Російський душок і випробування Трампом
IQ

Російський душок і випробування Трампом

Чи вдасться Путіну розвалити Захід зсередини?

Василь Расевич, 14 липня15623

Від часу найбільшої світової несподіванки – обрання президентом США Дональда Трампа – не минає і тижня без сенсаційних повідомлень. Багатий шоумен, що несподівано очолив найпотужнішу країну світу, ані на йоту не хоче відмовлятися від ролі дорослого пустуна, що ламає всі прийняті в цивілізованому світі принципи і правила. Складається враження, що після обрання президентом він ще більш напористо став демонструвати те, що нема такої сили у світі, яка могла б зупинити раж і примхи не зовсім культурного мажора. Здається, таких, хто не бачив би, що Трамп зовсім не салонний політик, а його повне заперечення – ексцентричний шоумен на конкурсі краси «Міс-Всесвіт»,– взагалі не було. Тоді виникає питання: хто, як і для чого просував його кандидатуру? І головне – як збирався впливати і контролювати його в подальшому?

Оголошення результатів президентських виборів у США мало ефект вибуху бомби. Більшість тих, хто спостерігав за виборчими перегонами, думали: ну, «покуражиться» собі чоловік, поп’є крові традиційним політичним кланам в Америці, то й що з того? Думали, нехай навіть за нього проголосують ті, хто не бачив раніше потреби ходити на вибори, а також ті, що балансують на межі бідності. Ситуацію ж це не змінить? Але, коли Дональд Трамп став озвучувати конкретні ізоляціоністські гасла, густо приправлені «американоцентричним» соусом, то незалежні аналітики мали б враз забити на сполох. Чому? Справа в тому, що тут явно стала прочитуватися підкинута світові теза про те, що життя було б набагато кращим, якби ми трималися поодинці.

Путін – одноосібний світовий лідер

Фінансуючи право- та ліворадикальні рухи в Європі, Кремль мав на меті розвалити Європейський Союз зсередини. Різного роду євроскептики, регіональні сепаратисти та противники напливу біженців враз перетворилися на пестунчиків долі у медових руках Кремля. Розваливши Євросоюз та перевівши США на тори ізоляціонізму, Путін отримав би всі шанси стати світовим лідером. Правда, ніхто з цих стратегів всезагальної дезорганізації чомусь навіть на мить не задумався над тим, що ж залишиться від того світу після всесвітнього хаосу. А може й задумувався, тільки нам це невідомо? Ми бачимо тільки вияви гібридної війни проти усього світу.

В якийсь момент уже здавалося, що розніжена добробутом сонна Європа просто не в стані встояти перед цинічними й підступними ударами Росії Путіна. При чому ударами, які практично годі зафіксувати. Куди поділися хвалені спецслужби, де поділися матеріали космічної розвідки, чим займалися спеціалісти з кібербезпеки? Але фактом залишається те, що хвилі біженців стали заливати Німеччину, коли пані канцлер Меркель різко протиставилася агресивній політиці Путіна. Коли вона ледь не одноосібно пробувала врятувати єдність ЄС. Потім раптом, хоч війна на Близькому Сході не припинилася, організовані хвилі біженців, що залили свого часу буквально пів-Європи, враз вщухли. Та все ж проблема прийняття біженців досі роздирає ЄС із середини.

Цей потужний удар був спрямований не тільки проти внутрішньої єдності в Євросоюзі, але й особисто проти пані Меркель. Російські іншомовні медіа не переставали «інформувати» світ про масові зґвалтування біженцями жінок у Кьольні, а коли цього бракувало, видумували історію про «дівчинку Лізу». І кожного разу ці «жахи» пересипалися висловлюваннями Анґели Меркель про те, що Німеччина, як віддана ідеалам гуманізму і демократії, за будь-яких обставин виконає свій обов’язок. Антимеркелівська мобілізація російськомовних громадян Німеччини, фінансове та інформаційне підживлення ксенофобської «Пеґіди», а також сприяння новій «євроскептичній» партії «Альтернатива для Німеччини» – це організовані й свідомі удари по авторитету канцлерки Меркель та єдності ЄС.

До всього треба додати загравання Путіна з потужним німецьким бізнесом. Усім відомо, що найкраще робити бізнес в країнах з авторитарним режимом. Оскільки авторитарний лідер, всупереч законам бізнесу та міжнародним нормам права, особисто може гарантувати успіх будь-якої оборудки. А тепер на мить уявімо ситуацію Анґели Меркель після чергового запровадження санкцій проти Росії, коли керівники німецьких індустріальних гігантів полетіли на особисту зустріч з Путіним. Керівник «Сіменсу» навіть не встидався щось потім коментувати, налягаючи у своїх словах на тому, що це виключно бізнес. Тому тепер, коли на поверхню випливла нова афера з турбінами для електростанції в окупованому Криму, хочеться метафорично сказати: «катюзі по заслузі». Нехай тепер «Сіменс» заплатить якнайвищі штрафи і нехай його міжнародна репутація провалиться в тартарари.

А що казати про «Північний потік» і «Північний потік -2»? До всього лише додам, що німецькі соціал-демократи, з якими партія Меркель перебуває в коаліції, по вуха корумповані «газпромівськими» грошима. Один факт, що колишній німецький канцлер і лідер соціал-демократів Ґергард Шрьодер давно є функціонером Газпрому, який курує будівництво трубопроводів до Німеччини, говорить сам за себе. Рівень тиску на пані канцлер, який вона відчувала весь час після агресії Росії проти України, годі навіть уявити. Але тепер у неї з’явився новий надійний союзник – президент Франції Емманюель Макрон. Та про нього трохи пізніше.

Ще одна проблема об’єднаної Європи – Брекзіт. Роль Великої Британії для Європейської Унії годі переоцінити. Як і послідовну позицію цієї країни у боротьбі з режимом Путіна. Хоча Брекзіт вже точно відбудеться, а його наслідки виявилися не аж такими фатальними для ЄС, існує загроза дезінтеграції у самій Великій Британії. Відхід Великої Британії від європейської континентальної політики та спроби зосередитися на «своїх» проблемах серйозно міняє констеляцію сил у світі. І тут знову варто повернутися до Америки. Бо консолідація англо-саксонського світу могла б принести нову якість у світову політику. Але тут знову на сцену виходить непередбачуваний шоумен Трамп.

Приборкання Трампа

Було б великим спрощенням сказати, що Росія втрутилася в американські вибори й обрала Трампа президентом США. Та й прямих доказів цього у спецслужб нема. Як не було чомусь доказів і в справі організованого одночасного напливу біженців на Європу. У США створено низку слідчих груп в Конгресі, дано доручення всім без винятку спецслужбам розслідувати рівень втручання Росії в американські вибори. Знову ж таки, є непрямі вказівники на таке втручання, але прямих доказів нема. Практично, до якої б справи не доторкнутися, є лише «російський душок». Тому американська політико-правова система вирішила по крупинці зібрати всі факти російського втручання, щоб скласти загальну картину і винести свій вердикт.

А картина вимальовується така. Росія справді була зацікавлена у тому, щоб дискредитувати американську демократичну (виборчу) систему. Посіяти недовіру у громадян незалежно від того, яким би був результат виборів. Для цього російські хакери демонстративно атакували фірму, яка розробляла програмне забезпечення для виборів, кілька десятків разів намагалися змінити результати виборів на рівні дільниць. Зрозуміло, що сфальшувати загальний результат виборів росіянам було не під силу. Але «душок» свою справу мав зробити.

У подальшому стали випливати на поверхню факти маніпуляцій інформацією, здобутою нелегально за допомогою так званого Вікілікс. Оприлюднено електронне листування кандидатки від Демократичної партії Гілларі Клінтон та її штабу. Але навіть якщо цей сюжет буде до кінця розслідуваним, він не стане вагомим доказом про пряме втручання росіян. Набагато важливіше американській системі докопатися до того, чи знав про дії росіян тодішній кандидат Трамп. Чи контактували члени його команди з росіянами? Чи отримували компрометуючу інформацію на контркандидатку? Чи використовувала команда Трампа дані, отримані від росіян?

Минулого тижня дві американські провідні газети опублікували матеріал про зустріч сина Трампа (в американського президента сім’я і діти, а їх від трьох шлюбів аж п’ятеро, відіграють дуже важливу політичну роль) у середині 2016 року з російською адвокаткою Натальєю Вєсєльніцкою. Вєсєльніцкая була дуже заангажованою у так звану справу «списку Магнітського» і нібито прибула в Нью Йорк, щоб донести кандидатові Трампу позицію Путіна щодо права усиновлення американцями російських дітей. Про прибуття адвокатки і про те, що вона має компрометуючий матеріал на Гілларі Клінтон, синові Трампа повідомила міс-всесвіт 2013 року. За словами Трампа-молодшого, його батько нічого про зустріч не знав. Але на розмову з невідомою адвокаткою в Трамп-тауер прийшли вже згаданий син, Джаред Кушнер – зять Трампа і тепер його радник, а також керівник виборчого штабу, сумнозвісний в Україні Пол Манафорт.

Далі Трамп-молодший каже, що їх ввели в оману, заманивши компроматом на Клінтон, а насправді хотіли поговорити про скасування «списку Магнітського». Перед тим уже спливла інформація, що минулого року зять Трампа Кушнер схиляв російського посла Сєргєя Кисляка встановити прямий зв’язок штабу Трампа з Кремлем, використовуючи посольські канали. Помаленьку вимальовується все коло «контакторів» між штабом Трампа та Росією. Але цього наразі недостатньо. Знову ж таки, невідомо, чи американцям вдасться до кінця розкрутити всі сюжети російського втручання, але майже з кожної шпарини знову струмить цей неприємний «російський душок».

Єдине, що тепер може поставити на місце і вгамувати ексцентричного американського президента Трампа, – це погрози порушити справу імпічменту проти нього за перешкоджання органам правосуддя розслідувати історію з втручанням Росії у президентські вибори США. Благо, що база для такого провадження зростає. Одні свідчення недавнього керівника ФБР Джеймса Комі перед Конгресом чого варті. Тож це тільки початок історії приборкання американською системою ексцентричного шоумена Трампа.

І на завершення: чи є хоч чогось доброго у всій цій історії? Є, без сумніву. Налякана обранням Трампа Європа змушена була задуматися над порятунком свого майбутнього. Сподіваюся, що результатом цього великого «європейського переосмислення» стало обрання президентом Франції Емманюеля Макрона. Молодий французький президент справді є політиком нового типу. А в союзі з Анґелою Меркель вони можуть істотно зміцнити позиції ЄС. Недаремно Дональд Трамп здійснив візит до Польщі і взяв участь у Саміті Тримор’я, яке може стати Троянським конем для ЄС. А вже 13 липня він ще раз прилетів до Європи і стояв поруч з Макроном на параді з нагоди національного свята – Дня взяття Бастилії.

Отакий стрибок від ізоляціоніста до гостя на святі Французької республіки. Чого тільки не зробиш, щоб відірватися від нав’язливого «російського душка».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини