Орденоносний антисеміт
IQ

Орденоносний антисеміт

Прихована суть президентських нагород

Василь Расевич, 23 січня615152

До дня державного свята Соборності президент України Петро Порошенко оскандалився. Цього разу це не була автоматична обмовка типу тієї, що трапилася на святі в СБУ, коли президент «заговорився» і пафосно випалив із підсвідомості фразу про «цинічних бандер». Тепер дії президента мали бути осмисленими, оскільки він підписував указ із довжелезним нагородним списком. У цьому указі першим серед нагороджених Орденом Свободи значиться такий собі пан Василь Квасновський. Прізвище майже невідоме в Україні, і дякувати Богу, що невідоме. Чим же заслужив пан Василь таку високу державну відзнаку? Та й сам орден – не якийсь комуністичний пережиток, а запроваджений 2008 року Віктором Ющенком для «відзначення громадян за видатні та особливі заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, консолідації українського суспільства, розвитку демократії, соціально-економічних та політичних реформ, відстоюванні конституційних прав і свобод людини і громадянина».

То за яку із перелічених заслуг нагороджений пан Квасновський? Ні за одну. Якщо проаналізувати «творчість» пана Василя, то її лейтмотивом є печерний антисемітизм та, висловлюючись його ж мовою, «зоологічна» ксенофобія. Творчість Василя Квасновського є прямим запереченням усього, про що йдеться в нагородній преамбулі. Його побудовані на теорії змов ескапади, замість консолідувати суспільство, однозначно розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Не треба бути дипломованим істориком, політологом чи філософом, щоб, прочитавши кілька «праць» Василя Квасновського, зрозуміти, що пана автора просто «заклинило» на криптологічних теоріях, а «Протоколи старшин Сіону» (фальшивка, відоміша у нас як «Протоколи сіонських мудреців») є його настільною книгою.

Пан Квасновський пройшов довгий шлях до письменницько-історичної слави. Закінчивши ПТУ, вступив до сільськогосподарського технікуму, а потім до Львівського політехнічного інституту. Працював у колгоспі, сільгоспхімії, головою районної адміністрації. Але видно, що знання настільки розпирали мозок, що вирішив поділитися ними з ширшим загалом. Пан Василь, як це часто у нас трапляється, після керування сільгоспхімією та нальотів разом з міліцією на нечемну молодь став істориком. Бо ж відомо, що всі дипломовані історики – це колишні комуністичні пропагандисти, які допомагали ворогам приховувати «правдиву» історію від святого і непорочного українського народу.

Як і кожний аматор, пан Квасновський настільки захопився прочитаним, що вирішив на свій лад переписати всю драматичну українську історію. В цьому нічого не було б злого, бо явища графоманії, особливо на схилку літ, ще ніхто не скасовував, якби не кілька але. Найбільшими «але» Василя Квасновського є євреї, росіяни і поляки. Всіх їх пан Василь у своїх творах називає цілком інакше, але з міркувань політкоректності краще не згадувати цих слів публічно.

Автор звинувачує ці три народи у всіх земних гріхах. Українці ж натомість постають лицарями у білих шатах. Людьми, яким вдалося «колись» збудувати рай на землі, а потім прийшли перераховані вороги і рай підпалили. Вже самі назви книжок і статей Василя Квасновського говорять самі за себе: «Підступи близнюків – сіонізму і комунізму», «Із мороку до світла (Московсько-жидівський синдром українського голокосту».

Напевно, не варто було б тиражувати ці просто дикі погляди пана автора, якби не указ президента Порошенка про нагородження його Орденом Свободи. До слова, цим орденом нагороджені дуже багато гідних, відомих на весь світ людей: король Швеції Карл XVI Ґустаф, Валдас Адамкус, Валдіс Затлерс, Андерс Фоґ Расмуссен, Боріс Нємцов, Жозе Мануел Баррозу, Джордж Сорос, Джон Маккейн, Богдан Гаврилишин і ще багато інших достойників. Тепер до їхнього кола президент Порошенко підіпхав печерного ксенофоба й антисеміта, у працях якого можна прочитати жахливі для ХХІ століття «одкровення».

Слідуючи нацистській теорії про «жидокомуну» та всесвітню єврейську змову, «історик» пише про Голодомор таке: «Про це добре знали жидо-московські людоїди: де живучий дух нації, а тому й створили це штучне пекло – ГОЛОДОМОР! Хто ж ці жидо-московські людоїди?!» Або таке твердження: «То хто творець і організатор геноциду в Україні? Коли ж правосуддя, хоч би України, винесе вирок катам українського народу? Хіба не зрозуміло: чому це питання так довго мусується на міжнародному рівні? Судити треба буде жидів за скоєний злочин у світі ще нечуваних маштабів, тому й спрацьовує світове жидівське лоббі. Згадати хоч би сфабриковане судилище в Ізраїлі над американським робітником, українцем Дем’янюком, якого навіть і не пробував захищати український уряд незалежної України і народні депутати-демократи, але якого ізраїльське “правосуддя” змушене було відпустити, не маючи доказів його антижидівських злочинів. Згадаймо суд над вбивцею С. Петлюри Шварцбарта і т. д.? Жидівське лоббі всілякими брудними маніпуляціями старається перед світовою спільнотою показати українців кровожадними жидоненависними вбивцями, хоч українці, жертвуючи своїм життям, врятували життя багатьом жидам під час окупації фашистами України. А скільки жидівських рабінів врятував від смерті митрополит Шептицький? Та про те в жидівській хроніці інформація відсутня! Запитаймо себе: чому?!»

Отакий «погляд» історика зі сільськогосподарською освітою тиражується в українському суспільстві. І треба сказати, що багатьма ця маячня сприймається як абсолютна історична правда. Чому? Відповідь складна й неоднозначна. Перше, що треба сказати, це те, що твердження Василя Квасновського є ніби відлунням публічних історичних дискусій в Україні. Насправді науково-критичних дискусій щодо найскладніших питань української історії в Україні не було. Кожного разу це була кампанійщина під гаслом: хто не за наших, той за ворогів. Кілька людей спробували по-науковому підійти до теми Голодомору, але відразу були буквально затоптані «патріотами». Коли СБУ опублікувала списки вищого складу ОГПУ УРСР у 1932-1933 рр., сфальсифікувавши їх тим, що в документі просто була дописана національність, це аж ніяк не викликало обурення у поважних українських вчених. Та й що гріха таїти – в основі сучасної історичної політики України лежать закамуфльовані більшість положень пана Квасновського. І ніхто з академічних вчених не поспішає розміновувати поле актуальної української політики пам’яті.

У «доробку» пана Василя, якого відзначив однією з найвищих нагород президент Петро Порошенко, можна знайти «відповіді» на більшість найскладніших питань української історії. На жаль, відповідь у нього завжди проста й однозначна – у всьому винні «богообрані», тобто євреї. А ще причиною більшості бід, за паном Квасновським, є «зоологічно-біологічна ненависть москвина до українства». Кинувши навіть побіжний погляд на ці публікації, можна легко розгледіти коріння всіх таких «відкриттів» і тверджень. По-перше, всі вони є повторенням або старої нацистської пропаганди, або сучасних антисемітських розробок, профінансованих мусульманськими країнами та всіляко підтримуваних теперішньою Росією. По-друге, невігластво і обскурантизм процвітатимуть у нашому суспільстві доти, доки не буде чути критичного голосу науковців.

Склалася дивовижна ситуація, коли в країні існують наукові інститути системи НАНУ, гуманітарні факультети, маса кафедр, які в кращому разі забарикадувалися у вежах зі слонової кістки і підраховують, скільки янголів може вміститися на кінчику однієї голки, і намагаються не мати зв’язку з реальним життям. Або ж навпаки, продукують тонни ні до чого не придатної в суспільстві макулатури. Є й такі, як пан Василь Квасновський, але з багатьма титулами і без елементарних задатків аналітичного мислення. Всі вони хочуть добре жити і смачно їсти. А якщо нема наукового таланту, то як вижити? Правильно. Оголосити себе справжнім патріотом України, гордитися історичним минулим і боротися з тими, хто сміє обстоювати свій критичний погляд на історію.

Насправді самому суспільству дуже важко розібратися в історичних хитросплетіннях. А ще, якщо в ньому одні намагаються зберегти академічне «чистоплюйство», а інші – перетворити історію на інструмент пропаганди. Ця ситуація відкриває необмежене поле для нахабних дилетантів, які досить швидко заповнюють книжковий вакуум. І Василь Квасновський тут не виняток. Готуючи цю статтю, поцікавився каталогом бібліотеки, де найбільш масово представлені твори нашого автора – Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Так-от, на запит на слово «сіонізм», про яке так багато знає орденоносний автор, комп’ютер видав 16 публікацій. Серед уже названих є там і «Сіонізм проти українців» якогось Б.Богослова, виданий 1998 року в Одесі. «Еврейское равноправие или русское порабощение» – передрук зі старого російського видання, опублікований 2004 року. Є там і матеріали нібито наукової конференції, організованої Міжрегіональною академією управління персоналом (МАУП), видані 2006 року під заголовком «Діалог цивілізацій: сіонізм – найбільша загроза сучасній цивілізації».

Є в науковій бібліотеці Тернополя і «Еврейский синдром 3», і «Еврейский вопрос глазами американца». І скажіть, про що ще може написати історик-аматор, прочитавши всю цю «змовницьку» маячню? А якщо до всього він ще й передплачував легальний антисемітський журнал МАУП «Персонал»?

Не скажу, що наукова громадськість Тернополя ніколи не реагувала на «писання» Василя Квасновського. Коли автор вирішив, що його праці настільки важливі, що їх треба зробити підручниками для школи та університетів, то без наукової експертизи вже було не обійтися. Рецензент пан Куций не міг не звернути увагу на вживану термінологію та словесні інвективи і книгу забракував. А як могло бути інакше, якщо пан Василь дозволяє собі епітети на зразок: «сука-німка Катерина», «сатанинський слуга московсько-жидівського молоху», «жидо-московські людоїди» тощо. Що можна сказати про книгу, якщо на 162 сторінки тексту, за підрахунками одного з блогерів, слово «жид» і похідні від нього зустрічається 1188 разів? А отже, у кого ще лишаються сумніви щодо жанру писанини Василя Квасновського?

А тепер про інше. Тепер потрібно сказати кілька слів про президента Порошенка та його адміністрацію. Як уже писалося раніше, не треба бути кваліфікованим істориком, щоб, прочитавши тільки заголовки книжок та статей орденоносного автора, зрозуміти, що він – печерний антисеміт. Чому ж тоді він потрапив до нагородного списку, та ще й першим номером? Простеживши за діями команди президента Порошенка, виникає стійке відчуття несправжності, несерйозності і вторинності. Виникає враження, що вся ця патріотична патока, нагородна чехарда й по-суті радянські ритуали потрібні йому як відволікаючий маневр від чогось важливого, але схованого від людського ока за сімома печатями.

Колись одним із моїх улюблених фільмів була картина Кшиштофа Кесльовського «Подвійне життя Вероніки». Чомусь і у випадку Петра Порошенка проглядається у всьому дивна подвійність. І на останок: жарти-жартами, але цей випадок із відзначенням Орденом Свободи запеклого антисеміта дуже добре проливає світло на некомпетентність команди президента України. Дає можливість зрозуміти таке алогічне і шкідливе для України голосування її представника в ООН Володимира Єльченка за резолюцію проти Ізраїлю. Якщо Петро Порошенко в такий спосіб вирішив напередодні офіційного візиту українського прем’єр-міністра Володимира Гройсмана до Ізраїлю поставити того на місце і зірвати візит, то це вкрай небезпечна гра. Ця гра відбувається заради однієї мети – знищити всіх потенційних конкурентів на посаду президента України. Зачистити поле для свого авторитарного правління.

Наприклад, львів’яни вже стали свідками такої спецоперації команди Порошенка під кодовою назвою «удушення сміттям» проти одного з імовірних кандидатів, який про це ще навіть не заявив, але вже мав нещастя засвітитися у рейтингах. Не хотілося б також думати, що президент України є аж такою недалекою людиною, що, нагороджуючи відвертого антисеміта, сподівався протидіяти технології «Вальцман».

Про відверто совкову нагородну традицію мова піде у наступній статті.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук