Олександр Денисенко: Російська культура існує тільки на багнеті

IQАліна Небельмес, 23 грудня 20101384104

- У нас немає виправданих реальністю політичних програм, які були б потрібними зараз в Україні, жодна з них не має ніякого стосунку до людей, які в ній живуть.

Український прозаїк, драматург, актор, режисер, теле- та радіоведучий Олександр Денисенко радо йде на зустріч зі своїми читачами, хоч у розмові з ними не обмежується тільки своєю письменницькою діяльністю. Він легко розповідає про родину (батько - кінорежисер, Народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир Денисенко, мати - актриса, Народна артистка України Наталія Наум), розповідає-пригадує про їхніх друзів-акторів, не криючись висловлює свої міркування щодо того, що відбувається на телебаченні, радіо, у драматургії. Про це й була розмова для ZAXID.NET , а почали ми її зі словосполучень і міркувань.

 

- «Українська драматургія»

- Річ у тім, що драматургія через моделі, через паттерни (зразки, - ред.) поведінки передає ті матриці поведінкові, які на емоційному та підсвідому рівні дають читачам знання, як треба вчиняти і діяти. Через це українська драматургія у радянський час зазнала найбільших нищень. Драматургія - це та прозова форма мистецтва, яка дає можливість глядачам, читачам зрозуміти себе і проникнути в ситуацію дії. Нашу культуру не те що докорінно знищили, каменя на камені не залишилося… Лесь Курбас, театр корифеїв усе було знищене чи перекручено… Наталя Михайлівна Ужвій була знайомою моєї мами. Вона була дуже освіченою людиною. Але і їй, як і багатьом іншим акторам, потім довелося перетрансформувати свій талант на оцю жахливо кричальну манеру гри: коли вони всі не говорили, не читали вірші, а реві-і-іли на сцені. Дії в епоху безконфліктної радянської драматургії не було, вони тільки кричали в українському театрі. Подумайте, як це відображалося на підсвідомості народу.

У Великій Британії з англійської драматургії складають іспити в школі. У нас випускники шкіл не можуть почухати ріпу і пригадати видатних українських драматургів, які написали геніальні п’єси. Тому немає й досі української драматургії, яка б захоплювала людей і була актуальною сьогодні, щоб її всі дивилися, щоб вона була узагальненням певних типажів тощо.

 

- «Українське радіо».

- Цікавих програм, щоб розповідали про маловідомі факти чи вражали точкою зору на проблему небагато в усьому медійному просторі України. Не цікаво брати інформацію з Інтернету і розповідати про це на радіо чи телебаченні. У нас зараз епоха репринту. Раніше репринтом ми консервували українську думку і культуру як таку. Зараз інформаційний простір потребує українського переосмислення.

 

-   «Українське телебачення». Яким би воно мало бути?

- Мені здається, що воно зараз ще більш ретрансляційне, аніж за радянських часів: суцільні новини по ТБ, серіали, які просто псують культуру і відіграють свою зловісну роль. Яким має бути? Треба перестати у ЗМІ повторювати загальні фрази і трюїзми (банальності, - ред.). Зрозуміло, що має бути більше інтелектуальних каналів, маючи такі фантастичні речі, як нашу музичну культуру, наших видатних живописців, філософів, документалістів, аніматорів і поетів, - ми б могли зробити не один канал. Можливо, вони б не мали великої аудиторії, але це була б та група людей, яка розвиває суспільство.

 

-   Складається враження, що українське телебачення не є українським.

- Звичайно, що в російських серіалах задіяна російська і не найкраща, переважно міщанська або урапатріотична ментальність. Це не ментальність російської інтелігенції насправді… Ці серіали переважно дебілізують росіян, а потім рикошетом дебілізують українців. Я не думаю, що росіянам ці серіали корисні. Там стільки макулатури телевізійної, драматургічної макулатури, яку і самим росіянам неприємно дивитися. Тому ставлення нашої держави, зокрема Нацради з питань телебачення та радіомовлення, має бути не в тому, щоб роздавати частоти багатим, а в тому, щоб обрати найкраще спрямування телевізійного мистецтва, яке пропонує та чи та кампанія. Тут мусить бути чітка політика, а вона відсутня. Та, чесно кажучи, деякі члени національної ради не мають ніякого стосунку до телебачення: випадкові функціонери, які виконують вказівку зверху, і більш нічого.

 

-   Це виглядає окремою політикою…

- Ну, те, що ми - придаток до російського телевізійного і до американського кіношно-телевізійного ринку – це правда. Це економічно неправильно, оскільки ми б могли заробляти значно більше на продукуванні власного телепродукту, а не копіювати з чужинецьких шоу про народну зірку, блондинок й інше, які не можливо дивитися. Просто не розумієш, чому це знято, і кого це може зацікавити, а виявляється, вже є мільйони вивчених і принатурених до такого продукту молодих людей. І це страшно.

 

-   Шоу на ТБ пропагують лінивство?

- Шоу – це ще й така організація часу, де можна зібрати багато людей, їм продати багато пива, пустити багато реклами, де можна не думати. Я вважаю, що це антикультурницька політика. Культура починається із заборони такого, що приносить людям шкоду. Я мав змогу співпрацювати з багатьма «жирними», як кажуть, телевізійними каналами. На жаль, я там мало бачив кваліфікованих продюсерів. Здебільшого це випадкові люди з інших сфер діяльності, які не мають до телебачення ніякого стосунку, вони виконують певні замовлення і влаштовують замовлення своїх господарів. Вони часто взагалі не розуміють, чим займаються з професійної точки зору. А замовлення є примітивними, і головне – вони ідейно запозичені, грубо кажучи, крадені, або куплені. Це ж не їхні ідеї переважно. Програмки перероблені із західних, серіали так само, сюжети купують, починаючи від «няньки» і до «суперечності притягуються»… купують лібрето бразильських, мексиканських, американських серіалів, потім переробляють на російський штиб і з цього виходить сумбур, який неможливо дивитися. Я думаю, що це шлях нерозумних людей, бо вони створюють таке суспільство, яке принесе шкоду, якщо не їм особисто, то їхнім дітям. Бо не можна будувати країну на невігластві, це суперечить здоровому глузду та інстинкту самозбереження. Тому те, що зараз відбувається – це просто вакханалія, вальпургієва ніч безкультурності, щось таке, що є за межами здорового розуміння.

 

-   Перейдемо від розважальних шоу до політичних, які теж мають популярність…

- Вони є продовженням цієї «розважалки». У нас же немає власної політики. Ми ж не маємо якихось ідеологічних засад у партіях, блоках, вони ж не діляться за якимись програмами. У нас досі немає національної ідеології. Єдиної для українського народу, яка б об’єднувала схід і захід, і тому ці політичні, як вони називаються, сили, насправді є економічними силами, які виражають свої інтереси за допомогою гасел, що не мають ніякого стосунку до людських потреб, тому що не вирішують Звісна річ, що самоврядність має превалювати в усьому, тому що нам треба підняти українство і неукраїнство всіх нормальних людей, які хочуть жити в Україні. Ми повинні підвищити рівень самоусвідомлення: ми живемо одне з одним і діємо в одних і тих же спрямуваннях, ми повинні думати про те, як покращити наше життя, як розуміти одне одного, а ми думаємо про те, як посварити схід і захід, лівого і правого. Для цього використовуються якісь старі ідеологеми й абсолютно нікому не приходить до голови, що існує культура політики, що є якийсь певний рівень стосунків високоорганізованих людей. Для цього в різних країнах існують спеціальні заклади, де виховуються століттями юристи, економісти, люди, які думають, як розвивати суспільство, а не займатися тими банальними крадіжками, які відбуваються в нас на всіх рівнях.

У нас немає виправданих реальністю політичних програм, які були б потрібними зараз  в Україні, жодна з них не має ніякого стосунку до людей, які в ній живуть.

 

- Зараз на українськість як таку намагаються тиснути, взяти для прикладу законопроект «Про мови в Україні», скасування обов’язкового дубляжу українською…

- Якщо казати чесно, держави української, яка б відстоювала українські інтереси, ще немає. Я не є націоналістом, який би тільки за українське боровся, але я розумію так: якщо десь 70% землян не самоідентифікують себе із духовним багатством свого власного народу, то вони й не можуть ним користуватися. А як не можуть ним користуватися, то як він виглядає у стосунках з іншими народами? Якими моральними принципами, законами він керується? Відповідно, якщо немає оцього духовного багатства в українців, якщо воно не плекається державою, то таким чином і решта народів поряд із українцями в Україні живуть бідними. Коли зрозумілі, а головне – задоволені духовні запити українців, тоді можна зрозуміти, чого хоче горець чи словак, чи єврей, чи ще хтось, якщо він розуміє свої потреби. А якщо він їх не усвідомлює, якщо позбавлений правил спілкування всередині свого власного народу, якщо немає ні традиції, ні певних кодових ментальних законів, які розуміються всією громадою без слів, то як він може розуміти інших?

Якщо суспільство українське неорганізоване, то передусім воно має саме зіп’ятися, стати цивілізованим, а потім зможе допомогти тим народам, які живуть поряд з ним. Як українство може поважати інші народи, якщо воно не поважає себе. А такі національні характеристики дає тільки власна самоідентифікація і самозбагачення.

У нас же мало хто говорить нормальною українською мовою, а ще страшніше, що ніхто нормально російською не говорить. Мусять бути якісь нормативи, тому, звичайно, для загалу має бути одна мова, і це ідіотизм робити їх кілька – з економічної точки зору.

Що таке український дубляж? Це так само незалежність. Зазіхання на український дубляж – це зазіхання на українську незалежність. З нас хочуть зробити зону, де продається російський крам. Про-да-єть-ся. Воно не є хороше. Воно просто добре продається. А за рахунок більшості каналів телебачення, радіо відбувається дебілізація народу, особливо молодого покоління. Молодь не знає, чим вона живе, про має думати і де шукати ідеї для свого розвитку…

 

- Ви розповіли на зустрічі, що у вас батьки з різних куточків України, чи не хотілося у Києві перейти на російську?

- У мене ніколи не виникало навіть підозри, що може бути різниця в мисленні між тим українцем, що думає українською на сході чи на заході, чи в центрі України. З точки зору історії України, я не бачу, щоб виникла така різниця між нами – східними чи центральними чи західними, щоб ми одне одного не могли зрозуміти, тому що все ж таки нас об’єднує агрокультура, одні й ті самі свята, навіть українська греко-католицька церква не сильно відрізняється від православної.

Є різниця між впливами, які приносить сюди російське православ’я, російська культура, але це не слов’янська культура: в самій Росії, у складі російського етносу, є дуже велика кількість представників угро-фінської групи. Через це в них виникла оця лубково-суздальська архітектура, і ці «луковічкі» заміть бань у церквах, і ці скандинавські мережива, які не мають ніякого стосунку до слов’ян. Колись для Скандинавії це була зона, яку вони так само завойовували чи опановували, тому більше етнічної конвергенції саме в Росії, там і більша проблема національної самоідентичності. Ідеї російської як такої, крім колоніальної, не існує. Російська культура існує тільки на багнеті, на чоботі, на військовій могутності.

Та загально вживана російська мова виникла у державі, яка говорила то німецькою, то французькою, то ще якоюсь, виникла через те, що напав Наполеон, а то б далі говорили французькою. І тому я думаю, що російська культура - це політична культура, це не культура народу, це культура спільноти, яка говорить російською мовою, ця спільнота вигідна економічно для великої кількості людей, але вони не сповідують духовні цінності російської інтелігенції. Вони у росіян існують окремо, якимсь містично-декларативним життям…

Російська імперія завоювала багато народів. Насадила російську мову. І це виявилося економічно зручним, бо одна мова дозволяла і розумітися, і писати, творити людям різного національного походження для більшого, аніж свій рідний, читацького загалу. На цій мові книжки добре продавалися і продаються не тому, що вона краща, а тому, що вона була і зараз є розповсюджена. Це теж економічний феномен. Росія ввібрала в себе купу письменників з різним етнічним корінням, які послуговувались російською мовою і заробляли собі ім’я в межах імперії, а відтак і світу.

 

-   Над чим ви зараз працюєте?

- Пишу «Бойківські оповідання». Часом телефоную до родичів і запитую те, в чому маю сумнів. Будуть такі собі оповідання з бойківського життя. У мене ж мати бойкиня. Велику генетичну силу мають українці. Вони бурхливі у кодах своїх. Для мене бойки завжди будуть людьми, в яких сяють очі.

 

Довідка ZAXID . NET  

Олександр Денисенко народився 1958 року у місті Києві у родині кінорежисера, Народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Денисенка Володимира Терентійовича, і актриси, Народної артистки України Наум Наталії Михайлівни.

У 1975 році вступив до Київського державного університету на факультет кібернетики. У 1978 році вступив на акторський факультет ВДІК у Москві на курс Сергія Бондарчука, який закінчив 1981 року.

З 1981 року по 1988 рік працював на кіностудії ім. Олександра Довженка актором. Знявся у двадцяти п’яти картинах переважно у головних ролях або ролях другого плану у відомих режисерів: Георгія Данелії, Савви Куліша, Юрія Іллєнка, Олександра Муратова, Бориса Івченка, Ігоря Негреску, Олега Бійми та інших. За роль Гарвасія Доцьо у фільмі «Високий перевал» був удостоєний гран-прі Міжнародного фестивалю «Молодість» у 1982 р. Знявся в стрічках: "Легенда про княгиню Ольгу" (1983), "Раптовий викид" (1983), "Українська вендета" (1990). 2004 року дебютував у режисурі повнометражним ігровим фільмом "Троянський спас".

З 2000 до 2005 року працював на телекомпанії «Київ» як автор і ведучий щоденної телепрограми «Кіносалон».

Автор романів, повістей, оповідань, кіносценаріїв та п’єс. П’єса «Оксана» про останні роки життя і таємницю смерті Т.Шевченка поставлена у Національному академічному театрі ім. І.Франка у 2003 році під назвою «Божественна самотність».

З 1984 року член Спілки кінематографістів України. Член «Асоціації українських письменників» з 1996 року та Конфедерації драматургів України з 2001 року.

У 2004-му році удостоєний звання «Заслужений діяч мистецтв України».

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 104

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Vasia 26 січня 2011, 17:06

    Випадково потрапив на цей "хворум". Дискусії тут, зрозуміло, бути не може, тільки лайка. Відомому авторові хотілося б тільки нагадати, та він і сам це знає не гірше, що обпльовування вищих культурних досягнень є найпершою ознакою комплексу меншовартості. Нехай порівняє себе з індусом, який поскаржився, що Шекспіра йому принесли на багнеті колонізатори англійці... Дуже дотепно на рівні місцевої сучукрлітівської тусовки і дуже смішно на рівні великої світової культури, до якої автори таких тверджень не можуть навіть наблизитися за ознакою. Велика світова культура таких речей не вибачає, тому ви всі приречені на темне животіння на узбочині провінційного курного шляху. І Сталінські репресії тут ні до чого. Бо підлабузництво до певних верств неминуче вбиває творчий дар.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Віра, Надія, Любов 9 січня 2011, 14:18

    Завжди українці терпіли за свою щирість і доброту, за те, що ніколи не були окупантами, а лиш боронили свою рідну казкову землю. Історія України – це суцільні страждання, але покладаємо свою надію на Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, який сказав: „Випростайтесь і підніміть ваші голови вгору, бо ваше визволення близько“ (Лк. 21:28)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук