«Ми папросім вас перейті на рускій язик»

Цей заклик до очільника Полтавської ОВА Дмитра Луніна в ефірі телеканалу FREEДОМ, того каналу, який 2022 року отримав від Кабміну фінансування у розмірі 165 мільйонів гривень, з подальшим роз’ясненням: «Ми вєщяєм для фсіво міра на рускам язикє», обурив багатьох. У сюжеті йшлося про одну з найжахливіших трагедій російсько-української війни – ураження російською крилатою ракетою 27 червня торгівельно-розважального центру «Амстор» у Кременчуці. Якщо хтось забув, російські крилаті ракети вбивають тисячі українських мирних громадян, власне «защіщяя рускій язик», «защіщяла» його й ведуча телеканалу FREEДОМ. І вже вкотре стає актуальною одна з наших найважчих проблем – проблема функціонування української мови.

За останні три десятиліття можна було відстежити чотири періоди посилення, а за ними одразу періоди послаблення ролі української мови у нашому суспільстві. Перший період збігся з останніми роками так званої перебудови і здобуття Незалежності України. Десь у 1989-1991 роках у Львові ми спостерігали доволі цікаве явище: львівські рускаязичниє, які складали й надалі складають принаймні третину населення нашого міста, раптом почали у публічному просторі – на вулицях, у транспорті, крамницях так щебетати українською, аж гай шумів.

З якого ж це раптом дива? А виявляється тоді у повітрі носилося, що «гряде українська держава», тому рускаязичниє відповідно начувалися. Але, на жаль, жодної реальної української держави, окрім чисто символічної, не сталося, і вже десь у 1992-1993 роках, більшість вищезгаданого насілєнія зрозуміла, що майже до непристойності перестрахувалася, і знову, полегшено зітхнувши, перейшла на опщєпанятний.

Удруге схоже явище можна було спостерігати під час Помаранчевої Революції: реальний наплив україномовності у Києві, а потім, вже на початок 2005 року – відчутний спад. Втретє таке було у 2014 році, ну і вчетверте – чотири місяці тому, з початком повномасштабної агресії Росії проти України. З позитивного, що явно кидалося у вічі, це те, що вже наприкінці лютого п’ятеро моїх друзів і подруг у фейсбуці, доволі відомі особистості у Львові і Києві, які раніше свої дописи робили здебільшого російською, і дуже рідко українською, почали писати лише українською. Сподіваюся, що ті, хто мають в усій Україні більше, аніж я, друзів у ФБ і не тільки, спостерігали таке ж явище. Я знаю навіть одну росіянку з Москви, яка почала спілкуватися українською.

Ще кинувся у вічі один позитивний штришок україномовності – ютубовий канал «Палаючий Меч» зі зведеннями з фронтів. Його російськомовний ведучий десь із квітня почав говорити українською, і це насправді розчулювало, бо його українська мова своєю екзотичністю може посперечатися навіть зі самим Міколою Азіровим. Утім головне, що хлопець старається чимдуж, і це дуже позитивно і насправді надихає.

А тепер про негативне. Найбільш популярний український воєнний експерт Олег Жданов тепер не лише роздає коментарі, а й має свій власний ютубовий канал на пів мільйона користувачів, і звісно ж говорить там російською мовою, як майже всі українські журналісти й експерти в ютубі. На телебаченні і радіо всі вони говорять українською, бо там діє закон про мову, але чомусь в ютубі цей закон не діє. Ті, хто сутужно чи не зовсім сутужно говорить нерідною українською на телеканалах (а таких в українській журналістиці 90% чи може й 98%), в ютубі, розправивши крила, переходять на легку й рідну кацапську.

Один із найбільш популярних ютубових блогерів, не на жарт антиросійський, патріотичний та дотепний Роман Цимбалюк, який любить повторювати: «Я ні рускій, я потомак вілікіх украв», вітає черговий кацапомовний канал, який бере у нього інтерв’ю, словами: «Прівєтствую наш самадастатачний украінскій ютьюб». Дуже україномовний у своїх телеетерах, наприклад, Тарас Березовець у своєму ютубовому каналі щебече кацапською. І так майже всі популярні українські журналісти, блогери й експерти. І не лише вони як незалежні особистості, а навіть і деякі телеканали, які, окрім своїх телечастот, мовлять і в ютубі, маючи в куточку плашку (логотип) - «УНІАН», «Україна24», «ТСН», «Ukr Life TV» чи щось інше. Не знаю, смішно чи сумно дивитися на плашку навіть найпатріотичнішого з усіх можливих патріотичних українських телеканалів «Прямий» і слухати кацапську мову того самого Тараса Березовця. Дивишся на ці логотипи, слухаєш суцільну кацапщину і думаєш – до чого ж це все?

Здається, лише один Сергій Стерненко, який має вже понад мільйон користувачів, незмінно залишається україномовним. Стерненко – це взагалі унікум, бо іншим україномовним блогерам така цифра користувачів навіть і не снилася. Після нього, вочевидь, найбільше користувачів має Віталій Портников – майже 250 тисяч, але й він чомусь має свою кацапомовну лазівку, де навіть з Петром Порошенком невідомо, з якого дива, вони балакають російською. Третя україномовна блогерка Ragulivna, яка має 177 тисяч користувачів, скрушно й розпачливо волає: «Маючи запит від українців на українське, працюючи на ТБ не одне десятиліття – Маша Єфросиніна досі оглядається кудись на якусь «широкую аудіторію» та виготовляє російськомовний продукт».

Більш «широкая аудіторія», включно з росіянами Росії, яким наші популярні ютубери хочуть донести «великую сермяжную правду» про російсько-українську війну – головна відмазка їхньої кацапомовності. Хоча можемо собі легко уявити, що та дрібка нормальних громадян Мордору, яка налаштована проти війни, має своїх Невзорова, Швеця, Піонтковського, Каспарова та багатьох інших, і навряд чи слухатиме якихось маловідомих для них українських російськомовних блогерів. А 80% російських ватників, не те, що там Березовця чи Жданова, навіть Невзорова не будуть слухати.

А чи часом не лукавлять наші провідні ютубери у тому, що вони лише хочуть донести слово правди до більшості тих, хто не розуміє української, а лише кацапську? Яка ж насправді головна причина їхньої затятої російськомовності? У своєму посібнику «Цікавинки укрмови» я шукав нормативного застосування для словосполучення «на українській мові», довго шукав і врешті знайшов: «На українській мові грошей не заробиш». Ось у чому притичина. Виявляється, ютуб – не лише царина буяння українського патріотизму, але й місце, де заробляються великі гроші.

Дмитро Гордон розповідав, що лише одне інтерв’ю з Ігорем Коломойським принесло йому 13 тисяч доларів прибутку, а всі інші його інтерв’ю, які мають мільйони переглядів, власне й зробили його мільйонером. Що більше переглядів в ютубі, що більше користувачів, коментарів і лайків, то більше грошей заробляє блогер. Кажуть, що той, хто має навіть сто тисяч користувачів, заробляє непогані гроші. Тому всі в один голос, проклинаючи путіна і рашку, все ж не забувають доволі часто повторювати: «Падпісивайтєсь, падпісивайтєсь, ставьтє лайкі!», а Роман Цимбалюк навіть жартома погрожує: «А кто нє падпішица, таму будєт ого-го што».

Звідки ж така невіра в те, що можна «заробити на українській мові»? Зрозуміло, що контент українського ютубу розрахований на українців, на громадян України. Ситуація направду розпачлива, це приниження української мови провідними українськими журналістами й блогерами, зведення її до рівня «хахляцкава наречія», яке не є затребуваним, на відміну від «вєлікава і магучєва», який нібито навіть в Україні (!) більш зрозумілий, аніж якась там українська мова. Утікати від української мови, як чорт від ладану – ганебна тенденція чергового послаблення державної мови на тлі російсько-української війни.

Напучуваннями тут навряд чи допоможеш, потрібна лише одна законодавча дрібничка, яка має бути ухвалена Верховною Радою – розповсюдження Закону про мову на інтернет, головно на ютуб, звідки зараз переважна частина українців черпає інформацію.