Рейтинги реальні і ні

Насправді я полюбляю рейтинги. Любов моя триває ще зі школи... Особливо, коли справа доходила до смаків. Пам’ятаю, найбільш значущою для мене була графа «Ваш улюблений письменник?». Як виявилося, не тільки для мене.

Те, що ми живемо у світі рейтингів, давно ні для кого не новина. Перебування на якійсь сходинці рейтингу - це хоч і не матеріальний, але доказ відповідного статусу. Як правило, що вищий ти у рейтингу, то більше дають реклами, а відтак і грошей. Сайти борються у рейтинґах за відвідувачів, телеканали - за глядачів, ефемки - за слухачів, футбольні команди - за очки, партії - за виборців. І це нормально. Бо якби не було цього тотального рейтингування, як би тоді почувалися всі ці люди, суб'єкти, юридичні особи і структури на вічному ярмарку марнославства? На чому все б тоді трималося? Ну, не на чесному ж слові, їй-бо...

Насправді я полюбляю рейтинги. Любов моя триває ще зі школи, коли модними були шкільні анкети - твій особистий рейтинг світу навколо. Ми міряли світ із максимальною суб'єктивністю, на яку тільки були на той час здатні. Особливо, коли справа доходила до смаків. Пам'ятаю, найбільш значущою для мене була графа «Ваш улюблений письменник?». Як виявилося, не тільки для мене.

У світі страшенно переймаються зведеними рейтингами популярності книжок і письменників. Причому кожен рейтинг, загалом не претендуючи на роль останнього й остаточного, формує читацький канон, виконуючи при цьому цілком шляхетну місію - стимулює інтерес до літератури у сучасного кібер-середнього класу. Бо хто ще читає у цьому світі, як не вони? Хіба що кібер-домогосподарки і кібер-пенсіонери.

Ось і останній рейтинг від «Newsweek» - зайвий привід для інтелектуальної гімнастики.

Насправді у таких табелях про ранги перша десятка зазвичай прогнозована, а тому нудна. Хто б сперечався з тим, що «Війна і мир» Льва Толстого, здавалося б, якраз і писаний для таких рейтингів? Інерція - велика сила, оскільки особисто мені дуже важко повірити, що широкий західний читач подужав бодай першу «цеглину». Тому на місці толстовського шедевру могли б опинитись, наприклад, «Брати Карамазови» Федора Достоєвського.

Так само зовсім не дивно побачити позиції, які, умовно кажучи, можна назвати книжками-дисидентами. У «десятку» обов'язково потрапить як не «Пані Боварі», то «Лоліта». Залежно від напрямку вітру. Ці книжки з'являються з рації інтелектуального плюралізму. Та ж історія з нечитабельними шедеврами, книгами-попередженнями і повістями сивої давнини: «Уліс» Джеймса Джойса, «1984» Джорджа Орвела і гомерівський епос на своїх законних місцях. Уклін у бік вікторіанської доби - «Гордість і упередження» Джейн Остен, кніксен у бік Ренесансу - «Божественна комедія» Данте Аліг'єрі, помах великим американцям - «Шум і шал» Фолкнера, реверанс жінкам - «До маяка» Вірджинії Вулф. Однак до топу-10 чомусь не потрапив жоден стовп західного реалізму, адже ні Діккенса, ні Бальзака, ні Стендаля там нема, що може свідчити лише про небезрозмірність інтелектуального плюралізму. Нема у першій десятці також ні Боккаччо, ні Сервантеса, ні Шекспіра, ні Ґете.

У глибинах цього рейтингу кожен знайде кілька книг, які впливали, формували і виховували. Так само дехто знайде там кілька причин для роздратування. Наприклад, християни обов'язково висловлять претензію Чарльзу Дарвіну, що його «Походження видів» на 14 позицій обскакало «книгу книг» Біблію, яка в цьому рейтингу посідає 41-е місце. Мало хто повірить також і в широку популярність Марксового «Капіталу», але він там сидить на 30-му місці, відкидаючи тінь на «Суспільну угоду» Руссо і «Володаря» Макк'явелі - теж безперечно «читабельні» речі.

Правдиві лідери симпатій ховаються у глибинах рейтингу. Хоча, мабуть, ніхто не заперечить, що якісь «Вінні-Пух» або «Володар перснів» за кількісною підтримкою поховають будь-якого російського класика. Але вони сховані подалі від очей. Рейтинг-бо солідний.

Звісна річ, у рейтингу немає жодної української книжки. Там її не могло бути за визначенням. Але, гадаю, нам можна пофантазувати, який український автор міг би потрапити туди на сьогодні? Уявімо собі на мить ідеальну ситуацію: пересічному світовому читачеві переклали англійською мовою, видали й урочисто вручили всю українську літературу - від «Енеїди» Івана Котляревського до, скажімо, «Депеш Моду» Сергія Жадана. Які з книжок і авторів сприйме та прийме цей пересічний читач?