Політичний Львів, якого ми ще не знали

БЮТ перетворив львівського виборця з примітивно-націоналістичного в ультралівого, якого вабить напівсектантська солідарність біло-сердечних, а підживлює суто комуністична ідеологія.

В останні кілька місяців Львів відкривається для мене по-новому. Поки що я відчуваю це лишень на абстрактно-інтуїтивному рівні - зате гостро відчуваю, як Львів із майже чутним наяву пихтінням вивергає свої нові риси.

Якісь такі, що не виявлялися досі аж так виразно. Оскільки такі процесуальні речі тому і є процесуальними, бо їх важко схопити фактом та терміном, - поза тим уже дуже скоро може виявитися, що прямо зараз, у ці дні та місяці, ми всі є свідками суттєвого переформатування політичної та світоглядної реальності Львова. Наше місто міняється не бутафорними вазонами та лавочками, а в своїй суті. Якими би ці зміни не були - все одно це вселяє надію, що Львів, віриться, позбудеться тавра політично прогнозованого, монотонного і надійного міста (надійного для псевдодемократів).

На мою думку, політичний Львів стає новим у таких своїх проявах:

1. Після багаторічної інертності Львів нарешті починає ставати тим містом, за яке будуть боротися політики

Я тримаю в руках об'єктивне соціологічне дослідження, закрите для афішування в пресі і зроблене на замовлення однієї з політичних сил (тому й не можу назвати виконавця та дотриматися етики авторства). Метою соціології було побачити теперішній стан електоральних симпатій Львова. Не вдаючись у супутні цифри, можу сказати одне: Львів стрімко позбувається кумирів. Грубо кажучи, наші любі демократи (ті, що в своїх політичних метриках пишуть слово «Майдан») дістали львів'ян. Оскільки дослідження, на яке я опираюся, було не одноразове, а в динаміці з амплітудою у півроку, то чітко видно, що йдеться не про ефект дочасного розчарування чи звичайнісінького протесту проти гризні між «помаранчевими» - йдеться про системне падіння Ющенка і Юлі у Львові (двох топ-кумирів регіону). Мене особисто ці процеси неабияк тішать, позаяк є підстави вірити у протверезіння львівського електорату від нав'язливого напомпонування, буцімто єдина надія проукраїнських сил - це Львівщина і загалом Західна Україна. Аби не вдаватися в політичні плеоназми і зайве багатослів'я, я підсумую: у Львові почалися глибинні процеси декумиризації. І саме це робить наше регіон політично привабливим.

Якщо благодатне розчарування і отямлення продовжуватиметься, то Львів нарешті перетвориться із заїждженої юліє-ющенківськими бронетранспортерами клумби в нормальний політичний полігон, на якому знайдеться місце для більшості політичних проектів в Україні. Якщо Львів здатен буде втерти носа «демократам», то ті змушені будуть не нещадно експлуатувати львівський електорат, а задобрювати його. Що однозначно є краще.

2. Є всі підстави списувати з рахунків таку легендарну політичну силу, як «Наша Україна»

Фіаско «НУ» почалося ще рік тому, однак свого вінця цей процес набуває саме зараз. Мабуть, це така карма, що Львів онтологічно не може бути пропрезидентським - навіть якби президентом був корінний львів'янин із досконалим діалектом. Зважаючи на очевидне падіння «нашоукраїнців», потворним анахронізмом уже є присутність цієї ледве теплої політичної сили у Львівській міській та обласній радах в ранзі найчисельніших. Це те саме, якби в мерії Донецька всіма процесами кермував БЮТ або Блок Литвина. У Львові же маємо красномовний приклад, як політичні розклади в місцевій владі разюче дисонують із реальними симпатіями електорату. Щось схоже ми мали хіба що за Кучми. І страшно стає навіть не від того, що політичний олімп Львова окупували відверті аутсайдери. А насамперед від того, що свою політичну безперспективність розуміють фракції «нашоукраїнців» у міській та обласній радах, і тому вони мають просте завдання: чимскоріш урвати, поки ще корито під носом. Свій цвяшок у львівську домовину «НУ» забив сам Президент, спустивши сюди губернатором позапартійну людину. Внаслідок цього привчені Олійником до ручного управління «нашоукраїнці» опинилися у відкритому океані на надувному матраці. Це, що називається, до першого-ліпшого шторму.

3. БЮТ втрачає у Львові не підтримку, а довіру

Я з сумом наголошую, що львів'яни, швидше за все, ще зберуться місійними силами і підтримають Юлю. Однак це вже буде не беззаперечна емоційна єдність БЮТу зі Львовом, а холодний розрахунок. На побутовому рівні (знову ж таки, це приватні спостереження) йде розкол у ставленні до Юлі, і ціна успіху БЮТ - чи зможе Юля знову постати перед львів'янами приниженою. А загалом пробютівська мотивація у Львові міняється. Якщо раніше БЮТ тиснув на безумовний рефлекс львів'ян, які ладні підтримати навіть чорта, лиш би в нього була сильна проукраїнська риторика (справа лише в ній), то тепер БЮТ може розраховувати тільки на безвихідь, яка укотре «нагне» Львів. За Юлю, ймовірно, проголосують лише тому, що вона буде останнім традиційним кумиром Львова, адже нові ще не визріють фізично. Ситуативно це цілком влаштовує бютівців - але вони починають розуміти, що показушний патріотизм усе важче перемагає дику інфляцію і голодний шлунок. Як на мене, БЮТ вчинив 2 недобрі справи щодо Львова. По-перше, позбавлена глибокого національного чуття Тимошенко дискредитує святу для Львова національну ідею української України, і сила, яка так «безбожно» приміряє на себе образ єдиної проукраїнської, обов'язково мусить понести сувору політичну відповідальність. По-друге, саме БЮТ перетворив львівського виборця з примітивно-націоналістичного в ультралівого: львівський симпатик Юлі - це, передовсім, соціальний реваншист, якого вабить колективна й напівсектантська солідарність біло-сердечних, і якого підживлює суто комуністична ідеологія «держава мені дасть усе взамін за мою вірність партії».

Резюме: БЮТ втратив емоційний зв'язок зі Львовом, і зараз це більше нагадує договірні взаємини. Також вимальовується проста аксіома: БЮТ може лідирувати у Львові тільки як опозиційна сила. Влада протипоказана Юлі Тимошенко, і це не може не тішити.

4. Коли би не відбулися місцеві вибори - Партія регіонів проходить в обидві ради

Це означає кардинальне переформатування місцевого політикуму. Причому Партія регіонів для цього не зробила анічогісінько. Гарантована поява «злочинної, бандитської, олігархічної і далі за текстом» партії на львівському горизонті означає не надто втішні речі. Електоральна система Львова все ще є системою сполучених посудин: успіх політичної сили базується винятково на провалі іншої, а не на власній заслузі чи переконливості. Виходячи з цього твердження, починаєш розуміти банальну теорію про позитивне голосування на користь негативного ворога. Пригадується, як Юля Тимошенко благала львів'ян не голосувати за «Свободу», бо виграє Янукович. Шкода, що за такі заяви не дають по косі, але такий підхід є тактичною істиною: українські вибори - це математика, і суспільна підтримка нічого не важить супроти політичної необхідності. Партія регіонів з'явиться в львівському політикумі не тому, що вона користується відчутною підтримкою виборців, а тому, що це стане логічними наслідком взаємопоїдання «демократів». Скажу чесно, це пахне черговою безвихіддю, адже знову доведеться іти голосувати не за, а проти.

Після Майдану всі думали, що все це вже буде позаду - але маємо подякувати Юлі і Ющенку за те, що знову повертають Львів у систему координат вимушеного вибору. Однак, здається, уже ніщо не відверне захід Партії регіонів у міське життя Львова - бо «помаранчеві» вже пройшли точку неповернення у своїй гризні.

5. Жваво розвивається міський політикум

З приємністю хочу відзначити, що після дуже тривалого затишшя відроджується міське політичне життя у Львові, яке вже не є віддзеркаленням загальноукраїнського. Ми стаємо свідками народження нових публічних діячів місцевого масштабу, для яких характеристика «місцевого масштабу» зовсім не є принизливою, а радше компліментарною. Найперше це стосується Львівської міської ради. Якою б корупцією не були вкриті партійні списки депутатів та діяльність виконавчих органів влади - між ними все одно починають будуватися свої колоритні стосунки, схожі на публічні і цивілізовані. Деякі фракції наважуються на опозицію до мера, навіть коли це йде у збиток в лобіюванні своїх питань (БЮТ, «Свобода» і УНП).

На наступних виборах з великою долею влучності можна прогнозувати появу двох-трьох перспективних іменних блоків. А також - цікавих кандидатів на мера (на кшталт «антикорупціонера» Любомира Буняка, «класичного» Мирослава Сеника, «технологічного» Ігоря Марчака чи «популістичного» Олега Мацеха).

Загалом Львів має всі шанси породити самодостатній політичний істеблішмент, верхівкою амбіцій котрого буде не Україна чи Київ, а саме Львів.

Фото зі сайту polit.blog.net.ua