Ор(к)ськ

Так уже історично складається – і ще деякий час складатиметься в найближчому майбутньому, – що українці так чи інакше стежать за російським порядком денним. Звісно, передусім це цікавість до військово-політичної складової – живий там Путін чи вже помер, які настрої у пропагандистів, чи не почали на федеральних каналах говорити про необхідність припинення «спеціальної військової операції». Хоча цікавляться наші громадяни й іншими темами. Наприклад, катаклізмами, які дедалі частіше трапляються в Росії – і далеко не завжди причинами цих катаклізмів є українські дрони чи терористи «Вілаєту Хорасан».

Ось, скажімо, в Орську прорвало дамбу. Місто саме по собі цікаве тим, що є частиною того самого «Орського коридору», який сто років тому Кремль створив спеціально для того, щоб роз’єднати Казахстан і республіки Поволжя. Але яка, врешті, різниця, яке саме російське місто затопить? Орськ, Оренбург чи деінде (регіонів у Росії багато, річок також немало, топи – не хочу).

І річ не в тім, що українці такі кровожерні – прямо хочуть великого потопу на території Росії. (Ні, звісно ж, і цього теж хочуть, бо інакше країна-агресор, як бачимо, не зупиняється. Та мова про інше.) Спостерігаючи за подіями в Орську/Оренбургу, за зимовими катастрофами з комунальним господарством, українці не можуть не згадувати свою зиму. Ту саму, яка справді, а не в соцмережевих дописах спеціально навчених людей, була найважчою в історії країни. Зиму-2022/23.

Пам’ятаєте, як тоді російські окупаційні війська гатили по ТЕС і ТЕЦ, по трансформаторах і підстанціях, по лініях високовольтних електропередач? Як по всій Україні світло (що для частини співгромадян автоматично означало ще й «тепло» і «гаряча вода») було по 6-8 годин на добу, а в Києві взагалі кілька днів люди сиділи без світла? І – як ми усе це пережили.

Як у жодному місті України в часи війни, в часи блекаутів не сталося жодного такого випадку, який пережив у 2006 році Алчевськ. І, спостерігаючи за всім цим у них, згадуючи усе це в нас – воленс-ноленс виникає одне просте запитання: «А чому ж так сталося?».

Тут можна знайти цілу купу різноманітних конкретних причин. Але ми – не російські ліберали, це ж вони, починаючи з покійного вже Навального, віртуозно володіють цим умінням, вишукувати другорядні чинники і «не помічати» головного. Ми ж відразу перейдімо до головного.

Головне полягає в тому, що – хай як хочуть протилежного у Кремлі – Україна таки держава. Хороша чи погана, якісна чи не дуже – можна дискутувати. Але Україна – це держава, яка змушена дбати і дбає про свою країну, своїх громадян. (Звісно ж, як і у всіх інших цивілізованих країнах це заслуга передусім самих громадян, але ми домовилися – про головне.)

А Росія – це не держава. Це величезний бізнесово-бандитсько-кадебешний клан, який захопив владу над територією від Бєлгорода до Владивостока і використовує цю територію за власним бажанням. Захотів – напав на Грузію. І населення на цій території, яке ще вчора із задоволенням їло хачапурі й дивилося фільми з Вахтангом Кікабідзе, почало полювати на «гризунів». Захотів – напав на Україну. І населення, яке до того й не замислювалося над питанням Криму (хоча, чого кривити душею, і аплодувало фразі «Ви мнє єщо за Сєвастополь отвєтітє» в програмному для нинішньої Росії фільмі), – злилося із цим режимом у патріотичному екстазі.

Та, злившись, населення забуло одну важливу річ: режим робить тільки те, що потрібно і вигідно йому самому. Вигідно воювати в Україні – і тисячі росіян відправляються в чужу країну, де багато хто з них перетворюється на добриво для української землі й посміховиська в українському інфопросторі (починаючи з «Ваньки-встаньки» і закінчуючи реальними фото і відео різних чмоней).

А от укріплювати дамбу в Орську – не вигідно. Бо навіщо витрачати гроші на те, що не приносить ні слави, ні тріумфу, ні імперської величі? Правильно – реальних причин для цього не існує. Причини робити це – а також дбати про житлово-комунальне господарство своїх міст – можуть бути тільки там, де є держава і громадяни. А там, де є режим і населення – причин дбати про це населення немає жодних.

Тож ті росіяни, які ще намагаються критикувати свою (насправді – не свою, бо вони її не обирали) владу, чи то справді не розуміють, чи роблять вигляд, що не розуміють головну причину усіх своїх бід. А вона полягає в тому, що в них немає держави. У них є мафіозний режим, який просто використовує все на території під назвою «Російська Федерація» для власних потреб.

Просто раніше використовували нафту і газ. А тепер справа дійшла і до людських життів. Дійшла, бо не могла не дійти. А дбати про благоустрій місць перебування власників цих життів – не потрібно. Хіба що – підтримувати мінімально потрібний для існування цих людей рівень комфорту, до якого (рівня) не входить витрачання купи грошей на ремонт ЖКГ чи дамби в Орську.

Тобто в мирний час, коли в бюджеті РФ після усіх розпилів ще щось залишалося, звісно ж, якісь кошти на дамбу би виділили. (Ну і частину із цих коштів, звісно ж, попиляли б на місцях. Але інша частина таки дійшла б до місця призначення.) І сяк-так, але проблему б усунули. Та зараз грошей немає на значно важливіші з точки зору режиму потреби. Що вже казати про якусь там дамбу в якомусь там Орську…

Росіяни досі не зрозуміли головного. Усе, що відбувалося і відбувається на їхній території в останній рік – і мова не про війну та її прямі наслідки у вигляді дронових атак, – це аж ніяк не випадковість, це не щось унікальне і разове. Це – абсолютно логічний процес деградації усього в тому світі. І, як наслідок, процес самознищення цієї колишньої держави. Бо інакше в ситуації, коли режим займається лише війною, бути просто не може.

«Просто дєнєг нєт», – сказав кілька років тому один з головних російських мафіозі. Росіяни думали, що це про анексований Крим. А насправді в цих словах – уся суть путінської Російської Федерації. Грошей – немає. І не буде. Уже не буде. Тож не знаю, як там буде з Україною, а от для росіян зима-2024/25 справді стане найважчою в історії. Для тих, звісно, хто переживе потоп у Оренбурзькій області та інші нібито випадкові катаклізми, які ще чекають на покинуте напризволяще населення, яке потрібне режиму уже тільки для одного – поповнення окупаційного контингенту в Україні.