Роль агломерацій у майбутній відбудові України

Потенційна Львівська агломерація невдовзі може отримати свою стратегію. І це буде якщо не перший, то точно один з перших документів такого типу в Україні. Можливо, модель агломерації, напрацьована тут, стане свого роду вкладом у майбутнє відновлення територій, які значно більше постраждали від російської агресії.

Адже ще до початку повномасштабного вторгнення держава визначила розвиток агломерацій одним з пріоритетів регіонального розвитку. У Державній стратегії, період реалізації якої був визначений до 2027 року, було відзначено 7 потенційних агломерацій, серед яких і Львівська.

Ще 6 – це агломерації навколо найбільших міст України Дніпра, Запоріжжя, Кривого Рогу, Одеси, Харкова і звичайно столичного Києва. Кожному з них досвід тилового Львова в майбутньому може стати в нагоді. Та й, беручи до уваги світові тенденції, слід розуміти, що агломерації чи, як їх називають в деяких країнах, метрополії або метрополійні регіони, повсюдно є двигунами розвитку економіки відповідних країн. І очевидно відіграватимуть значну роль і в повоєнній економіці й нашої країни.

Перш за все трохи детальніше про процес, який відбувається. Розробка стратегії – це формування розуміння того, яким шляхом має агломерація розвиватись, що найважливіше для мешканців самої агломерації і як посилювати її позиції в світі. Які проблеми мають вирішуватись спільно власними силами, а під які проекти першочергово пропонувати донорам та інвесторам для залучення додаткових ресурсів. Це потребує і фахового аналізу, і громадської участі. Власне так і організована робота.

Розпочалась вона восени минулого року відповідно до розпорядження начальника Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького і ведеться за підтримки обласного економічного департаменту. До комітету, який почав працювати над стратегією розвитку Львівської агломерації, делегували своїх представників наразі 17 громад (в алфавітному порядку): Великолюбінська, Городоцька, Давидівська, Жовківська, Жовтанецька, Зимновідська, Івано-Франківська, Куликівська, Львівська, Мурованська, Новояричівська, Оброшинська, Підберізцівська, Пустомитівська, Сокільницька, Солонківська, Щирецька. А Рада Європи, на запит обласної адміністрації, зголосилася бути партнером громад потенційної агломерації у цьому процесі, запропонувала напрацьовану в її Центрі експертизи доброго врядування методологію і залучила, окрім українських, також фахівців з Польщі та Франції до розробки.

Зрозуміло, що процес напрацювання спільного бачення для громад, кожна з яких є самостійною, а здебільшого і значною мірою самодостатньою, не може бути простим. Особливо враховуючи, що тема агломерації загалом, а на Львівщині може навіть ще більше, наповнена різного роду міфами, домислами упередженнями і нерідко набуває ще й політичного відтінку. Комусь здається, що труднощі пошуку спільного – це такий собі наш національний спорт, і нам досягти успіху у розвитку агломераційної співпраці не простіше, ніж добитись ладу в Кайдашевій сім’ї.

Але насправді наша ситуація в цьому сенсі не є аж вже такою унікальною. Експерти стверджують, що в більшості країн на налагодження довіри і ефективної співпраці в рамках агломерацій чи метрополій йшли часом десятиліття. Ми ж зараз, після завершення перших етапів децентралізації, лише на початкових стадіях цього процесу, відстаючи від розвинутих країн і в цьому теж. І не останню роль тут може відіграти держава. Тому що додаткові стимули для співпраці громад в агломераціях з її боку (а в країнах ЄС – з боку європейських фондів) – повсюдно ефективний спосіб залучення їх до того, щоб розробляти і реалізовувати спільні проекти. Тут діє простий принцип – більше вкладаєш, більше отримуєш. Тому що, економіка успішних країн базується значною мірою саме на економіці сильних агломерацій.

Власне деякі факти про те, як агломерації функціонують у світі, можуть бути корисним і нам, в наших спробах їх розвивати.

Отже, факт перший. В країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР, а це клуб найбільш розвинутих країн, створений свого часу, до речі, для допомоги в реалізації відомого Плану Маршалла), уже в середині 2010-их років налічувалось 275 агломерацій, які займали площу 4% від їх території, але вміщали приблизно половину їх населення і створювали 55% їх ВВП . Аналогічна, можливо навіть біль виражена картина спостерігалась в країнах ЄС – в агломераціях проживало в той же період 59% населення і створювалось 69% ВВП. Іншими словами, агломерації створюють не тільки більшу частину валового продукту, а ще й, якщо брати до уваги, площу і кількість мешканців, непропорційно більшу.

Факт другий. Частка населення, яке проживає в агломераціях, у країнах з високим рівнем доходу становить 71% і більш ніж удвічі вища, ніж у країнах з низьким рівнем доходу. Тобто чим багатша країна, тим більшу роль в ній відіграють агломерації. Чи, може, навпаки, чим більшу роль відіграють агломерації, тим сильніша країна.

Факт третій. Основа агломерацій – це так звані функціональні зв’язки, тобто можливість спільного використання інфраструктури, обміну знаннями і технологіями, ширший ринок праці, тощо. Власне це і є той ефект масштабу, завдяки яким агломерації отримують перевагу. Однак це здебільшого не означає, що муніципалітети (чи в нашому випадку громади) адміністративно об’єднуються. В 52% випадків агломерації – це свого роду їх клуби за інтересами, асоціації, напівформальні об’єднання. І лише в 16% зливаються в одну адміністративну одиницю, як-от Тирана, Штутгарт чи Великий Лондон. Решта випадків проміжні. Але, якою б не була форма агломераційних зв’язків, там, де формуються певні спільні інституції, проблеми вирішують ефективніше.

Факт четвертий. Що є предметом співпраці в агломераціях найчастіше? Місцевий економічний розвиток, вирішення транспортних проблем і спільне просторове планування – трійка, яка йде з великими відривом від решти напрямків. А далі – поводження з відходами, водозабезпечення і каналізування, культура, дозвілля, туризм. Відзначимо, що в рамках тих перших робочих груп, які відбулись, саме про ці напрямки можливої співпраці говорили і представники громад потенційної Львівської агломерації. Тож від світу ми не так вже й відрізняємось!

П’ятий факт – мешканці агломерацій отримують не тільки кращий доступ до якісних послуг і ширші можливості працевлаштування, але загалом мають вищий рівень життя. У країнах ОЕСР агломерації мають приблизно на 10% вищий рівень ВВП на душу населення, ніж в середньому у відповідних країнах. Навпаки, регіони за межами агломерацій мають середній ВВП на душу населення, еквівалентний лише 92% середнього показника у країні .
Перелік таких фактів можна продовжувати. Але треба ще раз наголосити – агломерації не тільки самі стають лідерами. Вони тягнуть за собою інших. Дослідження показують, що економічний ефект агломерацій відчувається навіть на відстані 200 – 300 км. А це означає що Львівська агломерація може виконувати свої так звані метрополійні функції навіть не тільки для Львівського регіону, а й для сусідніх областей.

Що ж, перспектива приваблива. Та шлях до неї непростий. Потрібно сідати за один стіл. Відверто говорити про проблеми. Можливо відкласти в сторону якісь минулі образи. Мати готовність слухати один одного. Бути готовим до компромісів. Головне – шукати спільне і думати про майбутнє. Саме такі розмови за сприянням Ради Європи уже відбуваються – з представниками громад, з фахівцями в різних галузях, представниками бізнесу і громадськості. Розпочалось опитування думки мешканок і мешканців громад. І коло тих людей, яких залучають до формування стратегії Львівської агломерації, буде далі розширюватись. Адже буде в ній співпраця чи не буде – зрештою вирішити мають люди.

Цей матеріал підготовлено за підтримки Ради Європи. Автори/-ки несуть виключну відповідальність за міркування та позиції, висловлені в ньому, і вони жодним чином не можуть вважатися такими, що відображають офіційну позицію Ради Європи.