують валізи і бронюють апартаменти. І що більше «ватніків» помножить своє життя на нуль, то глибше до євроатлантичного світу інтегруються їхні ляльководи. І тим крутіший у них буде інстаграм.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук