100 днів хаосу від Трампа

Багато світових ЗМІ немов вправлялися в тому, як максимально коректно, але й справедливо оцінити перші 100 днів роботи президента США Дональда Трампа. Завдання це, прямо скажемо, не з легких. Часом не вистачає пристойних слів, щоб достовірно описати все те, що встиг накоїти цей багатий нарцис за такий короткий термін.

Але є одне висловлювання, яке фактично увібрало в себе всі оцінки, особливо з урахуванням геополітичних реальностей. «Трамп – єдиний шанс Росії виграти війну», – вважає відомий історик і політичний аналітик Тіматі Снайдер. До висновку, що «Трамп – агент Кремля» залишилося, здається, зовсім небагато.

Але залишимо такі оцінки прихильникам конспірології. Якщо подивитися на дії Трампа більш приземлено, то він, звичайно, ніякий не агент Кремля, а просто агент хаосу. У цьому немає жодної надуманої метафори – це сувора реальність. Усе, що робить цей політичний персонаж, нагадує дитяче ламання старих іграшок, тільки з глобальними наслідками. Дивно спостерігати, як він знову заходить до Білого дому, але його присутність там, замість того щоб бути втіленням порядку, слугує наочним прикладом того, як хаос стає чимось органічним, чимось необхідним для його особистого виживання. Але найстрашніше не те, що він руйнує. Найстрашніше – це те, як він змушує американців і деяку частину світу не тільки спокійно дивитися на свої витівки, а й підтримувати їх. Це схоже на спостереження за торнадо, яке, всі знають, зруйнує все на своєму шляху, але продовжують дивитися зі захопленням, не в силах відвести погляд.

Перші 100 днів Трампа у 2025 році – це не просто невдале повернення політика в один із найважливіших офісів світу. Це не просто повернення старого шоумена в політику. Це – повернення руйнівника, який не цікавиться створенням чогось нового, а винятково тим, як зруйнувати старе і довести, що все, що було до нього, було помилкою. Його грубі випади на адресу попередника, президента Джо Байдена, у багатьох викликають посмішку. Але це не смішно. Це сумно. Тому що це – ознака, що політик прийшов не будувати. Він прийшов руйнувати. І навіть не для того, щоб потім будувати. Трамп будує тільки свій особистий культ, і для цього в нього є одна, як йому здається, непереможна стратегія – хаос.

Щодня Трамп на очах, як ураган, змітає всі усталені кордони і правила. І, здається, було б логічно звинуватити його в тому, що він підіграє російському агресору, що він агент Кремля. Але це було б занадто простим поясненням. Бо якщо його реально викриють у роботі на порушника міжнародного порядку – імпічмент буде неминучий. Однак усе набагато гірше.

«Дональд Трамп і мій кузен явно вважають, що можуть умиротворити Володимира Путіна. Це помилка. Росіяни не забудуть нашу підтримку України. Ми – корисні ідіоти Путіна», – вважає двоюрідний брат віцепрезидента США 47-річний Нейт Венс, який два з половиною роки воював у лавах ЗСУ.

«Корисні ідіоти Путіна» – із цим важко не погодитися. Але саме в цьому й полягає головна небезпека. Бо ідіоти не діють раціонально, вони діють імпульсивно. Трамп заграє з російським диктатором не для того, щоб догодити Росії. Він робить це, щоб задовольнити свій внутрішній імпульс руйнування і провокації. Трамп – не та людина, яка служить чиїмось інтересам. Він служить тільки власним амбіціям і жадобі влади. У Кремлі, схоже, давно його розкусили і використовують, як маріонетку.

Наслідки цього не важко передбачити. Якщо Кремль виграє від бажання Трампа руйнувати західні альянси й ігнорувати міжнародні договори – це радше побічний ефект його безладних дій, аніж усвідомлена стратегія. Росія – не причина його політичної поведінки, а радше його тимчасовий союзник у руйнуванні старих порядків. Тому Трамп і являє собою найбільшу загрозу не для однієї держави, а для самої структури світового порядку.

Перед цивілізованим світом постала небачена раніше проблема. Адже Трамп не веде цілеспрямованої війни з якоюсь конкретною країною, він веде війну з поняттям стабільності. Країни – його пішаки на шахівниці, де перемога завжди тільки його. Ставки в цих шахах прості: руйнування всіх звичних понять і систем, щоб потім озирнутися і зрозуміти, що залишився тільки він, єдиний гравець у цій новій, заплутаній грі без правил.

Так, президент великої країни грає, розважається. «Мені подобається керувати світом», – заявив Трамп нещодавно в одному з інтерв'ю. У відповідь на це лояльно налаштований до нього канал Fox News представив відеомонтаж, що підкреслює розважальну сторону діяльності господаря Білого дому. Багато хто в США, судячи зі ЗМІ та соцмереж, був вражений, бо це нагадувало вихваляння диктатора в Північній Кореї.

Іноді складається враження, що Трамп заздрить Путіну, Кім Чен Ину та іншим авторитарним лідерам, які можуть робити у своїх країнах усе, що їм заманеться. Щоправда, у нього це проявляється в прагненні «робити Америку великою знову». Але, на жаль, Трамп дедалі більше стає символом не тільки падіння Америки, а й усього західного світу. Він як вірус, який почав свій шлях з респіраторних захворювань, але незабаром вразив усі органи – він косить усе, що могло б бути символом сили Америки у світі. Проблема не в тому, що він діє так, як діяв би будь-який популіст. Проблема в тому, що в його діях немає навіть натяку на справжній інтерес країни, а є лише прагнення знищити все, що раніше здавалося нормою. Це не процес перетворення. Це – прояв жаги руйнувати.

Тому коли нещодавно верховна представниця ЄС зі закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас заявила, що «вільному світу потрібен новий лідер», вона фактично лише наголосила на тому, що американську роль на світовій арені змінено до невпізнання. Чи зможуть європейці належним чином відповісти на цей виклик – питання відкрите. Євросоюз, на жаль, занадто довго ніжився під американською «парасолькою». Його готовність до самостійного життя ще потребує зміцнення, особливо якщо врахувати, що до нього входять такі схильні до авторитаризму держави, як Угорщина і Словаччина.

Але найбільшим «сюрпризом» президентство Трампа стало для України. Важко було навіть припустити, що після не найрішучішої, але все-таки щирої допомоги з боку команди Джо Байдена американський партнер часів Трампа на очах перетворюватиметься на замаскованого прихильника Кремля. Умови мирної угоди, яку Трамп намагається нав'язати Україні, багато західних експертів прямо назвали вимогою про капітуляцію.

Зрозуміло, нічого подібного Україна робити не буде. Але як діяти її керівництву в умовах такого політичного пресингу? Здається, потрібно бити по такому опоненту його ж «зброєю». Усе, що Трамп робить, залишає за собою відчуття неорганізованості й епізодичності. Його рішення щодо України, його відносини з Китаєм, його небажання дотримуватися міжнародних угод – усе це являє собою набір фрагментів, які не з'єднуються в якусь виразну картину. У цьому його сила, але і... його слабкість. Трамп не намагається слідувати якомусь конкретному плану. Він просто рухається за течією, створюючи й руйнуючи все навколо. Але навіть у хаосі є свої закономірності. Завдання команди Зеленського – проявляти максимум терпіння, ні на крок не відступати від інтересів своєї країни, спонукаючи заокеанських партнерів до дій на основі перевірених фактів і твердих аргументів.

А ще потрібно більше активності у світових ЗМІ. Трамп – відвертий нарцис. Хоча він вірить у свою непогрішність, але він – не надто сильна людина. І він – не володар світу. Трамп може скільки завгодно командувати кількома «підгодованими» американськими виданнями, але загалом і американські, і європейські журналісти досить об'єктивно висвітлюють його діяльність. Це може суттєво впливати на поведінку господаря Білого дому.

Прикладом тому слугує історія з наближенням Трампом до себе одіозного мільярдера Ілона Маска. У перші тижні після його другого приходу в Білий дім навіть здавалося, що Америкою править Маск, а не обраний президент. Цей казус, пам'ятається, настільки широко висвітлювали американські і світові ЗМІ, що Трамп був змушений заявити: мовляв, мені зовсім не потрібно, щоб Маск був поруч. Поступово вплив мільярдера на главу США якщо й не зовсім упав, то вже принаймні не впадає в очі. Це показує, що американські політики не можуть повністю ігнорувати громадську думку.

Але це також показує, що Офісу президента й уряду України потрібно постійно знаходити правильні стежки між «корисними ідіотами Путіна» і тим, чого чекає від них український народ. Загалом, хоча Трамп встиг чимало надивачити й накоїти за перші 100 днів свого другого президентства, не варто впадати в апокаліптичний настрій. Навіть у цих нових умовах Україні потрібно діяти виважено, стримано і стратегічно. Тим паче, що країна не залишилася сама перед обличчям злісного агресора. У відповідь на невизначеність у політиці США провідні країни ЄС, включно з Німеччиною, Францією, а також Велика Британія, заявили про готовність і надалі підтримувати український народ, який воює за свободу. Це створює для України цілком реальний шанс для виходу з війни так, щоб згодом стати ще міцнішою й незалежнішою.