Правила існують, щоб їх порушували блазні

Євгенія Кононенко, 4 серпня 201133123

Хоча в українській, як і в будь-якій іншій літературі, є і «герої», і «бунтівники», і «Велика Мати», архетип блазня для промоції культурного продукту власного виробництва є одним із найбільш плідних.

І тому кілька авторів несвідомо чи свідомо використовують цей архетипальний образ для промоції своєї творчості. Адже якщо блазень знущається з пафосу, це ще не означає, що йому нічого не болить, що йому не відомий високий стан.

У радянські часи в середовищі письменників блазнів не було. Навіть якщо й з’являлися літератори, які мали артистичний хист, ці нахили не могли розвиватися за умов радянської цензури, особливо в Україні, де цензура була жорсткіша, ніж в Росії. Але в Росії все-таки траплялись поети естрадного обдарування, яких обожнювали маси. В радянській Україні такого не було й бути не могло. Це ще одна причина, чому літератори кінця 80-х – початку 90-х використовували саме цей архетипальний образ, бо ж він найкраще надавався для протистояння із українськими радянськими письменниками, які існували без контакту з українськими трударями, чию долю оспівували. Тож пародіювання радянського дискурсу було чи не головним напрямом багатьох пострадянських літераторів. Адже головним героєм ключового роману Ірванця «Рівне/Ровно» є не Шлойма Ецірван, а радянський дискурс в усій його дебільній повноті.

Ірванець уперше заявив про себе публічно в складі літгурту Бу-Ба-Бу. Самою назвою свого «літоб’єднання» (Бурлеск-Балаган-Буфонада) його учасники  проголосили свій органічний зв'язок із блазенством, чим у перекладі з італійської і є буфонада. Підскарбій Бу-Ба-Бу Олександр Ірванець певний час перебував у затінку патріарха Юрія Андруховича, хоча також вправно використовував артистичні прийоми для промоції своїх творів – віршів, прози, драматургії, - поки не здобув національну славу, коли на П’ятому телеканалі в період підготовки Помаранчевої революції хвацько складав вірші на актуальні події тогочасної політики, тобто працював у жанрі політичної сатири, яка сама по собі віддавна нерозривно поєднана із архетипом блазня.

І сьогодні моторний Ірванець працює на архетипі блазня, хоча трохи відрізняється від статечного Андруховича, проте рухається у тому самому річищі. Критика іменує Ірванця напівунормованим словом «стьобник», і це стосується не лише власне його творчості, а й способу презентації. Ірванець презентує свої книжки у тому ж стилі, в якому й пише – дотепно, знущально, не забуваючи про свою головну фішку: пародію на радянський дискурс. Наприклад, у Ірванцевій поезії до свята незалежності сучасних політичних постатей зображено борцями з ГКЧП, героями серпня 1991 року. Радянське керівництво просто зобов’язане було складатись якщо не з героїв громадянської, то напевне з учасників ВОВ, і проекція цієї настанови на сучасних провідних політиків створює той комічний ефект який так тішить шанувальників Ірванця.

Визнаючи вузькість українського книжкового ринку на межі неіснування, Ірванець, як й інші літературні блазні, тримається не як маргінал, а як обранець. Він вміє похвалити себе, і сміючись зі свого самовихваляння, нагадуючи своїм шанувальникам, що блазень – це постмодерний мудрець, - водночас насміхається і з цієї парадигми.  

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 3

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • VDDD 2 березня 2012, 16:41

    Дуже слушне зауваження пані Є.Кононенко. Навдивовижу. Я би його розширив узагалі на все наше українське життя. Адже саме фіґлярством (блазнюванням, сміхотворством, жартами, реготнею, "стьобом" тощо) сповнена чи не на 90 відсотків кожна сфера нашої життєдіяльности. Я вже не кажу про телебачення, инші ЗМІ, літературу. Тут "розважалка" домінує чи не на всі 100%. Але поважного, тверезого ставлення нема навіть в таких галузях як військо, наука, державне управління і т.д. Чого, чого, а серйозного ставлення до життя нам бракує у всьому. Легковажність, поверховість, непослідовність є нашою карою Божою. Чи не тому у нас все таке недолуге і ми ніяк не можемо звестися на ноги. Адже як можна мати якісь досягнення, коли до всього так несерйозно ставитися? І справді, в житті так багато гіркого, жахливого, трагічного, і від усього цього не відмахнешся "стьобом". Не знаю як инші, а я особисто задихаюся від безперервної реготні, яка лунає звідусіль. А щодо сучасної літератури, то у ній справді якесь суцільне блазнювання. А так хочеться чогось серйозного, глибокого, чогось, що давало би хоч якусь відповідь на болючі питання, які супроводжують всіх нас, в тому числі і блазнів, у цьому житті.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • НеЧитач 10 серпня 2011, 17:38

    О, і така ходяча мерзота як ти, тут теж пише?!!
    Викидаю Захід.Нет з Вибраного!!!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук