План Трампа? А може, і не Трампа. А може, і не план

З мирним планом президента Сполучених Штатів Дональда Трампа з 28 пунктів щодо зупинки російсько-української війни відбуваються якісь дивні дива. Прямо як у популярному серіалі Netflix. Хоча ні, тут схожість лише в назві, а от схожість по суті можна побачити в не менш популярній політичній комедії «Хвіст крутить собакою» (Wag the Dog) режисера Баррі Левінсона. Тут тобі і сексуальний скандал («файли Епштейна»), і війна для прикриття. Єдина різниця, що війна – не вигадана, а справжня, на якій щодня гинуть сотні невинних людей. Тому тут зовсім не до сміху.

Але повернімося до самого плану й див навколо нього. Перший його варіант з’явився ще на початку листопада. Спершу його опублікувало видання Axios, згодом й інші американські ЗМІ. Політичні аналітики тоді бурхливо сперечалися: що це – провокація, реальний інсайд, пранк чи ще щось? Сприйняти документ серйозно заважала дика непрофесійність його написання. Абсолютно не проглядалася робота дипломатів над планом, було відсутнє розуміння міжнародної ситуації. Зрештою, документу бракувало внутрішньої логіки: одні пункти суперечили іншим, а деякі – самі собі. Я вже не кажу, що документ не враховував останніх десяти місяців роботи дипломатів і політиків над умовами припинення бойових дій та укладання мирного договору. От такий собі реальний «Пилип з конопель».

Автора!

Звідки він взагалі взявся? Згідно з консолідованою позицією західних журналістів, документ виник як результат співпраці Кіріла Дмітрієва, спеціального представника російського диктатора Владіміра Путіна з інвестиційно-економічної співпраці зі зарубіжними країнами, та Стіва Віткоффа, спеціального посланця американського президента Дональда Трампа. І це пояснює багато що. Ні один, ні другий не є дипломатами. Обидва вже продемонстрували свою неефективність і некомпетентність у справах укладання міжнародних договорів. Пригадати хоча б, як Віткофф проколовся під час серпневого «чебуречного» візиту до Москви. Щось чи то не розчувши, чи то переплутавши, він повідомив своєму босу, що, мовляв, Путін готовий до укладання мирного договору. Трамп повірив своєму посланцю й організував американсько-російський саміт на Алясці, який виявився абсолютно безглуздим і навіть шкідливим для іміджу США і Трампа.

Хто такий Дмітрієв і які в нього повноваження – теж не до кінця зрозуміло. Можна лише пригадати, як на початку листопада він прибув до США, щоб поговорити хоч з якимось більш-менш впливовим політиком. Утім ніхто з ним не хотів мати справу. А міністр фінансів США Скот Бессент ще й обізвав його в одному інтерв’ю «російським пропагандистом».

То чи могли таким двом майже комічним персонажам доручити створення засадничого документа, здатного залагодити найбільшу міжнародну кризу з часу завершення Другої світової війни? Нонсенс.

Заперечення заперечень

Тож експерти покпинили, посміялися над «планом» і вже фактично про нього забули. Аж гульк: до Києва їде міністр армії США Ден Дрісколл і везе Володимирові Зеленському фактично той самий, хоч і трішки підкоригований план (насправді ця косметична корекція аж ніяк не усунула суперечностей). Американський гість подає документ як офіційну позицію Вашингтона. Ба більше, передає Зеленському побажання Трампа ухвалити документ до Дня подяки, тобто до 27 листопада. Тут уже всі сміятися перестали. Усі замовкли і «мовчки чухали чуби», як сказав би Тарас Григорович.

Тож цей абсолютно недосконалий, нефаховий, неякісний документ дійсно виявився «планом Трампа». І навіть сам глава Білого дому це підтвердив. Може, помилився. Ну, бо як його можна сприймати серйозно. Погляньте самі, починаючи з першого пункту, в якому стверджується: «Суверенітет України буде підтверджено». А навіщо його підтверджувати? Хто це ще мав би зробити? Невже замало тих підтверджень, що робилися з 24 серпня 1991 року?

Але добре, якщо хтось хоче ще раз його підтвердити – нічого поганого в цьому не бачу. Однак цьому першому пункту вже суперечить шостий: «Чисельність Збройних сил України буде обмежена до 600 тисяч осіб». Хто може нав’язувати суверенній державі чисельність її армії? І хто може нав’язувати суверенній державі, у які об’єднання, блоки й організації їй вступати, а в які ні. Це вже про пункт сьомий, яким від України вимагається внести зміни в Конституцію щодо прагнення до НАТО. І про восьмий, яким Україні забороняється приймати на своїй території іноземні війська.

Що вже казати, про 21-й пункт, де суверенну Україну змушують відмовлятися від власних територій. Хоча суверенітет апріорі мав би означати передовсім недоторканість кордонів і контроль над територією.

Далі 25-й пункт, де йдеться, що «Україна проведе вибори через 100 днів». Хто і на якій підставі може диктувати суверенній країні, коли їй проводити вибори?

Тепер до інших пунктів. От, наприклад, третій: «Очікується, що Росія не буде вторгатися до сусідніх країн, а НАТО не буде розширюватися далі». Ким очікується? І що взагалі значить «очікується» в офіційному документі, який мав би покласти край найкривавішій війні у ХХІ столітті?

Ще один смішний пункт – п’ятий: «Україна отримає надійні гарантії безпеки». Що за гарантії, на яких умовах? За яких обставин вони діють? Нічого не зрозуміло.

Десятий пункт нібито вказує, що гарантії можуть дати США, але за це «отримають компенсацію». Яку? Від кого? Коли? Не сказано. Наголошується лише, що «якщо Україна вторгнеться в Росію, вона втратить гарантію». Або, «якщо Україна безпричинно запустить ракету на Москву або Санкт-Петербург». А якщо причинно? А якщо не ракету, а дрон? А якщо не по Москві, а по Воронежу, по Сочі, по Ростову?

Ще один незрозумілий пункт: «Європейські винищувачі будуть розміщені в Польщі». Вони вже там є і будуть, абсолютно незалежно від мирних угод.

Не догма

Словом, оце незрозуміло що Зеленський мав би підписати впродовж тижня. Причому варіантів у нього небагато: Трамп зразу ж пригрозив припинити ділитися розвідданими й зупинити постачання зброї Україні, якщо Київ не підпише «мирної угоди».

Ба більше, Трамп у пості на платформі Truth Social навіть висловив своє невдоволення вже тим, що Зеленський не надто пристрасно восхваляв цей план і не достатньо дякував за нього американському президентові. Хоча сам Зеленський був напрочуд обачний, він не сказав жодного кривого слова про документ, лише натякнув своїм співвітчизникам, що доведеться готуватися до важких рішень. Він уже має гіркий лютневий досвід Овального кабінету й повторювати його не бажає.

Хоча в самому Вашингтоні вже почали лунати сумніви щодо цього документа. Сенатор-республіканець Майк Раундс та близький до демократів незалежний сенатор Анґус Кінґ виступили від імені двопартійної сенатської групи зі спільною заявою після телефонної розмови з державним секретарем США Марком Рубіо. За їхніми словами, Рубіо зізнався, що цей план з 28 пунктів не є американським документом. «Це не наш мирний план. Це пропозиція, яку ми отримали. Вона не відображає позиції адміністрації. По суті, це перелік побажань росіян, який вони передали Стіву Віткоффу», – так процитували сенатори слова Рубіо.

Проте сам держсекретар дуже оперативно дезавуював нібито свої ж слова. «Це відверта неправда. Мирну пропозицію розробили Сполучені Штати. Ми пропонуємо її як міцну рамку для подальших перемовин. Вона ґрунтується на пропозиціях російської сторони, але також на попередніх і поточних пропозиціях України», – запевнив він.

Проте незабаром і сам Трамп визнав, що нібито його план є, як сказали б теоретики марксизму-ленінізму, не догмою, а керівництвом до дії. «Ні, це не моя фінальна пропозиція. Ми б хотіли досягти миру. Це мало давно статися», – сказав Трамп журналістам.

Щоб підкоригувати мирний план, у неділю, 23 листопада, до Женеви з’їхалися повноважні представники України, США і Європи. Першу скрипку на зустрічі грав Марко Рубіо. Україну репрезентував голова ОП Андрій Єрмак. Американський держсекретар після перемовин провів коротку пресконференцію, на якій, щоправда, не сказав жодної конкретики, лише те, що консультаціями він задоволений. Згодом у пресі з’явилася спільна українсько-американська заява, у якій, зокрема, наголошувалося:

«Обидві сторони визнали консультації вкрай продуктивними. Обговорення продемонстрували суттєвий прогрес в узгодженні позицій та визначенні чітких подальших кроків. Сторони підтвердили, що будь-яка майбутня угода має цілковито поважати суверенітет України та забезпечити стійкий і справедливий мир. За підсумками переговорів сторони підготували оновлений і доопрацьований рамковий документ щодо миру».

Підсумки

Підіб’ємо сякі-такі підсумки. Отже, спершу в пресі через чийсь злив (байдуже чий) з’являється якийсь документ, який претендує називатися «планом миру». Документ вкрай неякісний, майже безглуздий. Але оскільки є підозра, що його підтримує Трамп, то ніхто з політиків не наважується його критикувати. Хоча є не те що підозра, а майже впевненість, що глава Білого дому його не читав. Також утаємничені люди стверджують, що він взагалі нічого не читає чи то через дислексію, чи то через надмірну зайнятість, чи просто – не хоче. Тож хтось йому цей документ наспівав, як в анекдоті Рабінович наспівав Паваротті. Трамп вирішив: та хай буде. Оскільки всі в Білому домі боялися зробити зауваження Трампові, то документ і було запущено в роботу в тому сирому вигляді. Лише згодом в адміністрації зрозуміли, якого джина вони випускають з пляшки, і почали потроху відігрувати назад.

Тому той, хто сподівався на мир до Дня подяки, може розпружитися (чи навпаки – напружитися). Миру не буде ні до кінця листопада, ні на Миколая, ні на Різдво, ні на Новий рік. Адже мирний план наразі не узгоджений навіть у колі відносних союзників України. А ще ж треба до перемовин залучити Росію…

Тепер пригадаймо, з чого починався Трамповий мирний процес – з вимоги до Росії й України заморозити бойові дії та зупинитися на лінії бойового зіткнення (ЛБЗ). За цю свою вимогу глава Білого дому тримався аж до серпня. Україна її акцептувала ще в березні на українсько-американській зустрічі в Саудівській Аравії. Росія ж упиралася, вимагала «усунути першопричину» й приставала лише на комплексний мирний договір. Врешті-решт на зустрічі в Анкориджі Путін зумів переконати Трампа відмовитися від своєї ідеї заморозки по ЛБЗ і перейти до роботи над мирним планом.

Загалом цей рік для Трампа пройшов у вигляді правильної синусоїди, якщо вимірювати його настрої щодо Путіна, де пристрасне зачарування змінювалося прикрим розчаруванням. І от уже в жовтні американський президент вкотре розізлився на російського диктатора, відкинув ідею мирного плану і повернувся до заморозки. Здавалося б, це вже остаточна позиція Трампа, підкріплена доволі жорсткими санкціями проти провідних російських нафтових компаній «Лукойл» і «Роснефть».

Утім описаний у статті мирний план свідчить, що ідею зупинки бойових дій знову заступила ідею мирного плану. Синусоїда – нема ради. І це абсолютно неконструктивна позиція. Історія ХХ віку чітко засвідчує, що війна закінчується всеохопним мирним договором лише в дуже ексклюзивних випадках, як то перемога союзників у Першій чи Другій світовій війні. У всіх інших випадках війни, як то корейська, на Близькому Сході, в Африці чи в Латинській Америці, зупинялися припиненням бойових дій. Мирний план підписувався вже через багато років опісля, або й взагалі не підписувався, як, наприклад, між КНДР і Південною Кореєю чи між Японію і Росією (СРСР).

Тому всі танці навколо плану чи то з 28 чи 26 пунктів чи навколо будь-якого іншого не призведуть до миру. Бо Росія завжди виставлятиме нереальні умови. А от узгодити між Україною, США і Європою план заморозки бойових дій по ЛБЗ, а потім за допомогою всіх доступних важелів нав’язати його Росії – цілком можливо. Лише так Трамп зможе потрапити в лонгліст Нобелівської премії миру-2026, який почне формуватися в січні наступного року.