ОУН і «єврейське питання» (1930-ті роки)

IQОлександр Зайцев, 5 липня 20129838305
ОУН і «єврейське питання» (1930-ті роки)

Ставлення ОУН до євреїв залишається одним із найбільш дискусійних питань в історіографії українського націоналізму. Діапазон оцінок істориків широкий – від твердження, що ОУН ніколи «не дозволила собі… опуститися до антисемітизму» (В.В’ятрович), до тези, що програма дій бандерівців напередодні радянсько-німецької війни передбачала фактичний геноцид євреїв (Т.Курило в останній статті на ZAXID.NET).

Ставлення ОУН до євреїв залишається одним із найбільш дискусійних питань в історіографії українського націоналізму. Діапазон оцінок істориків широкий – від твердження, що ОУН ніколи «не дозволила собі… опуститися до антисемітизму» (Володимир В’ятрович), до тези, що програма дій бандерівців напередодні радянсько-німецької війни передбачала фактичний геноцид євреїв (Тарас Курило в останній статті на ZAXID.NET).

Володимир В’ятрович має рацію в тому, що ставлення українських націоналістів до євреїв слід розглядати у динаміці ідейної еволюції націоналістичного руху, а не як раз і назавжди сформований постулат. Програмний антисемітизм спершу не був притаманний ОУН. Хоч окремі її члени не приховували негативного ставлення до євреїв, все ж панівною була примирлива позиція. У 1930 р. член Проводу українських націоналістів (ПУН) Микола Сціборський опублікував програмну статтю, в якій закликав українців і євреїв до порозуміння і стверджував, що завданням майбутньої української влади «буде дати жидам рівноправне положення й можність виявляти себе у всіх ділянках суспільно-громадської, культурної та иншої діяльности». Така політика, сподівався автор, сприятиме виробленню в єврейських масах державницького патріотизму щодо України.

Однак заклик Сціборського залишився без відповіді. Ані ОУН, ані єврейські політичні організації так і не зробили жодних реальних кроків до взаємного порозуміння. Ба більше, дуже скоро (особливо з 1933 р.) євреї у стратегії ОУН зайняли місце серед «ворожих націй» поруч з росіянами і поляками.

Чим завинили євреї в очах ОУН? Не забуваймо, що 1930-ті роки – час найбільшого розмаху комуністичного терору в радянській Україні. Значний відсоток євреїв у більшовицькій партії та особливо у каральних органах СРСР породжував переконання про виняткову роль євреїв у злочинах більшовицького режиму. Те, що більшість радянських, а тим паче галицьких євреїв не була причетна до цих злочинів, не мало значення, адже з погляду інтегрального націоналізму боротьба у світі точиться між націями як колективними особистостями, а отже, вся нація мусить відповідати за дії своїх представників.

Інший чинник, який сприяв формуванню програмного антисемітизму в ОУН – перемога нацистів у Німеччині. Відомо, що українські націоналісти покладали великі надії (як згодом виявилось – марні) на допомогу Німеччини в боротьбі за самостійність України. Щоб домогтися довір’я і підтримки гітлерівців, частина оунівців узяла на озброєння антисемітську риторику, багато в чому запозичену з писань німецьких ідеологів антисемітизму.

Концепцію ворожих націй поширювали не лише на політичні й економічні аспекти міжнаціональних відносин, а й на особисті стосунки. ОУН вела боротьбу проти мішаних шлюбів з представниками тих націй, які вважала ворожими. Коли той-таки Сціборський на початку 1934 р. знехтував цим принципом, одружившись із єврейкою, він наразився на різкий осуд своїх товаришів. Навіть Євген Коновалець, який вирізнявся з-поміж інших провідників ОУН більшою толерантністю і широтою поглядів, вважав за потрібне в особистому листі засудити соратника:

Коли націоналізм веде боротьбу проти мішаних подруж, оскільки ходить про займанців (зокрема поляків і москалів), то він не може перейти мимо над проблємою мішаних подруж з жидами, які, безперечно, є, коли не більшими, то такими самими ворогами нашого відродження. Коли ми вимагаємо примінювання оголошених нами засад від рядового членства, то тим самим не можемо для себе робити виїмків. […] Ваш вчинок обтяжив дуже орґанізацію…

Коновалець не пояснив, чим саме обтяжив організацію вчинок Сціборського, але здогадатись було неважко: саме тоді у зв’язку з польсько-німецьким зближенням нацисти почали згортати підтримку ОУН, і в цій ситуації «мезальянс» члена ПУН з єврейкою був зовсім недоречним. Утім, Сціборський був не єдиним порушником: крім нього дружин-єврейок мали ще двоє членів Проводу – Ріко Ярий і Микола Капустянський. Як видно, проголошувані принципи не завжди суворо застосовували на практиці.

З 1937 р. гітлерівці повернулися до розігрування «української карти» і повною мірою відновили співпрацю з українськими націоналістами. Невипадково відтоді антисемітські мотиви стають особливо виразними у публіцистиці ОУН та в документах для внутрішнього вжитку. Тогочасна концепція національної політики ОУН передбачала створення в майбутньому моноетнічної української держави шляхом асиміляції національних меншин. Виняток робили тільки для євреїв. Ярослав Стецько, якому Коновалець доручив підготувати ідеологічний зміст другого Конгресу ОУН, писав: «Всякі меншини поза жидами, для яких будуть ґетта, будуть зденаціоналізовані й засимільовані всіми доцільними засобами… Важною є справа жидів, та ми нічого потішного їм сказати не можемо (поза тим хіба, що в упорядкованій Українській Державі не буде фізичних протижидівських погромів…)».

Утім, щоб дожити до «упорядкованої Української Держави», євреям треба було ще пережити добу націоналістичного повстання, що його деякі оунівці розглядали як нагоду позбутися «ворожого елементу». Михайло Колодзінський у «Воєнній доктрині українських націоналістів» (1938 р.) писав:

Безперечно, що гнів українського народу до жидів буде особливо страшний. Ми не маємо потреби цей гнів гамувати, противно [– треба його] побільшувати, бо чим більше загине жидів під час повстання, тим буде краще для української держави, бо жиди будуть одинокою меншиною, яку не сміємо обхопити нашою денаціоналізаційною політикою. Всі иньші меншини, які вийдуть живими з повстання, будемо денаціоналізувати.

Чому, на думку членів ОУН, євреї не підлягали денаціоналізації (українізації)? Відповідь знаходимо у статті члена ПУН Володимира Мартинця, опублікованій того ж таки 1938 року. Розглянувши суспільну роль євреїв в Україні, автор визнав її винятково негативною:

Жиди в нас – це не тільки елємент під політичним оглядом ворожий, в соціяльно-економічнім відношенні – паразитарний, в культурно-національній ділянці – шкідливий (денаціоналізаторський), у морально-ідеольоґічній площині – розкладовий (антидержавницький і інтернаціональний), але й під расовим оглядом це елємент непридатний до мішання й асиміляції.

Навіть тоді, коли б євреї самі захотіли українізуватися і змішатися з українським населенням, цього не можна допускати, – переконував Мартинець, – щоб вони «під українською формою не дали нам жидівського духа, або іншими словами: щоб (поверхнева) українізація жидів не означала (внутрішнього) ожидовлення українців, ожидовлення не тільки кровного, але й психольоґічного». Найгіршим наслідком «ожидовлення» була б утрата українцями державницького інстинкту, нібито зовсім непритаманного «бездомно-бездержавному» єврейському народові. Щоб уберегти українців від такої небезпеки, Мартинець вважав за потрібне не лише заборонити мішані шлюби, а й цілком ізолювати євреїв від будь-яких – економічних, політичних і культурних – контактів з українцями. Фактично йшлося про те, щоб у майбутній українській державі замкнути всіх євреїв у гетто, що мало б привести до їхньої масової еміграції (зауважимо, що це все ж був «гуманніший» спосіб позбутися євреїв, ніж той, що його пропонував Колодзінський).

Можна припустити, що посилення антисемітської риторики в публіцистиці ОУН було результатом кон’юнктурної мімікрії, викликаної бажанням будь-що здобути прихильність нацистів. Важко запідозрити в щирому антисемітизмі Сціборського, але навіть він у своєму проекті Конституції України (1939 р.) передбачив позбавлення євреїв громадянських прав. Утім, як видно з «Воєнної доктрини» Колодзінського, деякі націоналісти були щиро переконані, що для добра України євреїв треба позбутися будь-яким шляхом, не зупиняючись перед фізичним винищенням.

Все ж, готуючись до повстання на випадок німецько-польської війни, Крайова Екзекутива ОУН 1939 р. заборонила членам організації вчиняти репресивні дії щодо євреїв, аргументуючи це тим, що в країнах західних демократій (Англії, Франції, США) євреї нібито мали вирішальний вплив на формування зовнішньої політики. Це може свідчити, що крайня антисемітська позиція однодумців покійного вже тоді Колодзінського на той час не була панівною в організації, хоч важко сказати, що тут зіграло більшу роль – принципові міркування чи кон’юнктура.

З таким суперечливим підходом до «єврейського питання» ОУН вступила у Другу світову війну. Ставлення ОУН до Голокосту – окрема дискусійна тема, що потребує спеціального розгляду. Тут висловлю лише одне припущення. Більшість керівників обох фракцій ОУН не були запеклими антисемітами, вони радше байдуже ставилися до долі євреїв, яких вважали чужинцями на українській землі. Оунівці мали велику мету – самостійну Україну, і коли нацисти давали зрозуміти, що ціною самостійності є співучасть у знищенні євреїв, багато націоналістів готові були заплатити таку ціну. На щастя, конфлікт ОУН з окупаційною владою 1941 р. позбавив організацію необхідності брати участь в «остаточному вирішенні єврейського питання».

Досвід війни приніс, за словами полковника УПА й одного з ініціаторів ревізії ідеології ОУН Йосипа Позичанюка, «криваве протверезіння». Відповідаючи Дмитрові Донцову, який, критикуючи нову програму ОУН(б), і далі вимагав боротьби зі «світовим жидівством», Позичанюк писав:

Треба бути сьогодні політичним немовлям, щоб не розуміти, що, незважаючи ні на які наші традиції в жидівськім питанні, нині з ряду причин треба за всяку ціну відпекатися від антисемітизму. І саме тому, чому треба відпекуватися від найменшої тіні гітлєризму. Бо власний наш нарід розпне або викине геть тих, хто стане на цю лінію.

Ці слова варто затямити й деяким сьогоднішнім «політичним немовлятам».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 305

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • XOMA 29 липня 2012, 00:34

    Амінь.
    lewit, брате, я вже з Писання все це Йосипу цитував, але боюсь, даремно. Він, правда, тут комусь відповідав однією з старозаповітних цитат, що я йому наводив щодо того, що несправедливе прокляття падає на голову проклинаючого, але далі він не просунувся. Лишається надіятись лише на роботу Духа Святого,- що Він зростить посіяне.
    А наразі:"...неверующих, у которых бог века сего ослепил умы, чтобы для них не воссиял свет благовествования о славе Христа, Который есть образ Бога невидимого."(2Кор.4:4)
    Хоч би з ним не сталось, як тут:
    "народ сей ослепил глаза свои и окаменил сердце свое, да не видят глазами, и не уразумеют сердцем, и не обратятся, чтобы Я исцелил их."
    (Иоан.12:40)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • lewit 28 липня 2012, 19:19

    СВЯТА ТРАДИЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ КАТЕХИЗМ: П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА Хто ненавидить ближнього, той наче вбиває його думкою і волею; ненависть також дуже часто призводить до справжніх мордувань.
    Хто ненавидить, той дуже часто думає про помсту (Буття 27, 41); (І Цар. 24). Брати Йосифа ненавиділи його і вбили б, якщо б їхній брат Рувен не став на перешкоді (Буття 37). Немає різниці між тим, хто ненавидить, і тим, хто вбиває (Сальвіян). У Пана Бога бажання важить стільки, скільки і сам учинок. Саме тому говорить св. Йоан: "Кожен, хто ненавидить брата свого, душогубець" (І Йоан 3, 15). Ісус Христос також говорить, що той, хто гнівається на брата свого, заслуговує перед Богом такого самого покарання, як і той, хто вбиває (Мат. 5,21) ОСНОВНІ ПРАВДИ ВІРИ : Усі люди покликані до віри, надії i любові, духовного життя і виконання волі Божої, як сказано в заповідях, зокрема заповіді любові до Бога і до ближнього, що є основою Декалогу.

    «Дві головні заповіді любові»:

    Люби Господа Бога твого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всією думкою своєю.
    Люби свого ближнього, як себе самого.
    Ми також повинні любити ворогів наших і молитись за них.
    Чому? Перш за все тому, що Господь дав таку заповідь: “Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас” (Мф. 5, 44). По-друге, ми повинні любити ворогів наших і тому, що любов до них є запорукою того, щоб Господь простив нас і наші гріхи: “Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли ви не будете прощати людям провин їхніх, то Отець ваш не простить вам провин ваших” (Мф. 6, 14–15).
    По-третє, ми повинні любити ворогів наших по заповіді св. апостола Павла, який вчить: “Благословляйте гонителів ваших, благословляйте, а не проклинайте... Нікому не відплачуйте злом за зло; але дбайте про добро перед усіма людьми. Якщо це можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми. Не мстіть за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені відомщення, Я віддам, — говорить Господь (Втор. 32, 35). Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче пити, дай напитись йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля (Притч. 25, 21–22). Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром” (Рим. 12, 14; 17–21).
    Нарешті ми повинні любити ворогів і тому, що інакше на землі ми жили б, як у пеклі, бо зла злом зупинити і перемогти неможливо. Зло може бути зупинене і подолане тільки добром.
    Тепер подивимось, чому ми повинні молитись за ворогів. Перш за все, наслідуючи приклад Самого Господа і святих Його.
    Під час своїх страждань на Хресті Господь молив Свого Отця: “Прости їм, бо не знають, що роблять” (Лк. 23, 34). А св.Стефан, якого убивали камінням, також говорив: “Господи Іісусе, прийми дух мій... Господи, не вважай їм це за гріх” (Діян. 7, 59–60).
    Отож, Господь і його святі вчать нас і любити ворогів, і молитися за них. Будемо ж пам’ятати заповідь Божу про любов до ворогів і обіцянку прощення нам самим за те, що прощаємо їм. Не будемо перемагати злом, а переможемо добром зле. При цьому будемо молитись за ворогів і просити Господа, щоб Він Своєю Божественною благодаттю пом’якшив серця їх і вселив в них замість злоби і помсти — мир і любов до нас, щоб і вони, і ми були єдиними у Христі. ..."Сам Христос нас вчить нас користуватись не лише законом справедливості, але й законом прощення. Це не суперечить одне одному, бо це не протиріччя, а певний духовний ріст : із міри в міру, тобто від кращого до ще кращого, що є основним принципом християнства, як богоодкровенної релігії.

    Господь в своїй Нагірній проповіді нас повчає, що любов у тому значенні, якою вона була у Старому завіті, себе вичерпала, вона цілковито виснажилась. Для неї потрібно нам пройти певний курс реабілітації або перемін, щоби по-новому розуміти її глибокий зміст. Тому своїм особистим прикладом на Голгофі – Він відриває нове значення, і робить його більш глибшим та зрозумілішим.

    Сьогодні ми знаходимось ще в гіршому стані ніж сучасники Ісуса. Науковий, технічний та культурний прогрес відволікають людину від спілкування з Богом. У світі панує тотальна конкуренція, сучасна людина бореться за місце в суспільстві, за виживання. Ми забули про цю заповідь любові. Не розуміємо в чому її головна суть. Людина забула, як можна свого ближнього любити всім серцем як і себе самого. Принаймні щоб пригадати нам, як потрібно любити, перш за все ми маємо навчитись любити самі себе, бажати добра собі. Завжди слід тримати в пам’яті як ми вміємо знайти собі оправдання, коли чимось когось образимо і навпаки, коли хтось проти нас провиниться, тоді не вміємо прощати, а чому бо виявляємо в собі брак любові. Мірилом в любові до своїх ворогів в такому випадку треба ставити не що інше як любов до себе. В такий спосіб будемо принаймні виконувати старозавітну заповідь любові. Звичайно полюбити ворога на перший погляд здається не можливо. Та якщо ми себе не будемо до цього заставляти, то навіть теоретично не наблизимось до цієї заповіді. Хотілось щоб кожен з нас пізнав хто є його ворогом? Бо буває так що ми не розібравшись в цій справі іноді поспішаємо назвати своїм ворогом того, хто не є нам ворогом, а просто ця особа для нас є нашим ближнім, який з якоїсь можливо не уважності вільно або мимоволі зробив нам неприємність. Бо тим справжнім ворогом для нас є той, хто шкодить нашій безсмертній душі та нашому спасенню, той хто протистоїть нам у духовному подвизі. Ворог наш той, хто ненавидить нас, намагається відняти життя, здоров'я, майно, зашкодити нашому доброму імені. Якщо ми завжди будемо пам’ятати, боротися на перекір своєму пристрасному серцю, робити те, що Господь нам заповідав, тоді поступово в нас з’явиться і правдива любов. Той, хто ненавидить свого кривдника насправді себе ненавидить, хто мстить – такого можна назвати убивцею власної душі. Тільки добром смиряється злість, а виключно любов’ю виліковується ненависть. Св. Йоан Золотоустий навчає : «Якщо ти не навчився любити своїх ворогів, то даремно носиш ім’я християнина». Блаженний Августин повчає з цієї нагоди : «Люби, і любов тебе сама навчить, коли і як краще поступати».

    Справді цікаво є те, що ні в одному вченні ми не знайдемо заповіді любити ворогів. Господь Ісус Христос нам цю заповідь дає і перший показує, як її виконувати. Не будемо турбуватися тим, чи захочуть колись нас вороги любити, але будемо все робити для того щоб нам їх полюбити. Амінь". Протоієрей Тарас Огар.
    Матвія 5:43 Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. 44 А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, 45 щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. 46 Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? 47 І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак? 48 Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Штундам 28 липня 2012, 15:33

    Там дослівно сказано хто ненавидить БРАТА СВОГО, той є людиновбивця. Тоді як я ненавиджу і проклинаю обмовників і вбивць моїх БРАТІВ і СЕСТЕР, мого НАРОДУ. Адже Христос не заповідав любити вбиваючих наших ближніх. Тому нічого щось додумувати прикриваючись Богом і давати іншим явно хибні і шкурно вмотивовані поради, лиючи крокодилячі сльози.
    Це вам lewit мабуть потрібно каятися, принаймні як братові, слузі чи халуєві вбивць. Але це вже ваша особиста справа...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук