Політичний непотріб у вишиванці…

Цікава у них там, у владі, ситуація. Хазяїн щось обіцяє. Для виконання цієї своєї обіцянки скеровує у провінцію намісника. А намісник бере і у першому ж інтерв’ю заперечує обіцянки хазяїна. І залишається гадати: чи то хазяїн обіцяє щось не те, чи то намісник здає його з тельбухами…

Я очам своїм не повірив, прочитавши зізнання франківського обласного намісника: “опозицій я не визнаю, не визнавав і не збираюсь визнавати” . Перечитав ще раз. Ні, все вірно – пан Михайло Вишиванюк опозиції не визнає!

Навіть за новітніх умов абсолютної «донеччизації» України це пролунало занадто.

 Марно нагадувати цьому персонажеві, що він став владним чинником саме тому, що його політична сила спокійно працювала в опозиції – він це вже забув. Говорити про демократію, яка не існує без опозиції апріорі, не варто – він цього не зрозуміє. Нагадати про Геббельса, який заздрив Сталіну, бо останній повністю витравив опозиційні соціальні сили (І. Фетчер, стаття “Геббельс і Сталін”), зайве – він розгубиться від незнайомих слів.

Залишається одне – поспівчувати Івано-Франківську. Дійсно, ну чому саме в Галичині, українськість якої здобута завдяки потужній легальній опозиції і яка з часів Австрії аж до Совєтів була наскрізь пронизана волелюбством, трапилось це кадрове диво? Чому в Івано-Франківську, в самій назві якого співає демократія, виголошена така дурість? І що, Юркові Андруховичу тепер до свого Станіславова – зась?

Уявімо реакцію на такі слова в НОРМАЛЬНОМУ суспільстві. Я чітко можу намалювати собі це місце, де після подібної ахінеї опинився б вже завтра зранку керівник будь-якого ґатунку. Втім, у Івано-Франківського в намісника ще є шанс відчути запах суспільного смітника – якщо туди його скерує той, хто повернув у керівне обласне крісло: пан президент. Той самий пан президент, який обіцяє свободи та євроінтеграцію, але який власними руками призначає на Франківщину політичний непотріб.

Нехай і з чудовим прізвищем!

Юрій Фінклер

Про цінність свободи або У що оцінити свободу?

Своє бачення свободи, а саме вона уже сім років поспіль залишається незмінною темою лекції, яку організовують у Львові друзі непересічного журналіста Олександра Кривенка, цього року 14 травня лекцію читав Антон Олійник – доктор соціології, асоційований професор канадського університету «Меморіал», кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Інституту економіки Російської академії наук. Читати «Лекцію свободи» науковця запросили невипадково, адже суспільство хвилює питання, чи можна кількісно, а навіть у грошовому еквіваленті оцінити свободу, чи можна проміняти її на певні вигоди, і як в цьому контексті можна оцінити «харківські угоди»?

Лекція присвячена дуже актуальній, на мій погляд, сьогодні темі цінності свободи. Як можна її оцінити, і чи можна взагалі ро