Ольстерський сценарій пацифікації Галичини

У суботу вранці "швидка" забрала ще одну учасницю голодування на знак протесту проти мовного закону біля Українського дому. 21-річну Ольгу Довганюк з Івано-Франківська госпіталізували через значне погіршення її стану здоров’я.

Довганюк голодує з 7 липня на знак протесту проти прийняття мовного законопроекту. Раніше з-під Українського дому до лікарні забрали трьох людей: голодувальниць Аню Ющенко і Катерину Аврамчук та коменданта табору Анатолія Пікуля. Загалом голодування оголосили 12 осіб.

Українська влада намагається ліквідувати цю проблему, застосовуючи силу проти протестувальників та ігнорування їхніх вимог. Усе це дуже нагадує події 80-х років, які відбувалися в сумнозвісній тюрмі Лонг Кеш із ув’язненими борцями за права католицького населення Північної Ірландії.

Хроніку цих подій та їх наслідки не зайве нагадати сьогодні усім тим, хто останнім часом намагається показати себе поборником так званої політики “сильної руки”.

4 січня 1981 р.– в’язні спеціального відділення (блок Ейч) концентраційного табору Лонг Кеш, де утримували представників католицької спільноти Північної Ірландії (близько 400 осіб), виступили з заявою проти політики офіційного Лондона щодо Північної Ірландії й оголосили готовність розпочати голодування, якщо їхні вимоги (зокрема за надання їм ”особливого статусу” у в’язниці) не будуть виконані.

На цьому тлі й так непроста ситуація у Північній Ірландії різко загострюється. Протестантські ультрас вбили п’ятьох організаторів кампанії на підтримку в’язнів блоку “Ейч”, важко поранили колишнього депутата ірландського парламенту Б. Макаліскі. Екстремісти з підпільної Ірландської республіканської армії (ІРА) відповідають серією терористичних актів. Ситуація ускладнюється важким соціально-економічним становищем в Північній Ірландії. Так якщо у масштабах Сполученого Королівства рівень безробіття становив 10%, то в Північній Ірландії він сягає 17%. А в католицьких районах Белфаста цей показник досягав 50%.

Щоб збити протестні настрої населення, уряд вдався до грубої сили – у католицьких районах проведено тотальні перевірки та обшуки, облави та арешти.

1 березня– в 5 річницю скасування “особливого статусу” (cтатусу політичних в’язнів) Боббі Сендз розпочав голодування. “Лише могутній голос ірландського народу та громадська думка можуть привести у належні почуття Британський уряд, - писав він у своєму зверненні,- і лише голодування, де на доказ сили та переконливості наших політичних переконань ми жертвуємо своїм життям – може стати поштовхом до формування відповідної громадської думки”. На це міністр у справах Північної Ірландії Х. Еткінс цинічно заявив: “Якщо Сендс має намір вмерти – це його особиста справа”.

7 березня– під час одноденного візиту до Ольстеру прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер заявила: “Ольстер є і залишиться частиною Сполученого Королівства”. Пряме правління Лондона Північною Ірландією залишалося, а також продовжувало діяти так зване ”надзвичайне законодавство”, яке надавало “силам безпеки” необмежених повноважень.  

17 березня– на знак протесту проти репресій влади в Ольстері до голодування приєднався Френсіс Хагес.

12 квітня– на додаткових виборах в англійський парламент на місце померлого депутата претендують два кандидати. Перший так званий “фермер-джентльмен” – впливовий землевласник Гаррі Вест, якого висунули та підтримали протестантські ультрас. Іншим кандидатом стає ув’язнений на 14 років Роберт Сендс, який і отримує перемогу.

22 квітня–на демонстрацію щодо підтримки вимог ув’язнених у місті Деррі вийшло кількасот молодих людей. Проти них кинуто регулярну армію. Два бронетранспортери на повній швидкості врізалося в юрбу мітингувальників. Двоє людей загинуло.

29 квітня– багатотисячний мітинг відбувається у Белфасті. Колону демонстрантів очолила Марчела Сендс – сестра Боббі Сендса, а також дружини та матері інших ірландських ув’язнених. Відомий громадський діяч Бернадетта Макаліскі закликала ірландців розпочати загальний страйк на підтримку Р. Сендса та інших ув’язнених.

На підтримку О. Сендса виступив і колишній міністр юстиції США Р. Кларк, який надарма намагався відвідати його в тюрмі. Р. Сендс ”має право на нормальний суд, на послуги адвоката, представництво присяжних. Йому ж надали єдине право – право страждати від тортур та знущань”,- заявив він.

5 травня– мати та сестра, які відвідали Р. Сендса в тюремному шпиталі, знайшли його повністю сліпим, паралізованим, нездатним розмовляти, сам він перебував у коматозному стані. Щоденна його дієта складалася з води та соляних таблеток. Його голодування тривало понад 60 днів.

6 травня– 27-річний Роберт Сендс помер, не приходячи до свідомості. Різко погіршився й стан здоров’я інших учасників голодування. Про свій намір приєднатися до голодування заявили ще близько 70 ув’язнених тюрми Лонг Кеш.

Довідавшись про смерть Р. Сендса, на вулиці Ольстера вийшли тисячі обурених людей. Запалали офіційні установи, банки, магазини, легкові автомобілі. На вулицях почали виникати барикади, розпочалися бої. 

Прем’єр-міністр Маргарет Тетчер демонстративно відмовилась зустрічатися з депутатами ірландського парламенту. Вона неоднозначно заявила, що про компроміс щодо ув’язнених не може бути й мови. Натомість поліція та армія були приведені у повну бойову готовність.

Акції солідарності з протестуючими відбулися у всьому світі. Сенат штату Мічіган прийняв рішення про те, щоб видворити з Детройту консула Сполученого Королівства, заяву осуду позиції офіційної влади Сполученого Королівства прийняла Всесвітня Рада Миру, Рада Антифашистів, у всіх куточках світу відбулися пікетування посольств Великобританії та демонстрації солідарності з ув’язненими. Загострилися стосунки Великобританії з Ірландською Республікою. 

14 травня– у медичному ізоляторі тюрми Лонг-Кеш загинув 25-річний Френсіс Х’юз, що привело до чергового загострення протистояння між католиками Північної Ірландії та офіційним Лондоном. У багатьох районах відбуваються справжні вуличні бої. Під час однієї з яких від пластикової кулі поліції загинула 14-річна Джулі Лівінгстон.

22 травня– на 61-й день голодування гине 24-річний Раймонд Маккрішу. Згодом така ж доля спіткала його побратима та однолітка Патріка О’Хару. До акції голодування приєднуються нові учасники.

Під час розгону маніфестантів у Белфасті поліція  відкрила вогонь. Було поранено двох юнаків. Жертвою перестрілки став 12-річний Пол Корр.

Група експертів Асоціації за справедливе судочинство, провівши розслідування інцидентів під час сутичок, заявила агентству Асошіейтед Прес: “Отримано докази того, що в результаті використання пластикових куль проти цивільного населення загинуло 9 людей, ще 66 поранено”. З вимогою розслідувати випадки застосування поліцією пластикових куль виступила Соціал-демократична лейбористська партія Північної Ірландії. Впливова англійська газета ”Санді телеграф” при цьому заявила, що ”зусилля британського уряду в Ольстері заслуговують Нобелівської премії миру”.

30 травня– Белфаст відвідує Маргарет Тетчер, яка знову заявляє, що в цьому конфлікті офіційний влада не піде на жодні поступки і що мирне населення страждає виключно від діяльності католицьких екстремістів.   

Р. Ірвін лікар-хірург міністерства охорони здоров’я та соціального забезпечення Англії, який обстежував ув’язнених в центрі допитів в Каслрі, зафіксував 150 випадків побоїв та знущань поліції над ув’язненими. Це були переломи пальців, рук, проколювання барабанних перетинок, множинні травми від побиття гумовими палицями.

8 червня– голодування розпочинає 23-річний Томас Макілві, а ще за кілька днів до нього приєднується 29-річний П. Куїн та 24-річний Л. Маккуїн. Загалом участь у голодуванні приймають 6 ув’язнених.

9 липня– на 61-й день голодування помирає Джозеф Макдоннел.

 13 липня – на 45-й день голодування помирає 27-річний Мартін Херзон. Це вже шоста смерть у тюрмі Лонг Кеш з початку акції протесту.

2 серпня– на 71-й день голодування помирає 25 річний Кевін Лінч. Його замінив 25 річний Л. Маклоскі. У голодуванні приймають участь 8 осіб.

Активізуються протестантські ультрас. Вони організовують теракти щодо сімей та рідних ув’янених тюрми Лонг Кеш. У інтерв’ю агентству Асошіейтед Прес їхній лідер Ян Пейслі  заявив, що, якщо офіційний Лондон не посилить “операції з наведення порядку” в Ольстері, то цю місію візьме на себе ”третя сила” – загони протестантських штурмовиків.

30 серпня– депутат англійського парламенту, активіст Національного комітету протесту проти ”Ейч”-блоків О. Керрон  вимагає негайно провести переговори із засудженими через різку ескалацію напруги у Північній Ірландії. Уряд знову заявив, що на жодні вимоги голодувальників не піде.

19 вересня– до Лондона прибула велика група родичів ув’язнених (близько 100 осіб). На організованій ними прес-конференції вони заявили, що Великобританія веде у Північній Ірландії неоголошену війну – ось чому усі демократичні та громадянські права тут не діють.

У цей час соціологічне опитування мешканців Англії, Шотландії та Вельсу, проведене інститутом Гелапа, показало, що більше половини опитаних виступають проти жорсткої політики консерваторів у Північній Ірландії та за виведення звідти регулярної армії, і лише 7% опитаних висловились за її присутність.

3 жовтня– під тиском родичів голодування в тюрмі Лонг Кеш було припинено.   

Понад 50 загиблих, більше тисячі поранено, 2 тисяч арештовано, мільйонні матеріальні збитки – такими були результати політики урядування ”залізної леді” у Північній Ірландії.

Програш консерваторів на парламентських виборах був зумовлений зокрема їхньою нездатністю розв’язати силовими методами так звану Ольстерську проблему.

Зрештою англійська влада змушена була піти на поступки й укласти цілий ряд угод, які забезпечували достатньо високий рівень автономії Північної Ірландії у складі Сполученого Королівства.

P.S. Так звана політика “прямого врядування” зазнала краху і, очевидно, саме це має бути головним уроком для українських яструбів, які хочуть нав’язати Ольстерський сценарій пацифікації непокірних регіонів України – передусім Галичини.