Нагорода для агресора

За день до запланованого американсько-європейсько-українського саміту в Лондоні у ЗМІ (зокрема, Axios та Reuters) потрапив витік інформації, який свідчив про те, що США вимагають від України низки далекосяжних поступок, включно з де-юре визнанням Криму частиною Російської Федерації. Окрім того, американці хотіли, щоб більшість або всі санкції, накладені на Москву з 2014 року, були зняті. Поступка території мала б призвести до внесення змін до Конституції України. Ні на те, ні на інше Володимир Зеленський, звісно, не збирався погоджуватися. Як наслідок, 23 квітня стало зрозуміло, що американська делегація не приїде до Лондона. Саміт було скасовано.

Нагорода для агресора

Відмова Зеленського прийняти запропоновані Вашингтоном умови очікувано розлютила Трампа і членів його адміністрації. Розлючений президент США пізніше пояснив, що йому було легше говорити з росіянами, тоді як дискусії з українцями виявилися для нього несподівано складнішими. Марко Рубіо, зі свого боку, заявив пресі, що після кількох зустрічей з росіянами адміністрація США краще розуміє їхню позицію. Тим часом, у четвер, 24 квітня, наступного дня після провалу «мирного» плану США, російська армія бомбардувала Київ і Харків 215 ракетами і безпілотниками-камікадзе. Більшість з них були спрямовані на українську столицю. Однак цілями виявилися не урядові чи військові об'єкти або об'єкти критичної інфраструктури, а переважно житлові будинки. Це ще більше ускладнило позицію американців, які наполягають на невигідних для України умовах «мирного плану». Адміністрація у Вашингтоні сподівалася, що українці одразу погодяться з його змістом, який вмістився лише на одній стороні аркуша паперу формату А4.

Згідно з американським проєктом, Російська Федерація мала отримати:

- визнання Криму де-юре частиною Росії;

- заморожування лінії фронту на її нинішньому місці, зі залишенням Росії окупованих територій без визнання де-юре їх частиною РФ;

- зняття всіх або більшості санкцій;

- початок широкої економічної співпраці між США та Росією;

- остаточне унеможливлення вступу України до НАТО.

Водночас передбачені «вигоди» для України були дискусійними і дуже розпливчастими, зокрема:

- «дозволити» українцям зберегти частини Херсонської, Запорізької й Донецької областей, які не були захоплені окупантами;

- вихід росіян з північних районів Харківської області;

- згода на можливий вступ України до ЄУ;

- передача Запорізької атомної електростанції українцям, але залишення її в управлінні американців, які зароблятимуть на продажі електроенергії як Росії, так і Україні;

- передача Україні дамби в Новій Каховці, точніше її руїн (її росіяни підірвали у 2023 році);

- згода росіян на судноплавство по Дніпру в напрямку Чорного моря.

Перелік необхідних українських поступок був значно довшим, ніж очікуваних компромісів з боку Росії. При цьому Трамп також не забув про умову підписати з Україною угоду про видобуток корисних копалин, хоча після попередніх пертурбацій є багато ознак того, що її остаточна редакція буде не такою невигідною, як початкові пропозиції американців. Це, однак, є невеликою втіхою для українців.

Зокрема, величезну загрозу для України становлять запропоновані США пункти про територіальне врегулювання та санкції. Їхнє прийняття фактично стане винагородою агресору за здійснення вторгнення. Де-юре визнання Криму частиною Російської Федерації вимагатиме внесення змін до української Конституції. Дискусія про її форму, своєю чергою, відкрила б Москві й Вашингтону можливість використовувати окремих українських політиків для внесення до Основного закону формулювань, потенційно небезпечних для функціонування й майбутнього Української держави, включно навіть зі вступом до ЄУ. Крім того, буде створено прецедент, за яким Росія зможе відновити військові дії через кілька років і змусити визнати більшу частину української території своєю. Українці, визнаючи де-юре передачу власної території агресору, погодилися б на розділ власної батьківщини. І, ймовірно, не останній.

Ще одним слабким місцем цього плану є ідея скасування санкцій, накладених на Росію, особливо в поєднанні з визнанням Криму російським. У такому разі Європейська Унія зіткнеться з особливо складною дилемою. Деякі з найболючіших санкцій були запроваджені саме країнами Старого континенту, а «кримські» санкції стали основою для всіх наступних санкційних пакетів. Окрім того, зняття санкцій дозволило б Росії швидко відновити свою економіку та збройні сили. Україна, ймовірно, знову зіткнулася б з обмеженнями на закупівлю зброї, а пункт про відновлення країни, який містився в американському документі, був вкрай неконкретним.

Хто виграє війну?

Ще 23 квітня в польських соціальних мережах розгорнулася дискусія, в якій багато хто виправдовував американську пропозицію і критикував Зеленського за те, що він її відхилив. Симптоматичною в цьому плані стала заява президента Анджея Дуди, який, похваливши мирні зусилля Трампа, додав: «Це має бути компроміс. Я маю на увазі, що де-факто цей мир повинен, на мою особисту думку, звестися до того, що жодна зі сторін не зможе сказати, що вона виграла цю війну, тому що кожна сторона в якомусь сенсі повинна буде поступитися. Ну, і Україні також доведеться в якомусь сенсі відступити, тому що так, напевно, і станеться».

Серед найпоширеніших аргументів на користь українських поступок: «Україна програє війну», «Крим не можна повернути», «Київ не отримає кращої мирної пропозиції». На думку цих коментаторів, українці повинні беззастережно погодитися на пропозицію Трампа, а точніше – на диктат, враховуючи, що план був представлений українцям як ультиматум. Дехто з коментаторів стверджував, що без підтримки США Україна не зможе продовжувати оборонну війну. При цьому вони випустили з уваги кілька дуже важливих фактів і чинників.

Під час візиту прем'єр-міністра Норвегії до Білого дому Трамп заявив ЗМІ, що, на його думку, Росія вже пішла на значні поступки, погодившись відмовитися від захоплення всієї України. Однак ці слова є такою ж маніпуляцією, як і брехня президента США про нібито оточення українських військ у Курській області та їхній порятунок завдяки проханням Трампа до Путіна. Натомість правда полягає в тому, що росіяни не в змозі підкорити всю Україну, поступ їхніх військ незначний і, до того ж, оплачений величезними втратами. У світлі «мирного» плану Трампа варто поставити питання про те, хто перемагає в російсько-українській війні. А також звернути увагу на чинники, на основі яких можна визначити переможця.

У війні перемагає той, хто досягає цілей, які ставив перед собою ще до початку конфлікту. У випадку Росії це було бажання завоювати Україну, а потім анексувати частину її території і встановити на решті проросійський маріонетковий уряд. Це мало супроводжуватися демілітаризацією України, а також оголошеною Москвою «денацифікацією» – фактично геноцидом, що передбачав винищення еліти, знищення української культури, придушення української мови й викрадення дітей з метою їхньої русифікації. Росіяни планували захопити Київ, щоб якнайшвидше встановити там підконтрольний Кремлю уряд. Харків, імовірно, мав стати «запасним» містом для встановлення колабораціоністського уряду, якщо українська столиця чинитиме опір занадто довго. Документи, отримані українцями у 2022 році, показали, що росіяни планували завершити «спеціальну військову операцію» всього через кілька тижнів.

Цілі українців, звісно, були іншими: стратегічно відстояти незалежність і суверенітет країни, а на оперативному рівні – не допустити захоплення окупантами обласних міст. Однак при цьому враховувалася необхідність відходу з певних частин країни, щоб не допустити оточення розташованих там підрозділів – саме така доля спіткала, наприклад, більшу частину Луганської області, яка опинилася в «зоні сум'яття» між територією, окупованою росіянами з 2014 року, і легальним кордоном з Російською Федерацією. Також важливо було зберегти здатність армії продовжувати бойові дії, захищати населення від актів геноциду, отримувати і зберігати підтримку з боку Заходу.

Саме за ступенем досягнення заявлених цілей можна визначити, хто виграє війну, а хто ні. Зрозуміло, що росіяни не реалізували жодної з них, а процес їхньої можливої реалізації перебуває на досить низькому рівні. Після 24 лютого 2022 року вони спромоглися захопити лише одне обласне місто – Херсон, але втратили його 11 листопада того ж року.

З жовтня-листопада 2023 року росіяни безперервно ведуть наступ. Однак його результати далекі від тих, на які вони розраховували, а втрати непропорційні здобуткам. Після півторарічної серії штурмів російським військовикам вдалося просунути лінію фронту на Донбасі максимум на трохи більше ніж 60 км. Досі популярні в Польщі стереотипні теорії про безмежні людські ресурси росіян та ефективність тактики «гарматного м'яса», яку вони використовують, також виявляються міфом. У тактичному плані їхні успіхи можуть здаватися вражаючими, але, беручи до уваги оперативний і стратегічний виміри, виявляється, що російські дії мали мізерний ефект, непропорційний величезним втратам у людях і техніці. Росіяни підійшли під Покровську агломерацію, але не можуть її захопити. Замість дефіцитного бронетанкового озброєння росіяни дедалі частіше використовують неброньовані цивільні автомобілі, гольф-кари і навіть мотоцикли. Армія агресора нарощує поспіх, що збільшує втрати особового складу, знижує її боєздатність і здатність проривати українську лінію оборони.

Окрім того, українці почали перехоплювати ініціативу в росіян на цій ділянці і повільно й обережно відвойовують позиції на південь від Покровська. Не варто також забувати про військово-політичний вплив Курської операції, яка дозволила меншим за чисельністю українським військам зайняти значну частину однієї з російських областей на понад вісім місяців, а спроба витіснити їх коштувала росіянам чимало сил і часу. При цьому Москві довелося залучити для відсічі північнокорейські війська, які також зазнали великих втрат.

Економіка на війні

Не менш важливим зі стратегічної точки зору є стан економік двох воюючих держав. Побічним ефектом тарифної політики Трампа стало раптове падіння цін на нафту. Якщо воно триватиме досить довго, це може мати жахливі наслідки для російського бюджету, оскільки фінанси Москви залежать від експорту цього товару. Тим часом Київ має дедалі більше можливостей завдавати ударів по цілях на території Російської Федерації завдяки безпілотникам і ракетам власного виробництва. Українські бомбардування призвели до значного послаблення російського нафтопереробного виробництва та нафтосховищ. Вони експоненціально доповнюють західні санкції й ускладнюють для росіян усунення завданої шкоди, оскільки ті змушені імпортувати необхідні матеріали контрабандою або шляхом дуже дорогого реекспорту. Без підтримки Китаю, Ірану й Північної Кореї Москва мала б обмежені можливості для ведення війни проти України.

Тим часом Київ, хоча також стикається з численними проблемами, усе ще може розраховувати на фінансову підтримку і постачання зброї з боку європейських країн. Політичні події на Старому континенті є переважно позитивними для України. Новий канцлер Німеччини Фрідріх Мерц хоче значно збільшити військову й фінансову підтримку України і навіть розглядає можливість передачі крилатих ракет Taurus, чого не хотів робити його попередник. Триває чеська ініціатива щодо боєприпасів. Французи готові допомагати українцям більш інтенсивно, якщо американці підуть. Норвежці потроїли свою підтримку Києву і навіть почали переговори про використання для цього частини грошей зі свого велетенського фінансового фонду. Високопосадовці Європейської Унії також дають зрозуміти, що вони підтримують Україну в її протистоянні з Росією та суперечках з новою адміністрацією США.

Стан Збройних сил України не можна оцінити однозначно. З одного боку, вони продовжують страждати від нестачі солдатів, переважно піхоти. Інші роди військ зазнають менших втрат, а призовники, які бажають підписати контракт, найчастіше обирають, наприклад, роль оператора безпілотника, ІТ-спеціаліста або артилериста. Однак нестача кадрів не є настільки критичною, щоб говорити про неминучий прорив росіян до лінії фронту. ЗСУ намагаються підвищити якість та ефективність мобілізації. Запроваджено фінансово привабливі однорічні контракти для немобілізованих громадян віком 18-24 роки, дедалі активніше залучаються добровольці з країн Латинської Америки (особливо Колумбії), розглядається можливість запровадження положень про демобілізацію або надання кількамісячної відпустки для солдатів, які вже служать кілька років. Очікується, що зміна системи командування через запровадження корпусів дозволить упорядкувати операції військ на фронті і зменшити втрати. Нарешті, технологічні можливості ЗСУ постійно зростають, особливо у сфері використання безпілотників, ракет або систем радіоелектронної боротьби.

Починаючи з осені 2023 року українці перебувають у стратегічній обороні, що здебільшого змушує їх реагувати на наступальні дії противника, а отже, відходити зі складних для оборони ділянок місцевості. Втім, втрата щомісяця від кількох до десятка сіл Донбасу не означає, що Україна програє війну, і тим більше – що ціною ще десятків вона має погодитися на непомірні вимоги росіян і Трампа.

Кращої пропозиції не буде?

Одним з головних аргументів польських прихильників прийняття «мирного» плану Трампа є те, що Зеленський не отримає кращої пропозиції. Згадаймо, що подібні думки також були популярні в Польщі під час суперечок навколо української угоди про видобуток корисних копалин. Однак позиція українців доводить, що терпіння і рішучість дають можливість отримати більш задовільний результат переговорів зі США, а васальне ставлення до Вашингтона – зовсім не найкращий варіант.

26 квітня стало зрозуміло, що Україна має «сильні карти» у своїй колоді. Поки в цей день проходили похоронні церемонії Папи Римського Франциска, вдалося домовитися про особисту зустріч Зеленського і Трампа. Незалежно від того, хто стояв за ініціативою розмови між двома лідерами, вона, ймовірно, дала той результат, на який очікувала Україна та більшість європейських країн. Трамп повідомив на своїх сторінках у соціальних мережах, що розмова із Зеленським була успішною (хоча, загалом, він завжди на цьому акцентує, додаючи низку інших позитивних прикметників, щоб підкреслити важливість події), але він також жорстко вдарив по Владіміру Путіну. Він написав, що почав сумніватися в мирних бажаннях російського лідера, і пригрозив новими санкціями й іншими ударами по економіці й фінансах держави-агресора. Зеленський також зустрівся з лідерами Великої Британії та Франції. Президент Макрон заявив, що Росія має беззастережно погодитися на повне припинення вогню.

Окрім того, незадовго до похорону Папи Римського Україна і Європа запропонували свій варіант припинення вогню, який не передбачає визнання за Росією окупованих територій, зняття санкцій та інших непомірних поступок Москві. Він також включав вимогу до США взяти на себе зобов'язання щодо миротворчої та стабілізаційної місії військ європейських країн шляхом надання їм підтримки. Втім, поки що незрозуміло, як Москва відреагує на ці пропозиції.

Прикметно також, що провідні європейські країни твердо стоять на боці Києва. Навіть прем'єр-міністр Італії Джорджа Мелоні, яка симпатизує нинішній адміністрації США, схиляла Трампа на користь України. «Мирний» план США розкритикувало багато європейських політиків, а міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус навіть заявив, що Україна з таким же успіхом могла б капітулювати ще рік тому. Німецький політик також додав, що Київ може розраховувати на підтримку його країни, навіть якщо США відвернуться від українців. Зі свого боку, норвезька делегація під час спілкування з пресою в Овальному кабінеті заявила, що збільшила фінансову підтримку України у зв'язку зі зміною політики Вашингтона.

Ситуація на дипломатичному фронті динамічно змінюється і, безумовно, мирні переговори щодо припинення російсько-української війни принесуть багато сюрпризів. Тим більше, що, незважаючи на заяви американських політиків, шансів на швидке припинення бойових дій поки що немає. Утім, чергова американсько-українська суперечка доводить, що у відносинах зі США перш за все потрібно пильнувати власні «червоні лінії» і не піддаватися міфам про американську всемогутність і всесилля.

Переклад з польської

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Оригінальна назва статті: Nagroda dla agresora