Платформа для національного порозуміння
Мешканцям нашого міста вже відомо, що впродовж останнього місяця група небайдужих львів’ян об’єдналася довкола ініціативи «Пам’ять без агресії» і підготувала на 22 червня низку акцій, які покликані репрезентувати Львів, що пам’ятає обставини Другої світової війни, молиться за її численні жертви та шанує історичний біль усіх національних груп, що його представляють.
На якомусь етапі ми поставили собі запитання: чи можливо в час конфлікту історичної пам’яті (особливо збуреного політичними провокаціями) виробити платформу для національного порозуміння? Поданий нижче документ – це плід нашої колективної праці, що його ми за кожної нагоди пропонували політичним угрупованням Львова для подальшої дискусії. У переддень 70-ї річниці нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз ми пропонуємо цей текст усім львів’янам.
Історична пам’ять про Другу світову війну та духовна єдність України
Платформа для національного порозуміння
1. Мусимо з прикрістю констатувати: Друга світова війна все ще триває у нашій пам’яті, яка не знає ні миру, ні спокою, і ця пам’ять досі роз’єднує українців.
2. Неправдива історія Другої світової війни є однією з найбільших фальсифікацій ХХ століття. А правда є такою, що головний переможець у війні, сталінський СРСР, вступив у війну як союзник головного її винуватця – гітлерівської Німеччини. Саме ці дві країни розв’язали агресію проти суверенних держав і в результаті таємного додатку до пакту Ріббентропа – Молотова поділили між собою територію Європи, за що разом з Італією і Японією були виключені з Ліги Націй.
3. Обидва найбільші тирани новітнього часу, Гітлер і Сталін, прагнули світового панування і врешті зійшлися у двобої на просторах Європи між Берліном і Москвою. Спершу більшість цього регіону опинилася під радянською владою на початку Другої світової війни, між 1939 і 1941 рр. Від 22 червня 1941 року контроль над ним спробував перейняти Гітлер, тим самим розпочинаючи нову, вирішальну фазу цієї війни, яка в СРСР набула назви Великої вітчизняної.
4. Але для українців на західних землях, через їхній прикордонний статус, війна розпочалася 1 вересня 1939 року. Вони відразу відчули на собі плоди стрімкого запровадження радянської влади, яка разом із омріяним об’єднанням українського народу принесла масове виселення до Сибіру і звірства НКВД, особливо перед приходом нацистів. День 22 червня 1941 року означав для них лише заміну однієї трагедії на іншу. Тому для західних українців обидві трагедії ототожнюються однаковою мірою з прапором зі свастикою і прапором червоним.
5. Для більшості ж українців війна розпочалася з «віроломного нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз», що витіснив із їхньої пам’яті не менш віроломні попередні напади СРСР на Польщу, Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву та Румунію. А спогади про довоєнний більшовицький терор, зокрема про Голодомор, відійшли для них на другий план через жорстокості нацистської окупації та радість перемоги над Гітлером. Так у свідомості українців стався розкол історичної пам’яті.
6. Але Божа справедливість і моральний обов’язок вимагають від усіх нас почути зойки болю як тих, що були замордовані НКВД, так і тих, кого мордувало гестапо. Бо ж «хіба зек, що вмирав у Воркуті, мав почуватися задоволеним і щасливим від того, що уникнув такої ж участі в Дахау»?
7. Так, сучасна Україна в її теперішніх кордонах постала у результаті перемоги СРСР, однак насильний і воєнний характер об’єднання українських земель залишив у пам’яті глибокі рани. Разом із падінням радянської влади 1991 року старі суперечності відродились і загострилися, оскільки Україна знову опинились у зоні геополітичного протистояння між Заходом і Сходом.
8. Людство донині перебуває в полоні подвійних стандартів при оцінюванні злочинів тоталітарних систем. Злочини нацистів засуджено, а злочини комунізму, прикриті Ялтинською угодою 1945 року, майже забуто. Та без засудження усіх цих злочинів світ не знайде спокою.
9. Неспокутуваний злочин вертається новими випробуваннями, чим і стали для України та світу спроби нинішньої кремлівської адміністрації відбілити постать Сталіна й відбудувати на цьому фальсифікаті «велич і силу Росії».
10. Не бракує її однодумців та сателітів і в Україні. Тут виросли покоління, які перейняли офіційну радянську версію історії й будь-які спроби підважити її сприймають як насильство над собою. Ми визнаємо, що нинішню пам’ять українців про Другу світову війну не можна насильно уніфікувати. Але ми переконані, що її можна і треба примирити через пошанування наших спільних жертв. Не можна підкреслювати біль одних жертв і приглушувати біль інших. Вічная пам’ять невинно убієнним і закатованим землякам нашим по обидва боки Збруча!
11. Найкраще лікує розтерзані людські душі Бог, що є Володарем Часу і Господом Історії. Українська земля – це одна з тих «земель на крові», на яких безумці цього світу здійснювали свої нелюдські експерименти. Якщо ми не будемо обачні, новітні безумці знову розчленують її відповідно до нових таємних протоколів, прирікаючи нас на нові страждання. Наше призначення від Бога та моральний обов’язок перед спільними жертвами – на їхній невинній крові вибудувати храм єдності й порозуміння. Духовна єдність України можлива і досяжна, якщо ми пошануємо біль одне одного й довіримось Богові любові та милосердя.
Ініціативна група «Пам’ять без агресії»