На межі

Дежавю авторитаризму російсько-радянського зразка не зможе надовго прикрити стан, у якому перебуває Україна, і який характеризується руїною політичного суспільства. Це поняття охоплює спільний інституційно-правовий простір, інфраструктуру, суспільні об’єднання.

Усім відомі останні події в Україні: кримінальні справи, арешти чи переслідування правоохоронцями представників попередньої влади, а нині опозиції, учасників недавнього податкового Майдану, журналістів, науковців і митців (між іншим, ці кроки української влади Європейський Союз уже кваліфікує як вибіркове застосування законодавства), а також нормативні звороти правоохоронців на зразок обліку учасників масових акцій протесту, документування їхніх дій; адміністративний тиск і обмеження можливостей малого і середнього бізнесу, закладені новим Податковим кодексом; відверте протегування однієї релігійної конфесії – УПЦ МП; відомі акценти мовно-інформаційної, освітньої, зовнішньої політики, що набирають обертів – усе це повертає нас у недавнє минуле і російське сучасне.  

У конкретному випадку української дійсності, це історичні ремінісценції або відображення поглядів і дій, визначальних для минулої епохи у сучасних суспільних практиках. Ідеться про середовище, представники якого посіли інститути влади за підсумками попередніх президентських виборів, і культурно та ментально більше пов’язані з ідеологічно-адміністративною системою колишньої комуністичної імперії, аніж їх «помаранчеві» попередники при владі.

«Помаранчева влада» не здійснила інтеграції і модернізації українського суспільства. У відповідь маємо відтворення інерції належності до соціокультурного середовища й політичної культури євразійської імперії.  

Янукович і Партія регіонів ідеологічно і політично не контролюють суспільства. Нинішня влада, як і попередня, взагалі не має ідеології – системи поглядів і завдань, що об’єднують людей у спільному політичному прямуванні, а її «реформи» – це передусім формування вертикалі, «зав’язаної» на конкретну особистість, на засадах персональних відносин та залежностей.

 

Нинішня влада, як і попередня, взагалі не має ідеології – системи поглядів і завдань, що об’єднують людей у спільному політичному прямуванні

 

Маючи за собою лише третину голосів електорату і підтримку півдня і сходу країни, Янукович, подібно до свого попередника, нічого не зробив для політичної консолідації українського суспільства. І хоч результати президентських та місцевих виборів підтвердили одвічну кон’юнктурність українців і Партія регіонів швидко опанувала владні позиції не тільки на півдні і сході, а й у центрі, на заході країни, її політичне становище залишається примарним . До прикладу, скандал із виплатою грошей за участь у мітингу, організованому Партією регіонів до Дня Соборності України, не лише ставить під сумнів саму наявність політичної опори правлячого режиму  серед його власного електорату, а й слугує лакмусом на підтвердження стану: влада існує сама по собі, а суспільство – саме по собі.

Тим-то, як нам здається, помиляються ті, хто прагне «зафіксувати» політичний процес в Україні на рівні якихось сталих характеристик, до прикладу, періодичної зміни еліт Сходу і Заходу при владі.

Внутрішня парадигма  соціально-політичного розвитку українського суспільства вивела його на лінію, яку можна охарактеризувати як швидку втрату ознак державності зсередини суспільства, що переходить в поступове опанування української території російською владою ззовні, на тлі загального хаосу,  розчарування, зростання політичної невизначеності  суспільства і персонально-групових протистоянь.

Оцінка актуальної ситуації

Спробуємо виокремити, на наш погляд, основні макроскладові ситуації:

1. Руйнування інституційно-правового простору відносин українського суспільства у час перебування при владі нинішньої опозиції і президента В. Ющенка, діяльності тодішньої опозиції/теперішньої влади поглибило прірву між “суспільством” як сукупністю відносин між людьми і “політикою” – способом реалізації цих відносин, що відтворює суспільство як спільноту. Прірву, що переходить у соціальну делегітимізацію “правових основ” державної (зокрема президентської ) влади в Україні.

Важливими кроками у цьому напрямі у часи нової влади стали розпад об’єднаної опозиції і локалізація її лідерства, формування коаліції та уряду через узаконення «тушок» і повернення до конституції 1996 року.

Власне руйнування права у відносинах влади, влади і суспільства та самого суспільства привело до локалізації та фрагментації політичного впливу опозиції і тих, що нині опинилися при владі.

Саме простір міжперсональних і персонально-групових відносин та ідентичностей, що формуються в ньому, попри видимий (і відчутний) для багатьох фантом авторитарного режиму, визначає соціальну динаміку українського суспільства і подієвість, у якій вона реалізується. Тоді як у політичному просторі з характерними для нього ідеологіями, інститутами, правом, ідентичностями (вони у цьому вимірі є способами вираження приналежності до спільноти у практиці соціальних відносин), - «нічого не відбувається». «Сьогодні можна купити за безцінь чи відібрати все, що завгодно і в кого завгодно. Посади, бізнес, права, вплив... Правда, без жодних гарантій. І з непередбачуваними наслідками»,- закінчує свою публікацію у «Дзеркалі тижня про недавні вибухи в Макіївці Євген Шибалов.

Встановлення контролю Януковича над країною і відродження страху суспільства перед владою, як у Росії, в українських реаліях може мати парадоксальні наслідки. До прикладу, перетворення самого президента та його оточення на одну з локальних «груп впливу»,  що змагатиметься  за «територію» з іншими подібними угрупуваннями, і залежно від поточних внутрішніх обставин і тиску ззовні, підтримуватиметься, ігноруватиметься чи буде усунутою від влади. Тоді «розмінний смотрящий» в очах українського суспільства матиме не більше довіри, ніж інші претенденти на загальноукраїнське лідерство.

2. «Заміщення» хаосу спробою впровадити російську модель самодержавної влади.

Ця складова має безпосередній ідеологічний зв’язок з імперськими основами сусідньої держави, відродження яких залишає за українською владою  роль «гвинтика і коліщатка» системи. Важливим напрямом «реінтеграції» пострадянського простору з боку Москви стає тяжіння до паралельного і синхронізованого функціонування російських і «республіканських» вертикалей влади у євразійській версії «президентських  республік». При цьому зберігається зацікавленість російської влади у формальному збереженні суверенітетів республік і їх  міжнародно-правового визнання.

Інша справа, що ідеологічна невизначеність реінтеграції імперії у самій Росії і «тектонічно нестійкі» джерела внутрішньої легітимізації президентських вертикалей колишніх радянських республік ставлять під сумнів стабільність згаданих президентських моделей на євразійському просторі у стратегічній перспективі.

Таким чином окреслюються риси входження у відносно нетривку перехідну епоху ідеологічно невизначеного, поліваріантного, історично успадкованого євразійства.

3.  Зречення принципу політичного самовизначення і захисту національних інтересів України та її громадян у міжнародних відносинах, зокрема з Російською Федерацією.

Наведемо три приклади, що позначають динаміку цього процесу.

 Харківські домовленості: зменшення ціни на газ в обмін на частину суверенітету як комерційна угода. Стали гучним прецедентом міжнародних відносин, що визначив українську сторону як «фінансово-промислову  групу» , а не державу.

З часу здобуття незалежності України успадковані нею енерготранспортні системи та коридори (нагадаємо, за коефіцієнтом транзитності Україна посідає одне з перших місць у Європі) були важливою матеріальною передумовою набуття нею медіаторної геополітичної функції на цивілізаційному пограниччі Заходу і Сходу. Це передбачає розвиток і контроль функціонування транспортних, транзитних можливостей, вплив на розширення простору міжнародного комунікування у різних сферах життєдіяльності, формування економічної інфраструктури у напрямі розвитку комунікативних технологій.

Проте внаслідок бездіяльності попередніх українських урядів у сфері модернізації та контролю газотранспортної системи, а також  двох російських «газових війн» та їх наслідків – відомих газотранспортних угод Ющенка 2006 р. й Тимошенко 2009 р. – значення газотранспортної системи України президент та уряд розглядають лише на рівні технічної магістралі для прокачки російського газу. Саме існування української ГТС, за умови побудови Росією Nord Stream і South Stream, а Європою та Азербайджаном Nabucco, цілковито залежатиме тепер від рішення російської держави. Зрозуміло, що позитивне рішення лежить у перспективі фактичного поглинення НАК «Нафтогаз України» РАО «Газпром».

 

Власне руйнування права у відносинах влади, влади і суспільства та самого суспільства привело до локалізації та фрагментації політичного впливу опозиції і тих, що нині опинилися при владі

 

Характерним означенням відмови від принципу політичного визначення і захисту національних інтересів держави у зовнішніх відносинах стала вірнопідданська – у відношенні до Росії та її влади – позиція посольства України в Москві та українських владоможців у справі провокаційних обшуків єдиної на території Росії української бібліотеки в Москві і ліквідації одразу двох об’єднань українців – Федеральної національно-культурної автономії українців й Організації українців у Росії – з ідеологічно-політичних мотивів, тотожних тим, за якими піддавалися репресіям спроби національного самовираження українців у часи СРСР. Після того, як відділ боротьби з екстремізмом МВС Росії вилучив з Бібліотеки української літератури в Москві понад 50 книг для проведення психолого-лінгвістичної експертизи на предмет наявності в них ознак національної ненависті, (а це, зокрема, книги про митрополита Андрія Шептицького, ОУН-УПА, діяльність руху «Пора», видання "Національна безпека України", екземпляри газет «Нація і держава», «Шлях перемоги», «Українське слово» тощо), подарунок президентом Януковичем книг із його приватної бібліотеки Українській бібліотеці у Москві, по суті,  легітимізував дії російських правоохоронців.

4. Геополітичне значення, роками обговорюваних між ЄС та Україною угод про політичну асоціацію і вільну торгівлю зазвичай зводиться до впорядкування зовнішніх кордонів ЄС.

Дежавю авторитаризму російсько-радянського зразка  не зможе надовго прикрити стан, у якому перебуває Україна і який характеризується руїною політичного суспільства. Це поняття охоплює спільний інституційно-правовий простір, інфраструктуру, суспільні об’єднання. Країна стоїть перед загрозою перетворення на перехідну «зону трафіків» - міграційного, фінансового, товарного, змагання за контроль над якими розгорнеться між різними, нестабільними ворогуючими угрупованнями. Серед них вирізнятимуться «оази», контрольовані Кремлем та іншими зовнішніми чинниками.

Альтернатива

Чи існують можливості більш позитивного варіанту розвитку подій в умовах, що склалися?

Так, існують. На мою думку, їх два. Перший – це розгортання громадянської опозиції, широкого позапартійногого і понадпартійного громадянського руху, що посідатиме два головні критерії успішності - формування консолідованого загальнонаціонального центру суспільної довіри; поступова взаємодія усіх напрямів,  структур і центрів опозиційної діяльності - інтелектуалів, підприємців, профспілок, страйкомів, студентського руху, громадських організацій та акцій.

На сьогодні, однак, доводиться констатувати тенденцію до спорадичності протестних дій окремих суспільних груп та об’єднань.

 

ідеологічна невизначеність реінтеграції імперії у самій Росії і «тектонічно нестійкі» джерела внутрішньої легітимізації президентських вертикалей колишніх радянських республік ставлять під сумнів стабільність згаданих президентських моделей на євразійському просторі у стратегічній перспективі

 

Друга можливість – радше теоретична – безпрецедентні дії президента Януковича, спрямовані на політичну консолідацію українського суспільства, зміцнення інституційно-правових основ держави і правового регулювання суспільних відносин, а згодом і прийняття нової конституції. Однак кроки президента протягом першого року його каденції у сферах, де він мав можливість реалізувати цей шанс, нагадують про інше: євразійське походження соціокультурного середовища, способу думання і дій Януковича та його оточення, однозначно спрямованих на безумовне підпорядкування або придушення «чужих», стало одним із виразів процесу розщеплення і фрагментації українського політикуму упродовж останніх років.

В усякому разі, напрями змін соціально-політичного стану  українського суспільства виявлять себе вже незабаром.