Між «Новоросією» та «Ісламською державою»
IQ

Між «Новоросією» та «Ісламською державою»

Чи можна сепаратистів Донбасу вважати таким собі православним ІДІЛом

Григорій Швець, 17 листопада 2015 2654 4

Хвиля тривоги після терористичних атак в Парижі докотилася і до України – силовим відомствам довелося посилити заходи безпеки. А за добу почалася ескалація на Донбасі – бойовики поновили обстріли позицій АТО. Здається, Україну і Європу загалом затисло між молотом та ковадлом. На сході бовваніє загроза з боку бойовиків «Новоросії», а бойовики «Ісламської держави» атакують Європу зсередини, постійно збільшуючи масштаби терактів.

Через це в українських медіа дедалі частіше відтворюється теза, що сепаратисти Донбасу – це такий собі православний ІДІЛ. При бажанні цю ідею можна підкріпити деякими аналогіями і яскравими прикладами. Однак, попри спільну антиєвропейську спрямованість, сепаратисти Донбасу та «Ісламська держава» – принципово різні явища. Змішуючи їх, ми дезорієнтуємо самі себе і готуємо ґрунт для майбутніх політичних помилок.

Морфологія ідеології

Перш за все, варто зважати на ідеологічні відмінності. На відміну від Аль-Каїди, «Ісламська держава» не є мережевою структурою. Так само, як терористи ДНР та ЛНР, ІДІЛ воює за контроль над цілком конкретною територією, встановлюючи на захоплених землях свою адміністрацію. Однак при цьому «Ісламська держава» є суто релігійним угрупованням салафістського спрямування, послідовники якого вважають себе наступниками пророка Мухамеда та його перших послідовників.

Відповідно, свої цінності, цілі та мотивації, ІДІЛ знаходить у ранньоісламських текстах, котрі лідери руху сприймають абсолютно буквально, реконструюючи для себе ситуацію Середньовіччя. Наріжний камінь світогляду ІДІЛ – пророцтво про кінець світу, який бойовики очікують зустріти вже найближчим часом. Так само, як прихід Махді – месії, який поведе армію ісламу в останній переможний бій з «Римом».

Фактично, йдеться про ісламську версію Армагедону, до якого бойовики ІДІЛ готуються з абсолютною серйозністю. Наприклад, вони доклали великих зусиль, аби зайняти містечко Дабік. На відміну від сусіднього Алеппо, Дабік не має жодного стратегічного чи економічного значення, проте саме тут, згідно з пророцтвом, армія ісламу має зустріти і розбити військо «римлян», очолюване антимесією (ісламський аналог антихриста).

Сепаратисти Донбасу також нерідко апелюють до релігії. В їхніх наративах, особливо ранніх, йшлося про захист православ’я від безбожного Заходу та «інославних». Є свідчення про сприяння бойовикам з боку РПЦ та УПЦ МП, а також факти релігійних репресій на територіях, підконтрольних ЛНР та ДНР. Проте релігійні мотивації сепаратистів Донбасу не є визначальними. Серед них чимало декларованих мусульман, язичників, комуністів.

Та й взагалі говорити про цілісну ідеологію донбаського сепаратизму надзвичайно важко. Сама ідея «Новоросії» з’явилася вже після сепаратистського псевдореферендуму – доти всі дії заколотників були спрямовані на підготовку до «кримського» сценарію на Донбасі. За півтора року існування сепаратисти так і не спромоглися створити ідеологічне підґрунтя для існування «республік».

Якщо ІДІЛ з моторошною послідовністю дотримується своєї радикальної доктрини, то політичний курс українських сепаратистів змінюється постійно. Сьогодні лідери ДНР та ЛНР погрожують дійти до Києва, а завтра запевняють, що готові до мирного врегулювання. Це не дивно – на відміну від «Ісламської держави», «Новоросія» не є самостійним політичним та військовим суб’єктом, а лише інструментом російської агресії в Україні.

Методи боротьби

На тлі спільної терористичної практики ідеологічні відмінності можуть видаватися незначущими. Яка різниця, чи є у ДНРівців ідеологія, якщо вони скоюють теракти? Тим більше, що в Україні таких інцидентів було чимало: підриви колій, обстріли військових об’єктів, підпали та вибухи у приміщеннях патріотичних та волонтерських організацій. Однак подібність методів боротьби ІДІЛ та донбаських сепаратистів усе ж таки доволі умовна.

Рік тому справді здавалося, що Україна отримала у себе під боком якщо не Сектор Гази, то, як мінімум, Ольстер. Павєл Губарєв навіть написав для бойовиків «Новоросії» методичного посібника з інструкціями, як правильно влаштовувати терор на українській території. Але все закінчилося пшиком. Нічого подібного до терактів у Парижі не було ні в Харкові, ні в Одесі, ні на звільнених територіях Донеччини та Луганщини.

Об’єктивних умов для провалу терористичної діяльності сепаратистів нема. Як свідчить історія Червоних бригад, IRA та RAF, тероризувати країну можна відносно малими силами і ресурсами. А коли в розпорядженні екстремістів є доволі велика територія і безкоштовний «воєнторг», країні-жертві можна лише поспівчувати. Але великого терору в Україні не почалося. І зовсім не через те, що  українські спецслужби раптом стали ефективніші за британські чи французькі.

Головна складова тероризму – мотивація. Як свідчать недавні інциденти в Ізраїлі, фанатику-терористу вистачить і ножа, з яким можна накинутись на поліцейського, військового або цивільних осіб. А от з мотиваціями у сепаратистів дуже великі проблеми. Стрєлков недарма бідкався у Слов’янську, що місцеве населення неохоче йде в «ополчення». Всупереч російській пропаганді, військовий сценарій перевороту був нав’язаний Донбасу ззовні спецслужбами РФ.

Тож сподіватися, що місцеві ставатимуть шахідами в ім’я «Новоросії», було марно. Та й серед російських «добровольців» було більше найманців, авантюристів та кримінальників, ніж ідейного елементу. Та й ідейні борці з «фашизмом» зазвичай швидко переконувалися, що на Донбасі відбувається не священна війна, а мародерство. А коли за приборкання «ідейних» взялася влада ЛНР і ДНР, все остаточно стало на свої місця.

На відміну від «Ісламської держави», яка мобілізує релігійних фанатиків, «Новоросія» вже давно існує лише завдяки прямій військовій підтримці РФ. Причому нехіть місцевого населення і російських добровольців є настільки сильною, що Кремль змушений відправляти у Донбас регулярні армійські підрозділи. Якщо ІДІЛ – це потужне джерело терористичного «креативу», то під прапором «Новоросії» тероризмом займаються російські «фахівці» за прямими вказівками згори.

Що робити?

Приборкати тероризм у будь-якій формі надзвичайно важко. Якими методами світ воюватиме з ІДІЛ, поки що невідомо. А от Україні доводиться опановувати мистецтво гібридних антитерористичних операцій. Слідом за сепаратистами українська сторона виступає одночасно у багатьох ролях. Сили АТО воюють з терористами, уряд влаштовує економічну блокаду, медіа ведуть інформаційну війну. Але водночас із сепаратистами ведуться переговори, уряд обіцяє поступки і закликає до миру.

З одного боку, гібридна боротьба з тероризмом дає шанси уникати ескалації насильства (з ІДІЛ таких шансів нема). Але з іншого, Київ повсякчас мусить міняти тактику і навіть вдаватися до різних стратегій одночасно. Це заплутує не лише терористів, але й Україну. Втім, навряд чи існує якийсь інший шлях. Якби навесні 2014-го з заколотниками повелися так, як у Парижі – з терористами ІДІЛ, світ сприйняв би це як асиметричне насильство з боку Києва.

Але, попри всі складнощі, головною перевагою нашого становища є те, що донбаський тероризм не зможе існувати без підтримки Кремля. Власне, ніякого окремого донбаського тероризму не існує – є лише замаскований кремлівський тероризм. Якщо радикальні інтерпретації Корану не можна усунути в принципі, то Кремль уже зараз перебуває у вкрай вразливому становищі. Зараз українцям треба просто виграти війну нервів – і слідом за путінським режимом «Новоросія» розвалиться сама.

Тому, не зважаючи на моральні дилеми, українське суспільство мусить миритися з ідеологічними та політичними суперечностями гібридної війни з гібридним тероризмом. Це краще, ніж вести повномасштабну війну зі справжніми терористами, які готові підривати себе на стадіонах і вести до останнього подиху свою священну війну.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук