Поттер і патріархи

Твори, які покликанні стати рівноцінним педагогом і щитом для дітей у бурхливому морі людських пристрастей, часто навіть дуже сильно програють у цікавості тому злу, якому вони протистоять. І це безсилля їх таланту.

Відвічна боротьба між фіговими політиками та світочами культури за вплив на маси, часто викидає на берег фрагменти відштормованих кораблів, розгрібаючи які від намулу, можна відшукати перли усної індивідуальної творчості, які апелюють до непопсовості та справжніх цінностей.

Останнім перлом такої колективної творчості стало інтерву непопсового автора Івана Андрусяка під слоганом «Поттеріана» - це мода, вона скороминуща» (), в якому він на запитання «Чи є в нас потенційний творецьукраїнської «поттеріани» чи «Хронік Нарнії»?» розкриває карти свої карти таким макаром:

«А навіщо?! Це мода - і як усяка мода, вона скороминуща. Особисто мене вже тіпає від засилля усіх цих відьмочок укупі з глибоко паралельними світами. Якщо ми хочемо створити щось справді вартісне, мусимо не плестися позаду, а шукати щось своє».

Ці 4-ри речення дали світу багато чого цікавого. Можна, безперечно, сумніватись у тому, що ви прочитаєте у наступних словах, але схоже на те, що письменник не знає, чим Гоґвортс Джоан Роулінг відрізняється від Нарнії Клайва Стейплза Люїса.

Інша позиція стосується вже конкретно Андрусяка, який, схоже на те (у що важко подумати, читаючи його переклади Анджея Бурси), що не розрізняє старт Поттеріани (I-III частини), її вже абсолютно сценарійно-кіношний період (IV і далі) та усієї тої пурги, яка крутиться (що й зрозуміло) навколо просування самої книжки на ринки (фільми, іграшки, наліпки, ложки, туалетний папір до безкінечності).

І це вже не проблеми Джоан Роулінг (це її прибутки), що вона сформувала в 1997 році ще одну моду на глибокі паралельні світи. Те, що вона була у той період першою (актуальною), саме це й не робить її скороминущою, на відміну від її чисельних епігонів, адептів і цуцундриків. Той ж Філіп Пуллман ще далеко плентається у маркетинговому хвості Роулінг.

Останнім осяянням Івана Андрусяка стало переконливо зазначене місцезнаходження сучукрліту (включно з дитячою літературкою) - «якщо ми хочемо створити щось справді вартісне, мусимо не плестися позаду, а шукати щось своє».

Тут і виникло одне запитання (яке дуже часто виникало у деяких загуглених осіб), а що ж сам Іван Андрусяк, зазначений як дитписьменник, написав світлого, цікавого та світоглядно-розширяючого.

«Зайчикова книжечка», «Звіряча абетка» та «Стефа і її Чакалка»... І виявляється, що ці тексти, як жінки. Вони не відрізняються одна від одної. Вони нудні і нецікаві. В них немає навіть отого прописаного на видавничих сайтах «доброго гумору». З гумором там взагалі повний напряг. В них немає фантазії.

«Звіряча абетка» не завжди вдала та й рівень віршів не дотягує навіть до галапагосів, вже мовчу про часто згадану Забілу. І взагалі мовчу про Чуковського та Маршака.

«Зайчикова книжечка» - ні риба, ні свинина. Навіть під часниковим соком.

Притягнений за вуха «гумор» букварика «Стефа і її Чакалка» повністю перебивається стартовими (не тільки) повтореннями, які, утворюючи цілу систему, схиляють на думку про ефект присипляння та ефект запам'ятовування. Про психоаналіз, дзеркала, копіювання татків-герої і з чим його їдять - можна буде поговорити іншим разом.

Уся привабильність цих 3-х текстів виливається у батьківське сюсюкання та повну відірваність. Простежується якийсь ізольований світ (в якому, безперечно, можна сховатись). Видно майже гетто. Концтабір щирої любові.

Ідеальні, чемні, виховані дітки - це завжди проекція ідеальних батьків. Їх символічне і тотемне знамено. Чемні дітки не такі, як усі. Але вони такі нудні і передбачувані. А ніхто не хоче мати непередбачуваних спиногризів. Симулякрів свого зразкового виховання.

Зрозумілим є бажання батьків захистити свої дітлахів від злого і підступного світу з легіоном компутерних шпільок, туалетних комедій, прелюдій сексу та апофеозу порнографії.

Але жреці бога української дитячої літератури Кіндермона забувають, що в ізоляції - нудно. Це таке собі дитяче пекло. І що їх твори, які покликанні стати рівноцінним педагогом і щитом для дітей у бурхливому морі людських пристрастей, дуже часто сильно та навіть дуже сильно програють у цікавості тому злу, якому вони протистоять. І що це безсилля їх таланту.

От і впарюють вони читачам кількісне чтиво, яке ніяк не може перейти у якість і ще й говорять, що Гаррі Поттер - це мода, яка незабаром розвіється у далекий космос. Поттер - це принаймні якість, до якої ще так далеко дитячим письменникам і поетам України. Це своєчасно, це талановито. Це талановито, бо це своєчасно. І буде таким завжди. Це тільки бубабістів, хтось ну дуже розумний, назвав патріархами, від чого вони дуже сильно тащаться, не маючи за собою нічого цікавого.

Оскільки географія тексту закінчується, для великого інтересу з'являється роман аргентинця Марсело Фігераса «Камчатка» (не рівнятись ж тільки на Роулінг). А також ульотна річ 1991 року розливу від видавництва «Веселка» - «Троє цуценят покидають Париж». Переклади віршів Рембо, Верлена, Превера, Десноса, Нерваля, Апполінера, Війона, Елюара ітеде для діток у виконанні Малковича, Кочура, Лукаша, Римарука, Павличко ітеде.

Іншим разом відбудеться ще одна мандрівка дорослим світом сучукрліту, його патріархами, яких все ніяк не скинуть з корабля цивілізації, їх нетаємничою клановістю та іншим аналізом. От які дива чинить одне інтерв'ю.

Для діток звучить есемесний варіант віршика написаного за 1-ну хвилину:

файнюні-малюні -

крапалі чорнюні

малюнять-малюнять -

калюжі файнюнять

калюжі-малюжі -

малясяні фружі

цок-цок -

картопляний чобіток

А доки малятка шукають в неті кіндерні альбомчики Psapp «Tiger, My Friend» (2004), Animal Collective «Merriweather Post Pavilion» (2009) і особливо рекомендований джазовий букварик Medeski Martin & Wood «Let's Go Everywhere» (2008), для дорослих хлопчиків та дівчаток знову виступає Anthony & The Johnsons з треком «Hitler In My Heart» (www.youtube.com/watch?v=sf9naoVchu0).