Місцеві вибори: Театр виборчого абсурду на Львівщині
Загалом треба було сподіватися, що вже перші вибори за нової влади будуть позначені адміністративним тиском, політтехнологічними маніпуляціями та спробами фальсифікацій. Утім мало хто передбачав, що все це набуде таких гіперболізованих форм, особливо тут, на Львівщині, котра досі послуговувалася реноме «колиски української демократії».
Читаючи актуальну західну пресу, можна зробити висновок, що там, у Європі, значно менше заскочені передвиборчою ситуацією в Україні. Для тамтешніх аналітиків, які добре пам’ятають 2004 рік, було цілком зрозуміло, як виглядатиме та «нова Україна», за будівництво якої взялася чинна влада. Проте більшості українців не притаманна довга політична пам'ять, тому чи не кожен з нас відчуває себе героєм роману Франца Кафки «Процес». Неначе Йозеф К., кожен з нас зі здивуванням спостерігає за абсурдальними подіями минулих днів: клонування найпопулярніших опозиційних партій, встановлення повного контролю Партії регіонів над виборчими комісіями, зняття з реєстрації (чи недопущення до неї) незговірливих кандидатів… І це лише початок. Нас ще очікує 31 жовтня, а потім ніч підрахунку голосів, яка досить символічна збіглася з Геловіном, а наступний день – з Днем пам’яті померлих. А, як стверджують люди утаємничені, переможці на майже всіх округах вже визначені, залишається лишень зімітувати підрахунок бюлетенів та поставити підписи під протоколами. І це – у ще, нібито, контрольованій демократичними силами Львівщині. Ну, а що далі на Схід, то грубші партизани.
«Батьківщина» поза грою
Безумовно, операцію «Батьківщина» можна вважати найефективнішою серед усіх інших, проведених штатними провокаторами. Піджививши невдоволених у лавах самої партії, використавши адмінресурс, все це пишно зросивши хрусткими купюрами, вдалося усунути з поля бою партію, яка нещодавно була найбільш рейтинговою політичною силою області. Ще навіть у вересні «Батьківщина» вважалася незаперечним лідером виборчих перегонів до облради.
Головну роль в цій операції зіграв колишній голова обласного осередку партії, народний депутат від БЮТ Іван Денькович, котрий у червні цього року, гучно грюкнувши дверима, покинув лави своєї фракції у ВРУ і долучився до проянуковичівської коаліції. Слід було очікувати, що і київське керівництво на чолі із «залізною Юлею», і місцеві однопартійці на Львівщині зажадають відтинання такої голови. Що й було вчинено у законний спосіб на обласній конференції у липні, де новим очільником львівської «Батьківщини» було обрано заступника голови облради Романа Ілика. З тим, що ця процедура була законною, не погодився у розмові з кореспондентом ZAXID.NET Іван Денькович. Він зазначив при цьому, що насправді Юлю Тимошенко обдурили львівські бізнесмени, котрі фінансують партію. «Тимошенко володіє необ’єктивною інформацією на Львівщині, яку їй нашіптує Ілик», – бідкався Іван Васильович і додав, що, якби він зміг безпосередньо поговорити з партійною лідеркою, то довів би свою правоту. Проте сама пані Тимошенко вперто не бажає розмовляти з людиною, яку вважає зрадником.
Як би там не було, Головне управління юстиції не поспішало фіксувати легітимного рішення конференції щодо зміни голови партії. Роман Ілик в інтерв’ю ZAXID.NET зазначив: «Головою парторганізації вважається людина відразу після її обрання. Завдання партії упродовж тижня подати цю інформацію в Головне управління юстиції. Останнє ж повинне лише взяти цю інформацію до відома, не проводити жодних ревізій, жодних перевірок, а подати ці зміни до державного реєстратора, який просто має змінити прізвище керівника партії. Натомість ми бачимо грубе втручання органів юстиції в діяльність політичних партій».
Тим не менше, ТВК зареєструвала саме ті списки «Батьківщини», які подав Денькович, котрий, як стверджує пан Ілик, уже не був не лише головою, але й членом партії. А такі дії, за його ж словами, вже самі по собі можуть містити ознаки злочину, і з боку Деньковича, і з боку членів виборчої комісії. «Були зареєстровані фальшиві списки «Батьківщини», причому зроблено це було у незаконний спосіб, оскільки сам процес реєстрації відбувся після відведеного для цього часу. О 00.10 у списку партій були зареєстровані «Захисники Вітчизни», а «Батьківщина» ще зареєстрована не була. Світло в комісії було вимкнуто, всі розійшлися. А зранку звідкись з’являється в списках зареєстрованих фальшива партія «Батьківщина», - розповів Роман Ілик, зазначивши, що аналогічна ситуація сталася зі списками цієї політсили до Львівської міської ради, а також до Радехівської, Мостиської, Сколівської і Старосамбірської районних рад.
Своєю чергою, пан Денькович вважає неправильним обрання Ілика головою обласного осередку партії, стверджуючи: «Мене підтримують прості партійці, а Ілика підтримують бізнесмени, від яких партія вже давно мала б очиститись, як про це неодноразово заявляла Юлія Тимошенко. Але, на жаль, чомусь усе відбувалося навпаки. Бізнес диктував свої умови, свої правила гри, формував свої списки». Відповідаючи на закид Ілика щодо подання документів, Іван Денькович розповів: «Ми прийшли до ТВК за п’ять дванадцята, після нас ще з’явився Кармазін («Захисники Вітчизни» - ред.) ми його пропустили, бо хотіли зареєструватися останніми, то ми й здали документи останніми».
У будь-якому випадку крапку в цій суперечці вже поставив суд, визнавши саме за Іликом право репрезентувати справжню «Батьківщину» Львівщини. Рішення, щоправда, ухвалено занадто пізно, аби ще встигнути на виборчий потяг. Єдине, що можна вчинити – це вишарпнути з електорального вагону «Батьківщину» Деньковича, що власне партія й поспішно намагається зробити. Утім, на момент написання статті «Батьківщина» ще не були викреслена ні з виборчих списків до облради, ні до міськради.
Лідер перегонів – ВО «Свобода»
У цій історії з «Батьківщиною» найбільше турбує навіть не сам факт жорсткого намагання влади знищити найпопулярнішу в Західній Україні партію, а те, що на захист своїх колег практично не стали інші політичні сили, котрі вважають себе опозиційними й демократичними. Зрештою, останнім така ситуація лише на руку, адже можна буде відкраяти додатковий шмат рейтингового пирога. Мало хто з місцевих політків замислюється над тим, що наступною на черзі може стати саме його партія. А як засвідчує ситуація на Сході України, особливо в Криму, ПР, вдовольняючи свої владні апетити, не жаліє ні опозицію, ні коаліційних партнерів.
Тож не дивно, що всі колишні лідери політичних симпатій на Львівщині втрачають рейтинги. Політолог Любомир Скочиляс із цього приводу зазначив: «Навіть не зважаючи на ситуацію з «Батьківщиною», так звані пост-помаранчеві сили й без того втратили підтримку електорату, якщо, приміром, порівняти з 2006 роком. Це зумовлює проходження нових політичних сил, зокрема й Партії регіонів, що видається дещо неадекватним для Львова й Львівщини. Окрім ПР, до львівських рад мають шанс пройти «Фронт змін» Яценюка та «Сильна Україна» Тігіпка, що своєю чергою суттєво змінить політичну розкладку. Те, що ради відрізнятимуться – це вже аксіома».
Та найкраще скористатися з актуальної ситуації вдалося ВО «Свобода». Причину стрімкого зростання її популярності Любомир Скочиляс пояснює так: «Для мене «Свобода» на цей момент становить таку собі популістську структуру, щоправда, не в соціальному, а в націоналістичному відношенні. Тобто, вона декларує гасла, які є затребуваними в західному регіоні. За цими гаслами я не побачив поки що якихось навиків як управлінської, так і політичної діяльності. Тому, враховуючи високий рейтинг «Свободи», якщо вона стане провідною силою в обласній чи міській раді, то це спричинить відчутний крен у бік ідеологізації цих структур на шкоду вирішенню господарських та інших питань. Але з іншого боку, я вважаю, що тут теж є певний позитив. Адже політика нинішньої влади спрямована на денаціоналізацію, деідентифікацію українців як таких. Тож Львів міг би певним чином нагадувати, що Україна все ж мусить мати певний національний стержень».
Поза гучними гаслами та позицією, яка відповідає настрою галичан, карбованого спротивом проросійським випадам чинної центральної влади, «Свобода» має у своєму активі ще й непогану рекламну підтримку, на яку, як вважає політолог Анатолій Романюк, витрачено чималі кошти: «Наше законодавство дозволяє партіям не показувати, з чого формуються їхні бюджети. Виборча кампанія «Свободи» є доволі витратною, якщо звернути увагу на ті засоби, які вони використовують в рекламі. Можна припустити, що партійний бюджет формується членськими внесками, але, якщо поглянути на кількість безробітних, представлених в партійних списках, то викликає сумнів, що за ці гроші вдалося б профінансувати ту кількість ефірного часу, який має «Свобода», таку кількість білбордів, інших рекламних носіїв, розташованих у Львові та цілій області. Закритість інформації про фінанси не дозволяє нам показати реальні джерела, реальних спонсорів. Відповідно, поведінка політичних акторів стає так само непрозорою. Досвід Верховної Ради показав, що політичні сили потім змушені виконувати свої зобов’язання, взяті перед виборами. Це може стосуватися й «Свободи».
Дивним є й те, що попри свій досить високий рейтинг та радикальні гасла, спрямовані, зокрема й проти Партії регіонів, ніхто на Львівщині не перешкоджає виборчій компанії «свободівців». Хоча, як з’ясувалося, це лише здається, насправді ж, за словами «свободівців», на перешкоді їхнім агітаційним заходам став чинний міський голова Львова. Зокрема Ірина Фаріон поскаржилася ZAXID.NET: «Щодо перешкод агітаційній кампанії, то існує негласна вказівка мера Львова Андрія Садового не пускати Ірину Фарін до школи. Але Ірина Фаріон це обов’язково робитиме, якщо не в школі, то під школою, а ні, то під церквою». Було б дивно, якби пані Фаріон відмовилася від такого резонансного заходу, як похід у навчальний заклад. Ми ж пам’ятаємо, який розголос по цілій країні та й за кордоном мав її візит до дитячого садка, аби вказати дітям на неправильність їхніх імен.
Радше на користь, а не на шкоду «Свободі» (принаймні її рейтингу) пішло також небажання ТВК реєструвати членів партії до виборчих комісій. Спровокована цим рішенням комісії сцена баталій «свободівців» під стінами Ратуші, яка завершилася «виносом тіла», пройшла потім у новинах на всіх телеканалах України.
Хоча «Свобода» й має доволі високий рейтинг на виборах до міської ради, як це засвідчує більшість соціологічних досліджень, проте не факт, що й фракція буде такою ж великою. Адже не слід забувати, що, окрім партійно-пропорційного голосування, на виборах є ще й мажоритарне… Але припустімо, що «Свободі» все ж вдасться створити як в міськ-, так і в облраді такі фракції, з якими не можна буде не рахуватися. Що це означатиме для Львова та Львівщини? – з таким запитанням ZAXID.NET звернувся до політолога Ігора Маркова: «Нічого це не буде значити. Лише те, що Львів в іміджевому сенсі назовні здобуде більш виразне націоналістичне забарвлення. Але за цим не стоятиме жодна окремішня позиція в ключових питаннях розвитку. Не варто очікувати якихось змін, реформ, які відбуватимуться в нас швидше, ніж в інших регіонах. Не будуть тут люди відчувати жодної зміни на лінії центр-регіон. Центр, де при владі – Партія регіонів, і регіон, де при владі «Свобода». Вони будуть домовлятися таким самим чином, як і в Тернопільщині. Чи ми чули звідти якісь резонансні конфлікти? Якби там існували такі конфлікти, радикальна різниця в політичних поглядах, то ми б, очевидно, про все це знали й чули. Тоді загальноукраїнський інформаційний простір вже неодноразово щось би повідомляв про це. Але досі про щось таке не чути. Тобто, навіть якщо «Свобода» й прийде до влади, то кулуарні домовленості, які базуватимуться на розподілі повноважень і ресурсів, будуть такими ж домінуючими, як і досі».
Першим у списку до Львівської облради від «Свободи» йде безконкурентний її лідер Олег Тягнибок. Хоча, виступаючи у програмі «Свобода на ICTV», він сам запевнив, що не збирається обмежувати свою діяльність обласним рівнем. Тож виникає логічне запитання: навіщо тоді грати вар′ята й балотуватися до облради? Пані Фаріон відповіла на нього так: «Це не заважатиме йому інтенсивно діяти й по всій Україні. Інша справа, якби він йшов як мажоритарний кандидат, то це б прив’язало його до певного округу. Але, оскільки Галичина не перестає, сподіваюся, бути П’ємонтом, то як символ партії Олег Тягнибок обов’язково має бути депутатом Львівської облради».
Феномен Садового
Враховуючи, наскільки жорстко «Свобода» критикує чинного мера Львова й те, що, згідно із соціологією, саме він має всі шанси залишитися на своїй посаді, то можна спрогнозувати на наступну каденцію чималу кількість скандалів у стінах Ратуші. Хоча зі сказаного вище можна також припустити, що ці скандали матимуть радше оперетковий характер й не вплинуть суттєво на ухвалення рішень.
Свій прогноз про те, як реально складатимуться відносини мер-міськрада подав Анатолій Романюк: «Нова виборча ситуація призведе до подрібнення політичних сил. Таким чином не відбуватиметься монополізації голосів якоюсь силою. Тож виконавча влада здобуде можливість персонально працювати з кожним депутатом, аби забезпечити собі в разі потреби необхідну кількість ситуативних прихильників».
Тобто можна припустити, що вплив мера лише посилиться. І в цьому контексті варто поговорити про сам феномен Андрія Садового, котрий за чотири роки перебування на посаді міського голови зумів не лише втримати, але й приростити свій електоральний рейтинг. Якщо узагальнити висловлювання політологів, то можна вивести такі пояснення цього феномену:
1. На цей момент не знайшлося реальної альтернативи чинному мерові, яка була б достатньо розкрученою й відомою. Існує лише кандидатура Петра Писарчука, якого тягне додолу прив’язка до Партії регіонів. Тому той рейтинг підтримки, який він має на цей момент, залишатиметься для нього максимальним.
2. Садовий проводить досить дипломатичну інформаційну політику, він не наражався на якусь загальну обструкцію в пресі, за винятком тих медій, які з певних політичних причин налаштовані антагоністично.
3. Існує такий феномен, як захисна функція громадської думки. Він полягає в тому, що, якщо громадська думка сформувалася щодо якоїсь особи в позитивному ключі, то дуже складно зруйнувати цю налаштованість. Тут можна провести певні паралелі з Ющенком у 2004 році, коли були шалені спроби його дискредитувати, проти нього поширювали компромат, але це не спрацювало. Можна сказати, що й щодо Садового працює цей механізм.
4. Досить позитивно вплинула на рейтинг Садового і його принципова позиція щодо формування іміджу європейського міста Львова у багатьох аспектах: розвитку туристичної галузі, підготовки до Євро-2012. Це імпонує значній частині львів’ян.
4. Садовий володіє своїм медіа-ресурсом, що дає йому можливість доносити до львів’ян позитивні месиджі про свою діяльність, про ті кроки, які здійснюються міською владою. Бо навіть найкраща діяльність влади не спрацює як позитивний виборчий чинник без відповідного мес-медіального оформлення.
5. Садовий продемонстрував, що вміє з користю для міста й городян працювати з центральною владою, незалежно від її політичного забарвлення. Варто згадати субсидії уряду Тимошенко для забезпечення цілодобового водопостачання Львова, рішення Колеснікова щодо фінансування стадіону та летовища тощо.
Безумовно, до чинного мера набралося дуже багато незручних для нього запитань. Особисто мені кортить закинути Андрію Садовому недозволену пасивність у справі розвитку велоструктури у Львові. Багато водіїв (особливо таксистів) звинуватили б його у непродуманій системі ремонту доріг, принаймні не погодилися б з тією пріоритетністю, яку визначила мерія. Існує безліч людей, котрі незадоволені тим, як міська влада вирішує транспортну проблему. А рейтинг звинувачень, безумовно, виграє стадіон, котрий будують до Євро-2012. Хто винен, що роботи так затягнулися, що Львів неодноразово опинявся на межі викреслення зі списку міст-господарів Чемпіонату? Чи справді кошти, призначені на будівництво, пішли до кишень чиновників?
Скажу чесно, мав щирий намір ретельно розібратися у цій справі. Утім, проглянувши стос документи, зрозумів, що самостійно, без відповідної освіти та досвіду роботи аудитором, мені це не вдасться. Залишалося звернутися за консультацією до фахівців, що я й зробив. Проте натрапив на какафонію тверджень. Якщо перший експерт рішуче критикував дії міської влади, то другий – аргументовано захищав її, а третій – узагалі спростовував двох попередніх…
Залишається хіба що опиратися на реальні факти. А вони такі: стадіон будується і нині загрози щодо порушення термінів нібито немає. Будується і летовище, яке нині теж більше не перебуває у зоні ризиків. Активно ремонтуються дороги, за останні чотири роки вистелено більше асфальтного покриття, як, напевне, за всі попередні повоєнні роки. Львів (на відміну від таких промислових велетнів як Дніпропетровськ і Одеса) залишається у списку господарів Євро-2012 й будь-які чутки про те, що Садовий, буцімто, продав право на проведення Чемпіонату іншому місту, не знайшли свого підтвердження. Ситуація з водопостачанням у місті покращилася незрівнянно, тезу про те, що Львів у принципі не може мати цілодобового водопостачання, спростовано.
Чия в цьому заслуга: мера, міськради, центрального уряду? Чи змогла б інша людина на посаді міського голови Львова реалізувати всі ці завдання краще? На жаль, ми ніколи не дізнаємося. Історія не любить умовного способу.
Прорив «Пори» і РХП
Досить несподіваним для багатьох політологів став рейтинговий прорив «Пори» і на міському, і на обласному рівнях. Ще досить недавні розмови про те, що ця партія вже давно перетворилася на політичного трупа, виявилися перебільшеними. Як пояснив це політолог Любомир Скочиляс: «Пора» у свідомості багатьох львів’ян досі зберігає імідж революційності, прагнення до змін, залишається альтернативою до традиційних політичних сил».
До цього треба було додати лише трішки рекламних акцій. І молодій команді це вдалося доволі переконливо. Нівроку ефектно «Пора» зуміла репрезентувати партійний звіт, вона продемонструвала, чим займалася упродовж каденції у міській раді, нагадала про ті документи, які напрацювала, й ухвалення, яких домоглася, іще багато іншого. Тобто, якщо й припустити, що все це – політтехнологія, то у будь-якому випадку – це корисна політтехнологія. Адже в такий спосіб запроваджується традиція: кожна партія наприкінці каденції звітується за свою роботу. А виборці вже, «за справами її» й визначають, чи гідна ця політична сила бути переобраною. Не даремно після цього заходу «Пори» аналогічні звіти намагалися репрезентувати й інші партії. Не гіршою була й ідея зі складанням партійної програми на основі побажань виборців.
Зробило свій позитивний вплив на рейтинг «Пори» і те, що багато львів’ян, як стверджує соціолог Олексій Антипович, пов’язує «Пору» з мером Львова. Ця ж обставина генерувала електоральні симпатії до Республіканської християнської партії, від якої, власне, й балотується Андрій Садовий на посаду міського голови. Загалом прикро, що така гідна партія гідних людей, створена свого часу дисидентами й багаторічними в’язнями радянських таборів – зокрема братами Горинями, Миколою Руденком, – на довгий час потрапила в забуття, оскільки не диспонувала достатньою кількістю коштів для розкрути. Що ж, принаймні на рейтингу Садового РХП зможе пройти до міськради й принести «християнські цінності у владу».
***
Загалом, спостерігаючи за виборчим процесом, важко не погодитися із політологом Ігорем Марковим: «Увесь політичний простір в його класичному розумінні в нас зведено до нуля. Існує лише його імітація через бренди. Все робиться на рівні «ти мені – я тобі». А інституційно-правовий простір відносин є мертвий, оскілки через нього нічого реально не робиться».
Але навіть у цій абсурдній ситуації треба намагатися знайти раціональне зерно. Бо власне ті, хто й режисерував цей театр виборчого абсурду, прагнули лише одного – аби ми, львів’яни, здобули максимальної відрази від політики, а отже, апатично поповнили лави тих, хто зігнорує своїм конституційним правом вибору.
Цією статтею ми продовжуємо тему місцевих виборів в різних регіонах Західної України. Нагадаємо, що попередні статті стосувалася передвиборчої кампанії у Прикарпатті, Закарпатті, на Буковині, Поліссі, та впливу виборчої системи на формування Львівської облради.