«Не можна проводити все життя у залі очікування»
Суспільство

«Не можна проводити все життя у залі очікування»

Відомий соціолог Пьотр Штомпка про декалог успіху в науці

Софія Лазуркевич, 23 квітня 2016 2432 0

Професор Ягелонського університету та Вищої Європейської Школи ім. о. Ю. Тішнера, член American Academy of Arts and Science соціолог Пьотр Штомпка на запрошення Програми соціології УКУ розповів українським студентам про декалог успіху у науковій кар’єрі та поділився власним життєвим досвідом. ZAXID.NET записав найцікавіші тези польського науковця.

Хочу поділитися з вами своїм досвідом, який, сподіваюся, допоможе вам у вашій науковій кар’єрі. Розпочну нашу зустріч з невеликої історії. Так склалося, що левову частку своїх наукових досягнень я пов’язую з американською соціологією. Я близько 20 разів їздив у Штати читати лекції для студентів, якщо додати усі ці поїздки, то вийде, що я пробув там кілька років.

У 1972 році, коли у Польщі ще був період комунізму, я захистив свій науковий ступінь і подався на конкурс стипендій Фулбрайта. На той час всього шість таких стипендій виділялося на усю Польщу. Моїй ключем до успіху тоді було знання англійської мови. Англійська була моїм хобі ще з шкільних років. Отож я полетів у Сан-Франциско.

Вийшовши з літака я потрапив у зовсім інший світ. Я був здивований, адже, щоб потрапити в університет Берклі, куди я прямував, я мав летіти гелікоптером з аеропорту. Тож я пересів у гелікоптер та полетів туди. В університеті Берклі був маленький майданчик, щоб можна було приземлитися. Пам’ятаю, стою там зі своєю валізою, один, думаю, що мені робити далі.

До мене підійшла дівчина з довгим волоссям, одягнена у сукню з яскравими квітами. Варто згадати, що у цей час в Америці був поширений рух хіпі. Вона запитала чи не потрібна мені допомога і сказала, що може мене підвести. Мені треба було доїхати до будинку, де мешкають студенти, я мав жити кілька днів, поки не знайду собі житло. Грошей у мене було обмаль, стипендія не була великою. Я знайшов недороге помешкання, це мала бути кімната у готелі, однак насправді виявилося, що це маленька кімната у будинку престарілих. У мене не було грошей, тому я оселився там на 9 місяців, тобто на весь час програми.

Що є суттєво, саме там я написав свою першу книгу англійською мовою. Щодня, замість того, щоб у вільний час ходити на пляж та розважатися, я сидів у тій кімнаті та працював. Ця книга була свого роду адаптованою версією моєї докторської дисертації для американської аудиторії. Тут хочу наголосити на важливості важкої праці та самодисципліни. Я дуже хотів залишити у Америці щось після себе, закинути свого роду якір, який би допоміг мені колись сюди повернутися.

Запорука успіху на 90% складається з важкою праці і лише на 10% з вашого натхнення. Також важливим є вміння ставити собі високі цілі. Пишучи цю книгу, я був фактично ніким. У мене не було «імені», тобто про мене ніхто не знав. Однак я поставив високу планку, коли я працював над цією роботою, то уявляв, як моя книга стоятиме на полиці бібліотеки Конгресу у Вашингтоні поруч з працями найкращих американських соціологів. Мене це мотивувало.

На той час я не міг собі дозволити скористатися послугами редактора, щоб той перечитав мою книгу, адже за його послуги потрібно було заплатити 7$ за кожну сторінку. Таких грошей у мене не було. Коли книга була написана, я поставив за мету її опублікувати. Я був налаштований дуже оптимістично. Зробив 20 копій цього рукопису та надіслав їх найкращим американським видавцям. Їхні адреси я знайшов у бібліотеці.

Американці серйозно ставляться до усіх листів та пропозицій і завжди відповідають на них. Тож я отримав 20 відповідей, 17 з них було негативними, а 3 позивні. Тоді я підписав контракт з Academic Press New York. Згодом, коли я вже повернувся у Польщу, я отримав листа від одного з найвидатніших тогочасних соціологів Роберта Мертона. Він писав, що випадково натрапив на мою книгу, з цікавістю її прочитав, вказав свою точну адресу та запропонував випити кави та поговорити про це.

Я відписав, що живу у Польщі, а це комуністична країна, щоб приїхати мені потрібні спеціальні документи, які не так просто зробити. За якийсь час він відповів, що організував для мене можливість певний час викладати у Колумбійському університеті, надіслав запрошення і квиток на літак. Мені дуже пощастило, я отримав усі дозволи та полетів у Америку вдруге, однак цього разу вже у ролі викладача.



Це стало початком нашої з Робертом майже тридцятилітньої співпраці. Спочатку це були стосунки вчителя та учня, які згодом переросли у міцну дружбу. Для будь-якого науковця важливо знайти хорошого наставника, який буде для вас зразком для наслідування. Мені не вдалося знайти такого вчителя у Польщі, однак я вдячний долі, що зустрів його в Америці.

Говорячи про декалог успіху в науці, я повертатимусь до цієї історії, адже багато складових я вже назвав, розповідаючи її.

Важка праця. Якщо ви хочете досягнути успіху, то важливо вміти розподіляти свій час і працювати щодня. Мій хороших товариш, також соціолог Гіденс якось казав, що він написав один зі своїх підручників за півроку. Щодня він писав по 5 сторінок, не відволікаючись на зовнішні чинники та зосередившись на своїй роботі. Свою першу книгу у США я теж написав приблизно за такий час, завдяки щоденній праці.

Не витрачайте свій час у «залі очікувань». Не змарнуйте своє життя, чекаючи, що успіх прийде до вас сам. Робіть щось. Використовуйте своє життя, свій час з максимальною користю, не шукайте виправдання своїм сумнівам та ризикуйте. Якщо ви використовуватимете свій час чекаючи на щось, то ви його втратите, а час – це не лише гроші, це життя, яке не повертається.

Будьте оптимістами. Як приклад можу навести цитату Макса Вебера про те, що якби Колумб не вірив у свою утопічну ідею доплисти до Індії через океан він би ніколи не відкрив Америку. Якщо ми не будемо вірити у свої на перший погляд нереальні плани та мрії, то навряд чи ми втілимо їх у життя.

Не соромтеся свого успіху. Рекламуйте те, що ви робите. Це я взяв, мабуть, з Америки, адже у нас присутня своєрідна скромність. Однак, якщо ти досягнув успіху, то чому про це не говорити? Треба пишатися своїми здобутками, як це роблять в Америці.

Ставте високу планку. Не починайте свою кар’єру, до прикладу, футболіста, граючи лише у місцевому клубі. Коли ви лише починаєте грати у цю гру, завжди маєте перед собою бачити «Реал Мадрид», «Барселону» чи інший престижний клуб. Ставте високі цілі і прикладайте максимум зусиль, щоб досягнути їх.

Зразок для наслідування. Коли ти починаєш працювати, важливо мати людину, на яку ти можеш рівнятися. У моєму випадку це був Роберт Мертон, який допоміг мені стати тим, ким я є зараз. Такий наставник не обов’язково має працювати у ваші галузі, це може бути навіть літературний персонаж чи хтось із сім’ї. Важливим є те, щоб ідеї та принципи цієї людини допомагали вам рухатися та мотивували вас.

Удача. Тут варто пам’ятати, що вдача не приходить до тих, хто проводить весь час у залі очікувань, тобто до пасивних людей. Ви маєте бути активними та відкритими. Якби, навчаючись у Берклі я не написав книгу, мені не написав би Роберт Мертон і не запросив би мене викладати у Колумбійському університеті. І хто знає, яким би зараз було моє життя.

Викладайтеся на повну. Я викладаю дуже 40 років і читав лекції на чотирьох континентах. Кожна лекція для мене як прем’єра, я ніколи не пишу заготовок та не читаю інформацію з листків. Однак це не означає, що я не готуюся до лекцій. Для мене набагато важливіше знати зв'язок з аудиторією, зрозуміти, що їм цікаво та дати цю інформацію. Завжди намагайтеся робити свої роботи та виступи цікавішими, аналізуйте те, як на них реагує аудиторія та вдосконалюйтеся.

Фокусуйтеся. Мабуть, у кожного з нас бувають моменти, коли здається, що ви втомилися від вашої роботи, вам все набридає та ви починаєте зневірюватися. Це дуже показово, коли ви пишете дисертації. У таких моментах важливо фокусуватися та змушувати себе йти вперед. До прикладу, якщо вам здається, що ви не можете більше нічого писати, сядьте перед порожнім екраном і за годину або ж кілька вам це набридне і ви почнете щось писати.

Можливості. Цю складову я поділю на дві частини: для молодих науковців та тих, які вже досягли певних цілей. На початку вашої кар’єри ви не маєте права відмовлятися від можливостей, якими б вони не були: поїхати на стажування, виступити на конференції, написати статтю. Ви маєте пробувати свої сили усюди, подаватися на всі можливі конкурси та набиратися досвіду.

Для професорів, тих, хто вже має певний досвід, пораджу навпаки бути вибірковими та не витрачати свій час на те, що вам не цікаво та не важливо для вашої діяльності. Концентруйте свою увагу тільки на важливих речах, адже у вас вже не має багато часу, який би ви могли витрачати даремно.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук