Майдан. Чекаючи на Годо

IQВлад Якушев, 17 лютого 2014500710
Майдан. Чекаючи на Годо

Перемир’я, після якого буде перемога. Саме таку ілюзію створюють перед Майданом лідери опозиції. Насправді ж перемир’я зберігає лише Майдан. Війни проти активістів влада не припиняє ні на хвилину.

Спостерігаючи за подіями на Майдані, я згадую п’єсу ірландця Семюеля Беккета «Чекаючи на Годо». Там головні герої ведуть пусті бесіди, очікуючи на пана, якого жодного разу не бачили, але з приходом якого їх життя має налагодитись. Вони голодні та злиденні, і цілком могли б змінити своє життя, але не рухаються з місця, бо завтра прийде Годо, який зробить все за них.

Запізнюючись на крок

Країна на межі. Зараз ми перебуваємо у стані нестійкої рівноваги – коли можна перемогти чи програти, коли, без перебільшення, кожен крок веде нас або до перемоги, або до поразки. Парадокс полягає у тому, що, здавалося б, неправильні кроки радикалів наближають перемогу, а цілком правильні дії опозиції можуть призвести до поразки.

Так було від самого початку революції. Доки опозиція вигадувала, як саме висловити  Януковичу протест через зміну геополітичного курсу, на Майдан Незалежності вийшли студенти, заявивши про своє бажання жити у європейській державі. Студентів побили, і доки опозиція обдумувала, як то краще заявити про свій рішучий протест, у центрі Києва зібрались тисячі людей, які виперли звідти міліцію й почали встановлювати намети.

Після появи Майдану опозиціонери заходились виголошувати полум’яні промови, а люди почали робити барикади. На тих, хто зайнявся барикадобудівництвом та говорив про створення загонів самооборони, опозиціонери дивилися скоса. Це вже було на межі законності, а опозиціонери з усіх сил намагались утриматися в межах закону.

Після невдалого нічного штурму до будівництва барикад нарешті взялися зі знанням справи. З’явилися сотні самооборони. Подекуди людей навіть почали вчити захищатися. І все ж у справжню війну ніхто не вірив, принаймні до 19 січня.

Міліція почала стріляти у людей бойовими набоями, активісти зникали з лікарень. Катування правоохоронцями людей стало звичною справою.

За таких умов створення загонів самооборони, здатних протистояти незаконним діям людей у формі, стало необхідністю, і опозиція вирішила взяти цей процес під свій контроль. На Майдані з’явилась армія, яка почала виконувати функції, властиві військовим утворенням, але політики знову відстали…

Слово та діло

Переговори опозиції з владою виявилися безрезультатними. Регіонали всіляко затягували переговорний процес, тим часом розпочавши справжню війну проти активістів. Армія Майдану почала захищати людей. Тітушко-сафарі по-справжньому деморалізувало противників. Набрати потрібну кількість тітушок стало проблематично. Довелося навіть підвищити ціни від 200 до 400 гривень за добу. Міліція та спецпризначенці метушаться по Києву, намагаючись прикрити всі суди та державні установи, біля яких відбуваються маніфестації. В обласних центрах – повстання, і доводиться задіювати значні сили міліції на місцях. Розпочинаються морози, а замінити виснажених ВВшників у Києві ніким. Союзнику Януковича – Путіну – наразі не до України, він зайнятий Олімпіадою.

Військовий стан у країні ввести неможливо. Попри письмові запевнення працівників генштабу у лояльності, армія не бажає воювати проти власного народу. Мені вдалося поспілкуватися з кількома військовими, які мають солідні посади. Вони повідомили, що з ними вели консультації щодо можливості ввести військовий стан. Представники влади отримали приблизно таку відповідь: «Доки військові знаходяться у своїх частинах, командири можуть гарантувати, що солдати не будуть втручатись у конфлікт, якщо ж солдатів вивести на вулицю, вони потраплять під вплив мітингувальників, і тоді їх стане неможливо контролювати».

Отже, регіонали казали правду, коли заявляли, що не збираються вводити військовий стан. Це прискорило б їхню власну поразку. Влада вислизала з рук Януковича.

Він іде на поступки: зміщує з посади прем’єра Азарова, скасовує скандальні закони, прийняття яких спровокувало бої на Грушевського.

Той, хто хоч трохи знайомий зі стратегією та тактикою бойових дій, знає, що успіх неодмінно треба розвивати, але опозиційні лідери вчиняють нелогічно – командують армії «стоп» та припиняють будь-який активний захист. Всі сили, підконтрольні Яценюкові, Тягнибокові та Кличку, припиняють будь-яку активну діяльність.

Всі сидять, чекаючи на Годо.

Лідери опозиції повірили, що влада готова до діалогу?

Вибачте, але невже досвідчений політик може повірити у цю нісенітницю? Два дні тому у Запоріжжі та Дніпропетровську жорстоко розганяли мітинги, а тут раптом Янукович одумався і вирішив домовлятись? Зрозуміло, що владі потрібен час, щоб зачистити тили і стягнути до Києва свіжі війська.

Звісно, якби опозиція відмовилась від перемир’я, Європа б її не зрозуміла, але заборона на активні дії опозиції продовжувала діяти навіть тоді, коли у Києві запалали авто, а міліція заповзято відкривала кримінальні справи проти активістів.  Думаю, у таких умовах Європа зрозуміла б людей, які захищаються. 

Яценюк заявляє про свою готовність отримати кулю у лоб, але щось його і досі не видно попереду війська на білому коні. Куля – не Янукович, з нею ніяк не домовишся.

Підкилимні інтриги

Окрім сотень, що підпорядковуються Андрію Парубію, на Майдані є підрозділи, які до певного часу діяли практично автономно. Це «Правий сектор» під керівництвом Дмитра Яроша та афганці, які мають свій штаб. Ці угрупування були кісткою у горлі і Януковича, і лідерів опозиції.

Бійці «Правого сектора» рішучі та підготовлені до ведення активних дій. Свою боєздатність вони прекрасно продемонстрували у боях на Грушевського. Афганці, хоч їх і небагато, теж є грізною силою. Скептики кажуть, що афганці вже у солідному віці, і є, скоріш, символічною силою, але це помилка. До загонів афганців входять також офіцери, які брали участь у миротворчих діях вже за часів української незалежності. Цим людям сили не займати. До того ж, кожен афганець та миротворець знає, що таке справжня війна. Такий боєць вартує десятка необстріляних солдатів.

Донедавна ні Парубій, ні лідери опозиції цими підрозділами не керували, але зараз ситуація змінилась…   

Про перемовини «Правого сектора» з опозицією щодо припинення активних дій свідчать кілька фактів.

Дуже показовою була відмова «Правого сектора» прийняти участь у штурмі Українського дому 26 січня 2014 року.

Розвідка афганців отримала інформацію про те, що в Українському домі таємно розміщений підрозділ міліції. Підозрюючи, що опозиція веде сепаратні перемовини з владою і може проігнорувати цю інформацію, афганці звернулись напряму до командирів двох сотень з пропозицією забарикадувати всі входи у будинок. Полонених у такий спосіб міліціонерів збиралися випустити лише за умови, що вони складуть зброю та обладунки.

Один із сотників погодився, інший відмовився вчиняти будь-які дії без дозволу штабу. Опозиційний штаб дозволу не дав, але коломийська сотня все ж таки виконала прохання афганців та забарикадувала входи.

Інформація про полонених швидко облетіла Майдан. Зібрався натовп, який спробував прорватись у будівлю. Майданівські сотні спочатку отримали наказ не втручатись, а пізніше навіть відтіснили від будинку простих майданівців. Зрозумівши, що штурмувати будинок голіруч неможливо, люди звернулися по допомогу до «Правого сектора», але праві не прийшли, бо теж отримали від свого керівництва наказ не втручатись.

Доки натовп метушився довкола будівлі, на місце прибув Кличко, який і вивів міліціонерів з пастки, причому без будь-яких умов, залишивши їм зброю.

Шкода, що лідер УДАРу ось так, завдяки заробленому на ринзі авторитету, не виводить з камер ув’язнених майданівців, але мова зараз не так про нього, як про «Правий сектор».

Пізніше дивні події цієї ночі перекрив спільний ультиматум афганців та «Правого сектора», у якому було заявлено про відновлення бойових дій, якщо влада не випустить всіх заарештованих. Якщо ж ці вимоги будуть виконані, радикали обіцяли піти з барикад на вулиці Грушевського. Термін ультиматуму закінчувався у середу, 5 лютого.

Тоді ж з’являються чутки про бажання керівництва «Правого сектора» перетворити організацію на партію.

Таке перетворення після перемоги було би цілком логічним. Люди, які не жаліли на барикадах свого життя, заслуговують представляти громаду у владі, але подібна трансформація під час революції рівноцінна заяві, мовляв, ми готові домовлятись.

Настало 5 лютого, а бойові дії не відбулися. Натомість відбулася прес-конференція  керівника штабу афганців Олега Міхнюка, де він заявив про відтермінування  ультиматуму.

Така заява не була узгоджена у підрозділах, і стала для багатьох афганців сюрпризом. 9 січня під час Народного віче Міхнюк вже не згадував про ультиматум, а говорив як справжній політик – про повне перезавантаження влади.

Можливо, і Олегу Міхнюку пообіцяли прохідне місце у списках об’єднаної опозиції чи партії «Правий сектор»? 

Загони самооборони почали створювати і по всій Україні. Прийнято рішення створити такі загони на Львівщині. Зараз у Львові під егідою самооборони намагаються об’єднати всі протестні групи регіону.

Уповноважений штабу національно спротиву, голова Конфедерації вільних профспілок Львівщини Андрій Соколов вже заявив: «Ми закликаємо громадян, які мають бажання вливатися в самооборону або вже створили окремі свої структури, налагоджувати контакти із Штабом самооборони Львівщини для вибудовування чіткої структури та координації дій».

Таку ініціативу можна було лише вітати. Організовуватись потрібно, але для того, щоб діяти, а не чекати на Годо.

Чого чекаємо?

Не важко здогадатись, чому опозиція стримує Майдан. Вона боїться брати на себе відповідальність. Янукович лякає трьох «богатирів» готовністю розпустити парламент, і це наводить жах на лідерів опозиції. У разі ж розгортання силового сценарію вони можуть втратити все – і маєтки, і посади, і навіть життя. Власне, тому, вони досі не можуть визначитися з лідером: той мав би взяти на себе відповідальність за всіх. А відповідати не хочеться.  Що ж станеться з лідерами опозиції, якщо Майдан програє, розійдеться через півроку або рік безглуздого стояння? Нічого. Всі статки та вплив залишаться при них. Впадуть рейтинги, але, коли мова іде про життя та свободу, про рейтинги мало хто піклується.

Що станеться у такому разі з активістами? Когось посадять відразу, комусь підкинуть вибухівку чи наркотики. Когось знайдуть закатованим у лісі. Опозиційні лідери пожертвують усіма цими людьми. Бунтарські регіони будуть отримувати з бюджету менше меншого, і ситуація буде саме така, як у головних героїв п’єси Семюеля Беккета, які готові були б і повіситись, але не мали мотузки.    

Я погоджуюся, що у таку зраду лідерів опозиції повірити важко, але маю беззаперечні докази, що здавати своїх для опозиційної трійки не вперше.

Дуже показовою є історія, яка сталася в грудні 2013-го, у день суду над активістом Автомайдану Андрієм Дзиндзею. Тоді під Шевченківським судом зібралося близько двох тисяч мітингувальників, налаштованих не розходитись та не випускати нікого з приміщення суду, доки безпідставно затриманого Дзиндзю не випустять.

«Беркуту», який прийшов на підмогу суддям, вдалося прорватися всередину приміщення суду, але вивести затриманого було неможливо. Мітингувальники забарикадували всі виходи. До того ж, з Майдану підійшла ще одна колона.

Силовики потрапили у пастку, але рятувати їх уже поспішала наша опозиція. Спершу з гучномовця БЮТівської машини, яка блокувала один з виїздів, пролунав заклик розходитись. Люди не повірили власним вухам і залишились.

Невдовзі на місці подій з’явився Арсеній Яценюк, який зайшов до суду, а за кілька хвилин повернувся й запевнив, що Андрія Дзиндзі у будівлі суду вже немає – він особисто все перевірив. Дзиндзю нібито вивели з приміщення суду підземним ходом.

Оскільки про це заявив сам Яценюк, люди почали розходитись. За годину, коли біля суду залишилось лише кілька десятків активістів, ворота відкрились і з них вийшов «Беркут». Автозак розвернувся, і дружина арештанта та люди, які ще стояли навпроти воріт, бачили, як Дзиндзю виводять та садять в автомобіль.

Наступного дня  я зупинив Арсенія Петровича у прес-центрі будинку Профспілок. Між нами відбулася така розмова:

  • Пане Яценюк, чому ви дали наказ зняти пікет із Шевченківського суду, де слухалася справа Дзиндзі?
  • Я не давав такого наказу.
  • Є багато свідків, що це були саме ви.
  • Стояти там не було сенсу. Дзиндзі вже там не було. Його вивели підземним ходом.
  • Хто вам про це сказав?
  • Мені про це повідомили в МВС.
  • Ви досі вірите тому, що вам кажуть у МВС?
  • Я особисто перевірив всі приміщення.
  • А звідки ви знаєте про підземний хід?
  • Тетяна Чорновол сказала.

Мені вдалося поговорити і з Тетяною Чорновол. Вона сказала, що не знала про підземний хід і лише припускала, що якщо Дзиндзі не біло у приміщеннях, то, можливо, його вивели якимось підземним ходом.

Версію Яценюка підтримав і Олег Тягнибок. Він не знав, що я був очевидцем подій, і розповів, як 5 депутатів від ВО «Свобода» брали участь у цьому пікеті, але забув сказати, що всі вони зникли відразу, як з’явився «Беркут».

Отже, здавати активістів для лідерів нашої опозиції – звична справа.

Надія є        

Своєю статтею я намалював не надто оптимістичну картину. І все ж причин для паніки немає. Ми все ще близькі до перемоги. Ворог сильно деморалізований.

Після параду майданівських сотень, які 6 лютого у повній бойовій готовності обійшли блокований урядовий квартал, з Маріїнського парку до автобусів масово побігли тітушки. Вони були так налякані ходою, що відмовлялись від грошей і вимагали, щоб їх везли додому. Повернути їх на позиції вдалося лише після того, як під’їхала машина, з якої найманцям почали роздавати травматичну зброю.

Для перемоги навіть непотрібно атакувати «Беркут» на Грушевського. Потрібно активно відстоювати законність у країні.

Хорошим прикладом такої акції було пікетування 11 лютого Подільського районного суду Києва, де судили чотирьох афганців. Афганці своїх кидати не звикли, отже, мали намір відбивати їх будь-якою ціною. У таких умовах самообороні Майдану не залишалось нічого іншого, як підтримати акцію. Коли під будинок суду прийшло кілька сотень озброєних людей, суддя не наважився прийняти незаконне рішення та ув’язнити підозрюваних.

Так мала б діяти самооборона Майдану під час усіх судових засідань. Прийняв суддя незаконне рішення – юристи Майдану вказали на його помилки, а самооборона відновила законність та справедливість. Потрібно, щоб кожен міліціонер, працівник ДАІ, депутат чи суддя розумів: якщо його дії будуть незаконними, до нього неодмінно прийдуть 200-300 озброєних добрим словом чоловіків і пояснять, що порушувати закон неможна.

Наразі опозиції вдається стримувати такі походи, але у випадку з афганцями стримати активний спротив не вдалося. Якщо штаб афганців буде приймати рішення, які бійців не влаштовують, вони цей штаб розформують. Якщо хлопці з «Правого сектора» зрозуміють, що їх використовують задля власних цілей, вони оберуть нового лідера.

Врешті-решт на Майдані є і загін «Нарнія», воїни якого розділяють погляди «Правого сектора», але не підкоряються пану Ярошу.

Було б добре, якщо б і Андрій Парубій не чекав, доки громада обере собі нового командира, а став більш ініціативним та увійшов у політику не як виконавець волі лідерів, а як самостійний гравець.

І не чекайте на Годо, бо дочекаєтесь Віктора Федоровича. Можливо, Янукович не почув кожного після виборів, але тепер він точно готовий дістати кожного.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 10

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Кузьменко Роман 3 березня 2014, 11:40

    http://putinkaput.blogspot.com/ далеко не все в Крыму хотят в Россию
    Донбассу тоже пора задуматься

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Kozak Larysa 24 лютого 2014, 22:33

    Згідна, з Вами, п. Оксано. Ми самі повинні розгрібати ту кашу, яку заварили. Але ми, українці, за 22 роки незалежності, показали себе нездарами, марнотратами і пустословами. І так вже склалося історично, що все європейське асоціюється у нас із прогресом і вільнодумством, а все російське - з кабалою і регресом. Коли говорити про Майдан, то він повстав спершу як бажання людей йти в Європу. Бодай в останній вагон вскочити, але в Європу, а не в Росію. І Європа, яка сама активно ініціювала коридор Україні і дала зелене світло, має відчувати бодай провину за несвоєчасну підтримку. Звісно, що такого сценарію розвитку подій там ніхто не очікував. Всі сподівалися на дипломатичне розрішення ситуації і ані Кетрін Ештон, ані Коморовському у страшному сні не могло приснитися, що президент країни Янукович, як шалудивий собака із вкраденою кісткою буде тікати із підібганим хвостом, замість того, щоб знайти діалог. Але не про політиків мова. Про народ. І про людей, які гинуть. Немає нічого цінншого за людське життя. І якщо це не усвідомили ще в Європі, тоді, може, не варто так спішити туди?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Oksana Myndiuk 23 лютого 2014, 20:01

    Doroha Larysa, ja 20 rokiw w Ewropi i snaju jich dumky.Rady Ukrajiny nichto w Ewropi ne pocychaetsa.Sytyj holodnoho ne srosumije.W Siriji tysaci ditej hasom snyschyly, a chtos dopomih???Ukrajina mala pownoho jolopa pry wladi,tomy Majdan peremih. Ale idiota peremohty -ze odne a orhanisuwaty derschawu i porjadok---ze sawdannja s jakym UKrajinzam treba sprawytys.Mij Rezept:Porjadok Nimeccyny trymajetsa na welykych strafach ,na wybirkowych perewirkach podatkowoji.Tam nawit wcytel ne wisme kwitiw w podarunok,likar wystawyt welykyj rychunok kolesi likaru,ale wse oficijno,tomu podatky kotjatsa w kasnu jak po maslu Dla ditej iblysko nema takoji moschlywosti roswywatys kurturno,jak w naschych ditej w Ukrajini.Ja wosyla ditej na skrypku,pianino,balet,rysunok,tanzi w Ukrajinu wcytys.Tut koschen sajmaje misze po sdibnostjach,a jakscho ty linywyj ale sdibnyj---Niakoho schansu ,tilky robotosposibni wybywajutsa.Ne nadijtesa na kohos, wkaluwaty traba ale sustema maje dawaty resultat.W Ukrajini wsi metuschatsa a ne prazujut,resultatu nema

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук