Москва підриває режим нерозповсюдження ядерної зброї

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) 1968 року – один з найважливіших і найбільш всеосяжних договорів людства, підписаний 191 державою. Разом з аналогічними конвенціями про хімічну та біологічну зброю він формує глобальний режим нерозповсюдження зброї масового знищення (ЗМЗ). Однак з 2014 року режим нерозповсюдження набув дивного нового трактування через російську анексію українських територій та геноцидну політику Москви в Україні.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) дозволяє Росії, як офіційній ядерній державі, будувати й купувати ядерні боєголовки. Водночас ДНЯЗ прямо забороняє Україні, як офіційній неядерній державі, робити те саме. Неядерні союзники України – від Канади на заході до Японії на сході – так само зв'язані ДНЯЗ, а також Конвенціями про заборону хімічної та біологічної зброї, маючи статус суто звичайних військових держав. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї не дозволив Україні в минулому стримувати, а сьогодні – захистити себе від офіційної ядерної держави, Росії.

Будапештський меморандум 1994 року як додаток до ДНЯЗ

Ще більш дивним є те, що на початку 1990-х років молода пострадянська українська держава володіла третім за величиною арсеналом ядерних боєголовок у світі – спадщиною Радянського Союзу, який розпався в серпні-грудні 1991 року. Відразу після проголошення незалежності України кількість її ядерної зброї на короткий час перевищувала суму зброї масового знищення Китаю, Франції та Великої Британії разом узятих. На останньому саміті Конференції з безпеки і співпраці в Європі перед тим, як вона стала ОБСЄ, в угорській столиці в грудні 1994 року Російська Федерація (РФ), Сполучені Штати Америки (США) і Сполучене Королівство (Велика Британія) підписали з Україною доленосний «Меморандум про гарантування безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». Короткий документ, який став відомим як Будапештський меморандум, дублював дві аналогічні декларації, спеціально розроблені для пострадянських країн, що володіють частиною ядерного арсеналу колишнього СРСР – України, Білорусі та Казахстану. Будучи так званими «урядами-депозитаріями» ДНЯЗ, Москва, Вашингтон і Лондон стали гарантами кордонів цих трьох колишніх російських колоній і радянських республік у 1994 році й залишаються ними донині. Історію рішення України відмовитися від радянської ядерної спадщини нещодавно майстерно описала гарвардська політологиня, яка спеціалізується на ядерних питаннях, Мар'яна Буджерин у своїй книзі «Успадкування бомби: розпад СРСР і ядерне роззброєння України» (Johns Hopkins University Press 2022), яка була відзначена багатьма нагородами.

Росія почала порушувати Будапештський меморандум і логіку ДНЯЗ ще до початку війни з Україною та окупації Криму в лютому 2014 року. Наприклад, у 2003 році вона спробувала порушити територію й кордон України, реалізувавши односторонній і врешті невдалий інфраструктурний проєкт зі спробою захопити український острів Тузла в Керченській протоці в Чорному морі. Десять років потому Москва намагалася перешкодити Києву укласти вже парафовану Угоду про асоціацію з Європейською Унією. Протягом 2013 року вона чинила сильний економічний і політичний тиск на Київ – поведінка, яка прямо заборонена третьою статтею Будапештського меморандуму.

З лютого 2014 року Росія все більш безжально атакувала Україну військовими і невійськовими засобами, а також регулярними і нерегулярними військами. При цьому вона безсоромно і демонстративно порушує гарантії безпеки, надані Києву Будапештським меморандумом 1994 року. Тож дії Москви дедалі більше суперечать і навіть перекреслюють логіку режиму нерозповсюдження, що діє з 1970 року.

Як Москва поставила ДНЯЗ з ніг на голову

ДНЯЗ сьогодні – разом з аналогічними конвенціями щодо біологічної та хімічної зброї – є центральним елементом глобального режиму безпеки, заснованого ООН після 1945 року. Як правонаступниця СРСР, держава-засновник і депозитарій ДНЯЗ, а також прямий гарант недоторканності кордонів України в Будапештському меморандумі, Росія поставила мету режиму нерозповсюдження з ніг на голову, оскільки дозвіл ДНЯЗ на володіння ядерною зброєю допоміг Москві розв'язати експансіоністську і геноцидну війну проти України. Заборона ДНЯЗ на володіння Україною ядерною зброєю, своєю чергою, заважає Києву ефективно стримувати й захищатися від нападу Росії з 2014 року.

ДНЯЗ дозволив Москві погрожувати не лише Україні, але й її союзникам (особливо тим, хто не володіє ядерною зброєю) ядерним знищенням, якщо вони продовжуватимуть підтримувати український спротив безсоромній територіальній експансії Росії та продовженню терору проти цивільного населення. Дозвіл ДНЯЗ на володіння Росією ядерною зброєю в минулому мав (і матиме в осяжному майбутньому) ефект стримування військової підтримки України з боку країн, що дотримуються міжнародного права. Це гальмування стосується як надання Україні певних особливо ефективних звичайних військових технологій, таких як німецькі крилаті ракети TAURUS, так і розгортання союзницьких військ на українській землі, незалежно від того, чи відряджені вони НАТО, Євроунією чи спеціальною коаліцією дружніх до України держав.

Якби Київ володів ядерною зброєю у 2014 році, Росія, найімовірніше, не напала б на Україну, ризикуючи стертям з лиця землі цілих російських міст внаслідок української ядерної відповіді – як це сталося з Хіросімою і Нагасакі в серпні 1945 року. З іншого боку, якби Москва не володіла ядерною зброєю у 2014 році, західні союзники України, скоріш за все, швидко прийшли б на допомогу Києву. Коаліція охочих, імовірно, звільнила б незаконно анексований Кримський півострів й окуповані частини Донбасу у 2014-2015 роках так само, як коаліція на чолі зі США звільнила Кувейт у 1991 році, який був окупований і анексований Іраком за рік до того. Отже, принципи, встановлені Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, сприяли як початку російської територіальної експансії й геноцидної війни у 2014 році, так і подальшому небажанню міжнародного співтовариства рішуче зупинити початкове захоплення Москвою територій і запобігти подальшій російській експансії і триваючому геноциду в Україні.

Висновки та політичні рекомендації

Режим нерозповсюдження вступив у силу 1970 року. Відтоді він набув своєї легітимності як широкомасштабна угода, що допомагає обмежити виникнення й ескалацію воєн і запобігти використанню ядерної зброї в експансіоністських цілях. Сьогодні, однак, він призводить до зовсім інших наслідків через війну на знищення, розв'язану Росією, та захоплення території України, яка є державою-підписантом Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Як наслідок, функціонування і майбутнє ДНЯЗ тісно пов'язані з перебігом, результатом і наслідками російсько-української війни. З огляду на величезне значення збереження режиму нерозповсюдження для людства, тим, хто займається його захистом, можна порекомендувати такі шість напрямів політики:

1. Усі держави-підписанти ДНЯЗ, які зацікавлені у збереженні ДНЯЗ, повинні надати неядерній Україні військову й невійськову підтримку в міру своїх можливостей, щоб дозволити Києву здобути переконливу перемогу на полі бою і звільнити території, які наразі незаконно окуповані Росією.

2. Усі держави-підписанти ДНЯЗ, які бажають захистити його принципи, повинні вимагати від Москви негайно припинити погрози ядерної ескалації і попередити Росію та її союзників, що така ескалація викличе сильну військову і невійськову контрреакцію з їхнього боку.

3. Усі держави-підписанти ДНЯЗ, які дбають про його збереження, повинні ефективно санкціонувати та публічно засудити ядерну Росію, доки вона продовжує вести експансіоністську війну на території неядерної України.

4. Усі держави-підписанти ДНЯЗ, зацікавлені в його збереженні, повинні наполягати на справедливому мирі для України, включно з повним відновленням її територіальної цілісності, повним збереження її національного суверенітету, цілковитим повернення усіх військовополонених і депортованих цивільних осіб, включно з дітьми, і повною компенсацією за руйнування України шляхом виплати російських репарацій.

5. Усі неурядові організації, компанії та приватні особи, які виступають за продовження режиму нерозповсюдження ядерної зброї, повинні всіма доступними їм засобами підтримувати перемогу й відновлення України, а також публічно виступати проти Росії та запроваджувати санкції проти неї з використанням усіх наявних у їхньому розпорядженні інструментів.

6 Вашингтон і Лондон, як країни-депозитарії Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року і підписанти Будапештського меморандуму 1994 року, несуть особливу відповідальність перед Києвом. Тому США і Велика Британія повинні запропонувати конвертувати свої 30-річні гарантії безпеки Україні в пакт про взаємодопомогу. Тристоронній повноцінний військовий союз захистить Україну до того часу, поки вона не стане членом НАТО, а також дозволить міжнародному співтовариству використовувати зростаючі військові ноу-хау й ресурси України. Усіх інших країн-підписантів ДНЯЗ треба запросити долучитися до цього тристороннього оборонного договору і таким чином зробити свій внесок у підтримку логіки режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Переклад з польської

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Оригінальна назва статті: Moskwa podkopuje reżim nierozprzestrzeniania broni jądrowej