Покальчук не хуліган. Хроніки маразму

17 січня вийшов фільм «Спокута». Постмодерна екранізація-стьоб над канонами такого літературного жанру, як роман, та британськими пейзажами. 12 січня в газеті «Високий Замок» з'явилася стаття «Покальчук не «хуліган». Він – «імпотент».

На новому альбомі Morcheeba «Dive Deep» (2008) ангельським голосочком виспівує французька жіночка з творчим ніком Manda.

Фільм Джо Райта, як екранізація роману «Спокута» британця Йена МакЮена, тонко стібеться над творчими потугами втечі від реальності такої собі дівчинки (в майбутньому крутої письменниці) Брайоні. В дитинстві вона максимально зіпсувала життя своїй рідній сестрі та її бойфренду лише через одне слово.

Через слово «п***а». Їй здалось, що кожен, хто вживає це слово, є сексуальним маніяком, зрозуміло, здатним на зґвалтування. Коли даний акт відбувся з її коліжанкою, зрозуміло, що її палець вказує на бойфренда сестри.

Увесь подальший фільм, тобто до 2002 року, Брайоні успішно (і не дуже) пише щасливий хеппі-енд для закоханих, які загинули під час 2-ї світової по обидва боки Ла-Маншу. Фініта. Усе інше в кінотеатрах і на dvd.

Стаття Аскольда Єрьоміна «Покальчук не «хуліган». Він - «імпотент» нагадує своєю метафізичною риторикою совкову боротьбу з капіталізмом, який успішно загниває. Бо лише при гнилому капіталізмі вбивають, трахаються, курять траву, педофілюють у школах, голубіють по самі гланди і плодять уродів.

В СРСР - сексу не має. Сонце партії невтомно плекає сумління потенційних злочинців своїм розумом, честю, совістю і бромом. Діти народжуються в капусті, ну й далі за переліком переваг світлого майбутнього з потрійною бородою вождів світового пролетаріату.

Автор гнівно обурюється там фактом, що книга «Хулігани» від культового письменника Юрка Покальчука розбещує молодь своїми описами і літературними прийомами та скеровує на хитку, небезпечну дорогу «солодкого гріха» ще юні, незміцнілі крила маленьких українців.

Його зранена поетична душа ніяк не можу змиритись з тим фактом, що «головним кредом підлітків у «Хуліганах» є лише побухати, потрахатись, похмелитись, а все решта трин-трава».

На високоморальну думку заступника головного редактора такого поважного видання як «Високий Замок», Покальчук «написав усю цю «інтелектуально-еротичну» бридоту цілком свідомо. З однією-єдиною метою - заробити гроші. Розуміє «культовий письменник», що незміцніла підліткова свідомість тягнутиметься до його писанини про стоячі члени і гарячі піхви, як бджола до квітів, - специфіка пубертатного періоду... Але з цього користатися? Але зробити це джерелом своїх прибутків? Аморально й паскудно... Хтось з підлітків це просто прочитає. А хтось обов'язково чинитиме саме так, як герої «культового» Покальчука...»

От така весела свиноматка. Можна зрозуміти ще Брайоні, яка зі специфікою пубертатного періоду, побачила дірку від бублика в темній кімнаті. Але чути таке ж від поважного журналіста з просунутої газети «Високий замок» - це вже якась повна масакра. Куди котиться цей глобус? І що з цим робити? І хто винен? І невже краса врятує цей світ.

Як видруковує будь-яка пошукова система в неті, Юрко Покальчук не є автором чи творцем пускання по колу, анального чи орального сексу, чи будь-яких інших поз Камасутри. І навіть якщо в його книзі буде описано процес вливання фруктового кефіру в дупу якоїсь молодиці, то це ще не означає, що він може запатентувати такий спосіб отримування кайфу і мати з того відсотки. Люди вигадують набагато веселіші речі в сфері еросу і танатосу. Чого варті лише списки номінантів премії Дарвіна.

Хоча пацанва, про яку пише Покальчук, ні нету, ні навіть його книжок не читає. І ніччо, якось живе. І без Покальчука додумується до чогось такого сексуального. І без «Високого замку». І без нету. І без цієї статті.

Після самогубства (?) Курта Кобейна та автокрашу (?) Віктора Цоя в США та СРСР прокотилась хвиля самогубств поміж їх фанатів. Суїцидом закінчили і 2-ва малолітніх фаната Judas Priest. Один американський скулбой розстріляв своїх однокласників, під впливом, як він потім сказав, відеокліпу Pearl Jam «Jeremy».

Суїцидом закінчують і після читання Біблії. Але, здається, ні в кого язик не піднімається назвати Біблію гидотою. В певному сенсі, особливо-заклопотані своїм попаданням в рай, і «Книгу пісень» можуть назвати  інтелектуально-еротичною бридотою. 

Але на новому альбомі Morcheeba «Dive Deep» виспівує французька жіночка з творчим ніком Manda. І добре так співає, пся крев. Це, напевне, коханка Покальчука. Або Джеймса Бонда. Хто ж ще міг навчити ніжну і жіночну душу цієї дівчинки, цієї майбутньої берегині домашнього фейерверку таких гаспидних нот. Чи чеснот? Але, здається, це вже інша парафія. Оревуар.

Фото з сайту zhurnal.lib.ru