П’ятий Львів

Не так давно філологи з Півночі сказали, що мого народу немає. Є малороси, а українців – немає. Немає такої мови, а є діалект. Так у них в талмудах записано. І почалася тотальна русифікація. Не так давно філологи із Заходу сказали, що немає ніяких українців, що це все австрійці придумали, а є русини.

Вони витягнули свої словники-довідники і почали тикати в них пальчиками. Бачите, немає ніяких українців, чого ж ви ображаєтеся? Поставили кордон на Збручі. І почалася полонізація.

Тоді мої предки, які здобули у фізико-математичну освіту, і на відміну від філологів розуміли, що єдиним критерієм істини є практика, а не словесна еквілібристика (у фізиці ніхто не сперечається стосовно законів гравітації - хочеш довести обернене, мовчки стрибни з балкону), сказали - «Досить!» Мої чутливі предки вирішили довести цим філологам з Півночі і Заходу, що ми є, і ми - народ. Було пролито багато крові з обох боків, але питання, чи є така нація - українці, було знято з порядку денного.

Інтернет провели, кабельне телебачення поставили, кордони відкрили, а стара хвороба міряти світ за правилом, бо мені так добре, бо мене так влаштовує, бо так написано в моєму талмуді, чи так говорили колись в Галичині, не вмирає. Чому?

На жаль, серед моїх предків були й такі, які погано вчилися в школі, їм не давалася наука (там потрібно думати, а не тупо зубрити), тому вони стали паперовими генералами -філологами. І за прикладом філологів з Півночі й Заходу почали писати свої талмуди. Вся  їхня доказова база - це терміни, які вони самі ж придумали. Той факт, що для інших їх терміни не аргумент, бо можуть образити національну чи людську гідність, не сприймається. В їх словнику написано, і все. Навіть те, що хтось наголос не там ставить, не сприймається.

У 1993-му році мій вчитель з Канади, на одну восьму українець, махнув на те все рукою і повернувся у Вінніпег. Дістали чоловіка, який з відкритим серцем і за свої гроші приїхав на батьківщину допомагати, вчити сучасної науки. А тут всі ці філологи - з їх бажанням виправляти його вимову, таксисти й офіціанти - з їх бажанням обрахувати його, галичани - з їх небажанням зрозуміти, що інший - не означає гірший...

Чому галицький інтелігент, особливо на відпочинку чи в дорозі, з якимось одіозним почуттям власної значущості намагається вчити всіх і вся української мови, навіть людину, яка родом із Черкас? Ще Франко писав, що не любить нарід галицький за цю його дріб'язковість.

Вони люблять, обклавшись своїми словниками-довідниками, знайти помилку, неточність, двозначність, і давай з особливою агресивністю «хоронити автора». Особливо їх дратують професори історії. Можливо через те, що в історії, як доказ, потрібно якийсь артефакт пред'явити, тут замало просто побудувати словесну піраміду. На це можна було б і не звертати увагу, але це масове явище. Місто інженерів зникло, і ці люди несуть на своїх недолугих плечах образ вузьколобого, недалекого, містечкового і провінційного Львова... Чому жителі Закарпаття не лізуть зі своїм «нич» до всіх підряд? А ці «галичєни», як туристи з Росії (у тих гроші головний аргумент), пруть зі своїм правом якоїсь елітарності і виключності. Навіть якщо вони прямі потомки князя Романа, то що з того? Князь щось сотворив, а ви?

Чому іноземних банкірів і бізнесменів перед зустріччю з їх колегами з інших країн, перед відрядженнями попереджають: не робіть так рукою, не складайте так пальці, не вживайте цього слова - ви образите співрозмовника. (Підіть потім і доведіть тій людині, що, мовляв, в Інтернеті, або в якомусь філологічному довіднику чи журналі, написано, що так можна.)

Всі ці безкінечні посилання до минулого... А чому не сучасного і майбутнього? Добре, минуле. Читаєш польську книжку про довоєнний Львів і немає там ніяких українців. Є русини, а не українці, яких треба загнати назад на село, бо хлопи є хлопи; є жиди, а не євреї, які мають сидіти на базарі і щось там продавати; і є ляхи, а не поляки, їх так русини називали.

Егон Рабе ()писав, що було три різних Львови. В Олі Гнатюк у її «Кордоні через подружнє ложе» () досі у Львові екскурсії проводять ніби різними маршрутами. Тільки без «ніби». Так воно і є. Про польських туристів знають всі. Львів польський. А ще є такий маршрут «Львів єврейський». Це про Львів, якого вже немає. На будинках ще залишилася зірка Давида, а на стінах реклама на івриті. Було три Львови (український, польський і єврейський), а тепер чотири: додався російський, точніше радянський.

А я б додав п'ятий: Львів зануд і снобів. Вічно вчорашніх випускників гуманітарних факультетів, обкладених цитатами, як свідки Ієгови закладками з Біблії, тому що свого в них нічого немає.

І що з того, що світ трохи рушив вперед. У них завжди вчора. З ними неможливо виграти словесну війну, тому що в філології її в принципі неможливо виграти. Як довести всі ці словесні баталії до завершення - Львів антиросійський, міф про Львів, визволення, цінності?..

Вони й надалі собачаться в Інтернеті.

Фото зі сайту oldcity.eleks.lviv.ua