Непокаране зло
IQ

Непокаране зло

У державі сформувалася наскрізь корумпована, а тому несправедлива система, а на Донбасі ще й зі своїми пікантними особливостями

Василь Расевич, 30 червня 2014 2493 1

Непокаране зло має властивість повертатися і множитися. Воно червоточить суспільство і перетворює будь-яку систему людських відносин на аморальну. Вибіркової справедливості не існує – вона або є, або її нема.

Ми любимо називати нашу останню революцію Революцією Гідності. Так, ніхто з тодішньої державної та навіть політичної еліти не сподівався, що забите безпробудною буденністю українське громадянство повстане і до крові боротиметься за свою гідність. Мораль, справедливість, гідність – давно забуті поняття серед українського істеблішменту. Це, власне, те місце, на якому попеклися і зубри клептократичного режиму Януковича, й іноземні сценаристи, готуючи плани узурпації влади в Україні. Абстрактні морально-етичні поняття виявилися тим, чого нечесним людям відчути не дано.

Система Кучми. Компромат вирішує все

Ще президент Леонід Кучма почав формувати в Україні аморальну систему  відносин у державі. Її суть була доволі простою: без компромату нема посади. Для того, щоб робити кар’єру – байдуже, політичну чи державну – треба було бути «замараним» якимись нечесними оборудками.  Ця взаємна скомпрометованість об’єднувала чиновництво у монолітну, непроникну ложу. Причетність до злочину або хоча б адміністративних правопорушень давала у часи Кучми непоганий шанс для кар’єрного росту. Звісно, ні про яку чесність, мораль чи етику не могло бути й мови. Головним було потрапити у владну обойму, а вже «папа» (так називали Кучму підлеглі) особисто розкладе вищий кадровий пасьянс у державі. Його кадрова селекція виявилася настільки стійкою, що змогла пережити дві кардинальні революції і не втратити впливу на суспільство навіть тепер. Бо й зараз прізвища осіб, які зробили кар’єру в часи Кучми, не сходять із перших шпальт українських інформаційних агенцій.

У президента Кучми було кілька випробуваних методів кадрової політики. На слухняних, але таких, що зарвалися, існували більш м’які методи впливу. Ідучи на підвищення, управлінці епохи Кучми писали заяву на звільнення за власним бажанням, але без проставляння дати. Головним їхнім принципом було гасло «вміти ділитися». Були налагоджені безвідмовні галузеві та територіальні схеми передачі «данини» до Києва. Хто не справлявся – не міг нашкребти відповідної суми або ж був скупим і важко прощався з грішми – тому влаштовували публічне покарання і м’яко усували із системи. У таких схемах було задіяне практично все суспільство: судді, прокурори, міліція, ректори, державні службовці – аж до найнижчого щабля. Так у систему корумпованих відносин втягувалися майже всі члени суспільства, оскільки залишитися чесним у наскрізь нечесній системі неможливо.

Інші, особливо вихідці з не зовсім лояльних регіональних кланів, мусили тимчасово задовольняти свої владні та матеріальні амбіції у малих феодальних вотчинах, з надією колись вийти на загальноукраїнський рівень. Відносини у таких вотчинах часто кардинально відрізнялися від «метропольних». Починаючи від проголошення незалежності України, такою недосяжною для Києва феодальною вотчиною був Донбас. Шантажуючи столицю, місцеві князьки домагалися для свого регіону неймовірних преференцій. Як тільки Київ пробував хоча б трохи здобути вплив на Донбасі, то відразу отримував у відповідь погрози позбавити державу ледь не єдиного джерела валютних надходжень у бюджет, а на додаток – змести київську владу силами голодних донецьких шахтарів. Відтоді Донбас набув статусу особливого регіону, призначення куди завжди відбувалися тільки за погодженням із місцевою феодальною знаттю. Та це не означало, що система Кучми там не діяла.

Так у державі сформувалася наскрізь корумпована, а тому несправедлива система, а на Донбасі ще й зі своїми пікантними особливостями. Якщо у всій решті України існували якісь елементи демократії, громадянського суспільства, то політична культура Донбасу відзначалася авторитаризмом та системою васальних залежностей. На Донбасі ніхто особливо не заморочувався вишукуванням компромату на потенційних конкурентів. Окрім «червоних директорів», які вижили в період так званої приватизації їхніх підприємств, майже всі решта були пов’язані між собою реальною кров’ю. Тут до пануючого у всій Україні принципу кормління додалася система справжніх васальних залежностей.

Помаранчевий карнавал проти злодійської системи

Тотальна корупція, правова вакханалія, засилля кримінально-олігархічних кланів і наступ на демократичні інститути – все це підштовхнуло громадян України до масових протестів. Автор кримінальної вертикалі управління Україною Кучма не так злякався розцяцькованих мітингувальників у центрі Києва, як побоявся передати владу відвертому криміналу з Донбасу. Риторика і дії Януковича 2004 року не на жарт злякали Леоніда Даниловича. І він зрозумів, що ці ні перед чим не зупиняться і відберуть усе, що так довго накопичувала система.

Якоїсь миті він збагнув, що карнавалу боятися не варто, що з його лідерами можна домовлятися. І почалися торги. Єдиними, хто не міг претендувати на помилування від помаранчевого Майдану, були відверто проросійські урядовці, які працювали на ліквідацію державної незалежності України зсередини, та «донецькі». Серед одних і других почалася паніка, вони спішно почали втікати – хто на Захід, але більшість до Москви.

«Любі друзі», що прийшли до влади в результаті демократичної революції, швидко оцінили переваги кучмівської системи. «Любі друзі» вирішили просто перебрати контроль над нею у свої руки і переорієнтувати грошові потоки у власні кишені. Але для того, щоб система не давала збоїв, потрібні були перевірені кадри. І тут у пригоді став вічний революціонер Владімір Ленін, який ще тоді розробив тактику використання досвіду старих спеціалістів. Правда, у Леніна цей план був двоетапним: у важкі часи використати досвід і знання старих спеців, а потім згноїти їх у тюрмах або розстріляти. Помаранчеві революціонери вирішили інакше, вони злилися у єдине ціле зі старими «спецами» Кучми. І завдяки цьому система дуже швидко регенерувала. Певні тертя залишалися тільки з Донбасом.

Резервація Донбас

Ніхто вже не збирався знищувати систему, а тим більше карати за участь у ній. Вервечкою на Донбас потягнулися нещодавні втікачі. До того ж, щоб хоч якось імітувати належність Донбасу до України, нова влада у Києві мусила піти на переговори зі справжніми господарями цього регіону – олігархами. А ті виторгували собі та своїм друзям вигідні преференції. Виявилося, що нова влада не те, що не покарала зло, воно й надалі диктувало свої умови цілій країні.

Результатом домовленостей стало те, що українська влада навіть не пробувала потикатися на Донбас. Вона погодилася на існування у державі недемократичної, напівкримінальної резервації в обмін на те, що східні олігархи не турбуватимуть зайвий раз столицю. Але вже на наступних парламентських виборах до Києва повернулися майже всі одіозні постаті. Донбас почав боротьбу за Київ і переміг. М’якотілий Київ спочатку захитався від постійних міжусобиць, а потім і впав до рук нових володарів країни. Систему Януковича від кучмівської відрізняли тільки ще більший цинізм та брутальне грабування держави і суспільства. Донецький феодалізм запанував на всій території України.

Циклічний рух і кров

Останнє десятиліття показало, що Україна рухається по колу. Спочатку відбувається закручування гайок, впроваджуються елементи авторитаризму, а це не може не викликати суспільного спротиву. Потім вибухають масові протести, які, відповідно до рівня брутальності системи влади, кожного разу закінчуються певним послабленням. Але у всьому проглядається не тільки циклічність, але й одна дуже небезпечна тенденція. Система настільки здатна до мімікрії, що кожного разу залишається майже неушкодженою, але кожна спроба знищити її супроводжується все більшою кров’ю.

Якщо 2004 року вдалося уникнути кровопролиття і все обійшлося барвистим карнавалом, то в такий же спосіб усунути злочинний режим Януковича вже було неможливо. Спроба змінити систему восени і взимку 2013-го переросла у справжню війну українського громадянського суспільства (!) з апаратом насильства Віктора Януковича. Загинули сотні людей, тисячі скалічених. І знову на перший план виповзають старі кадри: Віктор Медведчук, Нестор Шуфрич, Сергій Льовочкін та інша потолоч, що всіма способами прагне зберегти систему і себе в ній.

Знов у самопроголошені моральні авторитети подалися Леонід Кравчук і Леонід Кучма. Перший, як завжди, швидко переорієнтувався і впав у глуху амнезію, моментально забувши, як ще півроку тому виспівував осанни режиму Януковича, використовуючи залишки свого авторитету, пропихав у владу злочинців із СДПУ(о). Другий очолив переговори із сепаратистами та терористами, яких за іронією долі представляє один зі стовпів його системи – Віктор Медведчук.

Сергій Льовочкін, за певними поголосками, за домовленістю з новим президентом України заходився творити нові політичні проекти. Завданням цих проектів буде ще одна імітація очищення політичного процесу, а насправді – спроба залишитися у владі буквально всім одіозним фігурантам старої системи. Сучасна українська політична еліта знову не зауважила, що до влади вона прийшла не завдяки своєму політичному таланту та наполегливій праці, а її на чолі процесів поставила революційна маса самоорганізованих громадян. Всі ці мірошниченки, луценки, тігіпки та Ко знову сподіваються, що їм вкотре вдасться у безсоромний спосіб перемалюватися і засісти у владних кабінетах. Не цього разу. Бо тепер у країні є маса озброєних до зубів громадян, і захід на третє коло революції може пролити вже моря крові і вкинути країну у вир громадянської війни.

Який вихід?

Єдиний спосіб запобігти громадянській війні – це дощенту знищити дотеперішню систему. Покарати усіх без винятку причетних до злочинів за останні десять-п’ятнадцять років. Всі ці особи мають понести кримінальну відповідальність, без права обіймати будь-які державні посади в майбутньому. В іншому разі непокаране зло доконає Україну.

Провести справжню люстрацію тих, хто останні десять років творив і брав участь у роботі злочинної системи. Люстрації мають бути піддані не тільки політики, чиновники, судді, прокурори, міліціонери, але й експерти та журналісти, що обслуговували режим. Ті, хто міняв політичні партії, хто служив вірою і правдою режиму, хто забезпечував його безвідмовне функціонування, мають пройти люстрацію, навіть якщо вони на певний час відійшли від справ. Якщо для оцінки їхньої антисуспільної діяльності нема статті у кримінальному кодексі, то такі особи мають бути піддані моральному осуду і перейти у касту нерукоподаваних.

Для гри на політичному полі потрібно залучати нових гравців. Суспільство має відразу бити на сполох у випадку появи інформації про творення олігархічними групами нових політичних проектів. З огляду на неймовірний фінансовий та медійний ресурс у руках олігархів, ці проекти можуть надовго законсервувати злочинну систему, крах якої може обернутися третім революційним витком і вибухом громадянської війни.

Провідним демократичним політикам та державним діячам варто відмовитися від ганебної практики заробляння грошей на політиці. Треба навчитися не спокушатися на фінансування олігархами виборчих кампаній, а спробувати без медійних маніпуляцій суспільною думкою переконати громадян у правильності їхнього вибору.

Непокаране зло тільки причаїлося, воно мімікрує і лякає тим, що без його досвіду Україна може зникнути з політичної карти світу. Але його досвід – це засилля кланово-олігархічної системи, яке і є тією найбільшою загрозою для майбутнього України. І тут залишається тільки додати: дорогу молодим! Молодь довела свою зрілість під час Революції Гідності, і в неї є вже свій досвід, чистіший і моральніший.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 1

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Гість 1 липня 2014, 09:18

    Так знищення дощенту усієї системи - це і є громадянська війна, бо є люди, які отримали все від цієї системи і тому протсто так вони не дозволять її зруйнувати.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук