Місто як театр

У театр ходять не всі. Соціологи кажуть, що лише 3% мешканців міста є театралами, або принаймні час від часу відвідують театри. Якщо колись відвідини театру були своєрідним виходом у світ, то нині ці традиції практично не існують. Зараз театр, з одного боку, став даниною колишній моді, з іншого – нової концепції наразі до кінця ще не виробив. То що ж таке театр сьогодні?

Львову бракує театрів

У Львові сьогодні функціонує 7 театрів - Національний театр ім. М.Заньковецької, Львівська опера, театр ім. Леся Курбаса, театр „Воскресіння", Перший український театр для дітей та юнацтва, Львівський державний театр ляльок та „І люди і ляльки". Себто, маємо три театри для дітей та підлітків і чотири - для дорослих. Чи достатньо цього для Львова? Керівники львівських театрів стверджують: однозначно - ні.

„Львів за останні роки дійсно стає красивим, однак йому не вистачає доброї театральної структури, - зазначив ZAXID.NET директор та режисер театру ім. Леся Курбаса Олексій Кравчук. - Добре, що є кафе, казино. Але мені здається, що добре було б, якби були створені абсолютно різні театри. Так, як це було раніше, за часів Австро-Угорщини і Польщі".

Погоджується з ним і головний режисер Першого українського театру для дітей та юнацтва Юрій Мисак, який каже, що на майже мільйонне місто театрів мало б бути більше. „Вони можуть мені не подобатись, але їх має бути багато", - вважає режисер.

... і їх поціновувачів

Можливо, театрів у Львові і справді замало, але, з іншого боку, чому навіть існуючі, не завше заповнені публікою? У чому причина?

На думку театралів, бракує культури театру, публіку перестали цікавити професійні здібності актора, режисера, цінність театру - як моменту „зараз". Окрім того, у львівському театрі часто відчутно брак свіжих ідей та цікавого репертуару, він для багатьох стає прісним та нудним.

„Як не прикро, Львів став пустинним театральним містом, не можу сказати, що тут є дуже великі творчі надбання, - зізнається ZAXID.NET художній керівник та директор Львівського духовного театру „Воскресіння" Ярослав Федоришин. - Такого бурхливого театрального життя, яке є в Києві, Харкові, Донецьку, чи Дніпропетровську, у Львові немає. Це не тільки мінус самим театрам, а взагалі соціуму міста".

Жоден керівник театру не скаже, що його вистави „не йдуть", що вони не зацікавлюють публіку. У кожного в запасі лежить „той спектакль, який сколихнув Львів". А чи багато ми пам'ятаємо їх зараз? „УБН" „занківчан", „Хвала Еросу" „курбасівців"... Однак і в одному, і в іншому випадку львів'яни обговорювали не якість постановок чи майстерність гри акторів, а зосередились у першому - на націоналістичних моментах, в іншому - на сценах, де актор з'являється повністю оголеним.

У сучасному театрі глядача передусім цікавлять саме епатаж, пікантність, шоу. Тому для того, аби театр був цікавим для глядача (принаймні, якщо говорити про так званого масового глядача), він повинен відповідати вимогам часу. Проте іноді складається враження, що більшість львівських театрів роками „варяться" у власному соці, не відслідковують світових тенденцій розвитку театру. „Мені важко судити про світові тенденції, бо за кордон я останні десять років не їжджу, тож про світовий театр більше знаю з книжок, Інтернету", - зізнається, наприклад, Юрій Мисак.

Порятунок у змінах

Одним з найсучасніших львівських театрів, який намагається резонувати з театрами світовими, - театр ім. Леся Курбаса. Там практично завжди заповнений зал і, що важливо, здебільшого молоддю. Причину цього директор театру Олексій Кравчук вбачає у тому, що „курбасівці" постійно змінюються.

„Ми існуємо 20 років, а життя театру може тривати 15-25 років, після чого мають бути зміни, бо якщо всередині нічого не відбувається, театри розсипаються, - зазначає директор. - Кілька років тому від нас відійшов художній керівник Володимир Кучинський. Це був такий інтуїтивний відхід, бо методи, технології театру його не влаштовували. І він як митець, який хоче бути вільним, пішов шукати інші вектори. І тоді всередині театру відбувся своєрідний момент переоцінки. Кістяк старих акторів і молодь вирішили, що є два виходи: або розбігтись, або існувати. Вирішити працювати".

Погляди „курбасівців" поділяє керівник ще одного модерного театру Львова „Воскресіння" Ярослав Федоришин.  „Те, що ми робили у 90-х роках, - одне, зараз зовсім інше, а будемо робити третє. Змінюються стосунки в самому театрі, щось відмирає, щось народжується. Але суть залишається. Вона ніколи в житті не змінюється", - наголошує він.

Кожен керівник львівських театрів задоволений тим, що зараз у колективи „вливається" багато молодих талановитих акторів, однак вони констатують, що досі існує проблема в сучасній українській драматургії. Наприклад, Федір Стригун розповів кореспонденту ZAXID.NET, що має дуже багато сценаріїв, однак жоден з них не вартий уваги. „Вони не мають художньої цінності. Автори відчували це і навіть не підписували своїх п'єс", - додав він.

„У нас є прогалина в сучасній українській драматургії. Вона здебільшого виходить з пострадянського періоду, будується на таких речах, які не завжди працюють у відкритій системі світу, яка є зараз. Тому звертаємось до класики, закордонної драматургії. Але, можливо, ми її просто не знаємо. Талановиті люди ж напевно є", - зазначив Олексій Кравчук.

Солідарний з ним і Ярослав Федоришин: „Проблема драматургії існувала завжди. Чому? Театр - це не тільки слова, це дія, метафізика. У нас драматурги пишуть словом, а для театру мають писатися речі, які мають подвійне дно".

Місто вимірюється театром

„Місто вимірюється театром, так завжди казали. Не музичним, співочим мистецтвом, а саме театром. Недаремно всі королі, придворні, царі завжди при собі тримали театри, так народжувалися Шекспіри, Мольєри, інші люди, які збалансували життя повсякденне, і керівники відразу це бачили", - розповів Я. Федоришин.

Місто має той театр, на який заслуговує, - у цьому впевнений Федір Стригун. Львів має різні театри. Однак ними цікавиться лише кілька груп людей, які постійно ходять на різні вистави, обговорюють побачене поміж собою, цінують театральне життя.

Театр не помре ніколи, - переконані театрали. Але чомусь у театру стає все менше прихильників.

Що заважає львівському театру? Якщо йдеться про державний рівень, то відсутність закону про меценатство, фахового закону про театри. Якщо говорити про рівень міста, то тут, передусім, бракує культурної інфраструктури. Немає театрального менеджменту, а якщо і є, то він слабкий і несистемний. Допомогти у цьому театрам могла б міська влада, яка може сформувати річну театральну програму Львова, до якої внесли б репертуар усіх місцевих театрів. Робити це можна спільними зусиллями керівники театрів, управління культури та відділу промоції міста.

Фото з сайту www.venicecity.ru