Секуляризована церква і священна держава

IQВасиль Расевич, 25 липня 201354390
Секуляризована церква і священна держава

Погодьтеся, формулювання, винесене в заголовок статті, звучить як щось алогічне і оксюморонне. Хіба може релігійна спільнота втратити духовну основу і перетворитися на об'єднання крайніх прагматиків та великих поціновувачів матеріальних благ?

Звісно, люди з релігійною свідомістю на це питання не те, що не будуть відповідати, але навіть подумки побояться поставити його собі. А дарма. Можливо, якби не боялися складних питань і раціонального мислення, то й суспільство функціонувало б набагато ефективніше: не було б закритих для критичного аналізу зон, як і можливості для різних аферистів зайвий раз прикритися ім'ям Бога, ідеєю нації та іншими високими метафорами.

Святкова нагода і "цивілізаційний вибір"

Україна, Білорусь і Росія святкують. До Києва з'їжджаються президенти "православних" держав, верховні предстоятелі православних церков. Президент Росії летить літаком, щоб встигнути на урочистості, патріарх Російської православної церкви зафрахтував для богоугодної справи цілий бронепоїзд (можливо, це навіть власність РПЦ, оскільки там є вагон-церква). Звісно, броньовані мерседеси – це вже не модно і не ексклюзивно, а броньованих літаків не буває, то як ще добратися скромному монахові та ще й з братією і з сакральними реліквіями на святкування 1025-ліття Хрещення Русі?

Президент України Віктор Янукович перериває свою планову відпустку і також летить до Києва. При тому, що зовсім недавно у нього вже була одна нагода перервати відпустку заради спільного з польським президентом Броніславом Коморовським відзначення сумних роковин Волинської трагедії. Але президент України проігнорував цю подію, за що відразу вхопилися деякі українські націоналісти і зарахували Віктора Федоровича до числа проукраїнських державних мужів, оскільки той, на їхню думку, не погодився брати участь у «фальшуванні поляками історії». Цікаво, що ці люди скажуть тепер після урочистостей з приводу хрещення Русі?

Хоча талановиті аналітики вже підготували свою інтерпретацію цієї події. Кость Бондаренко написав надзвичайно виважену статтю з історичним екскурсом щодо хрещення князем Володимиром Русі. Екскурс був по-науковому критичним і навіть бездоганним, а от інтерпретація і особливо аналогії між князем Володимиром та Віктором Федоровичем шкутильгає на обидві ноги. Кость Бондаренко стверджує, що і патріарх Кирил, і президент Росії Путін будуть лише гостями на святі. На його думку, гуманітарний віце-прем'єр Костянтин Грищенко настільки добре все продумав і організував, що Путіну й Кирилу нічого більше не залишиться, як грати роль статистів під час урочистого зречення Віктором Януковичем проросійської політики і вибору Україною європейського вектору. Прямісінько так, як це було в часи князя Володимира (РПЦ з якогось дива називає його рівноапостольним), коли той відмовився від рідних язичницьких богів і прийняв християнство. К.Бондаренко резюмує: "Володимир Путін і патріарх Кирил прибувають на свято Ревізії Історії і свято Остаточного Вибору". Гарно, пафосно і нереально.

Мені цікаво, що такого нового вніс віце-прем'єр Грищенко у сценарій відзначення 1025-ліття Хрещення Русі? Де ті вагомі корективи, які дозволяють сказати, що це – не старий російський сценарій, підготовлений для реалізації програми "Русскій мір"? Можливо, пан Бондаренко надто близько прийняв до серця заяви працівників Російського інституту стратегічних досліджень, які нещодавно звинуватили президента України у зраді православ'я та ідеалам вірності Росії. Але заяву російських штатних державних аналітиків можна також потрактувати й інакше – як визначення президентові України чіткої акваторії для самостійного "плавання", як виставляння буйків і застереження, що за них запливати йому зась. Російські аналітики закидають Віктору Януковичу всього-на-всього необережність у вживанні окремих термінів. Зокрема, свій висновок про зраду вони роблять на підставі вживання ним у своєму Посланні слів замість "прийняття православ'я" – "прийняття християнства". Так, справді серйозна провина, на якій підловили "теологи" путінські "теологів" Януковича. А де ж новий "цивілізаційний вибір"?

Відкритим питанням залишається також те, чи можуть аналітики від Віктора Януковича назвати якісь конкретні приклади політичної непокори з його боку Владіміру Путіну? Пригадується, що Владімір Владімірович завжди дистанціювався від приятельських відносин з президентом України. А той, незважаючи ні на що, наполегливо їздив до Москви на перший поклик російського колеги. Напевно, сподіваючись, що от цього разу крига скресне, і його приймуть як рівного й розмовлятимуть як з рівним.

Про те, що Янукович, як вірний парафіянин РПЦ, просто не має права ослухатися предстоятеля своєї церкви, взагалі промовчимо. Наголошую на цьому фактові тому, що сам президент Янукович безпардонно демонструє громадянам України свою конфесійну належність, відвідуючи на великі свята виключно храми РПЦ. Мало того, що державне телебачення транслює "на живо" богослужіння за участю президента світської держави, то ще й міністри взяли собі за правило після літургії клякати перед митрополитом і цілувати його в руку. Важко повірити в конфесійну незаангажованість такого міністра освіти, або юстиції, який в телевізорі стає на коліна перед митрополитом і цілує йому руку. Безумовно, питання віри і конфесійної приналежності кожної людини є її інтимною справою. Проте, пряма трансляція з церкви, де до митрополита за благословенням вишиковується половина українського уряду, є справою публічною, а отже недопустимою у світській державі.  Оскільки таким чином громадянам України дається недвозначний знак, яка наразі найбільш "улюблена" церква у найвищих державних чиновників. І взагалі, що це має спільного зі світською державою? Певно, що нічого.

Небезпечні стосунки

Але повернімося до святкувань. Президенти будуть, православні патріархи також, але що святкуватимуть, і головне – як? Про те, що християнізація Київської Русі відіграла надзвичайно важливу роль в історії цієї держави, ні в кого не викликає сумнівів. Суперечки можуть точитися довкола методів християнізації, її насильницького характеру, особливостей візантійської традиції. Але про це мали б дискутувати не політики і церковнослужителі, а науковці. А якщо ця умовна дата є аж такою важливою для православних церков, то вони б і мали влаштовувати "свої" святкові урочистості. Своєю чергою, держави аж ніяк не мали б втручатися у це релігійне свято, оскільки, за Конституцією, і Україна, і Росія є світськими державами. Передусім це має виявлятися не тільки в тому, що держава не фінансує церкву і не допускає її в школи, але й сама не керується релігійною традицією і вибудовує світську модель, базовану на основі раціональних норм. Тут же ми маємо справу з цілковитим симбіозом державного і релігійного.

Поясненням такого нового зрощення світської влади і церкви може бути травма від радянського богоборчого періоду в історії. За словами аналітика з Бременського університету Ніколая Мітрохіна, моральне реноме церкви сформувалося завдяки гонінням на неї у 20-30-х роках ХХ століття. Всі радянські державні інститути були так чи інакше скомпрометовані, тільки церква (не конкретно РПЦ), як інституція гнана і переслідувана, зберегли кредит довіри у людей. Та сама історія,тільки ще в більш брутальному виконанні, можна перенести і на українське суспільство. Зокрема, такий необмежений кредит довіри після розпаду СРСР мала Українська греко-католицька церква. Саме тому церквам в пострадянських країнах довший час прощалося майже все. Люди хотіли мати морального авторитета і, здається, проґавили той час, коли церкви наблизилися на небезпечну відстань до державної влади.

У різних суспільствах були різні мотивації для такого зрощення, але найважливішими були дві: мобілізаційно-патріотичний потенціал церкви – саме те, чого бракувало пострадянським уламкам, і  надання певної моральної легітимності новій владі. Обидві практики виявилися вкрай небезпечними, як для церкви, так і для держави. Якщо проаналізувати відносини між церквами і світською владою в Україні і Росії, то можна угледіти перші втрати досягнень світського суспільства. За надані відповідні послуги РПЦ державна влада заплатила дозволом на певну клерикалізацію російського суспільства. Ієрархія РПЦ стала впливати на окремі дражливі формулювання в законах Російської Федерації. Використовуючи державні й приватні медіа, церква стала відкрито втручатися в різноманітні ділянки світського життя. Поки що намагання РПЦ "протиснути" в школи викладання "Закону Божого" успіхом не увінчалося, але це ще тільки початок.

І хоча патріарх Кирил заявляє, що це не клерикалізація суспільства, а християнізація, все-одно скоординованість дій світської і церковної влади, а особливо заангажованість державних органів у процеси "християнізації" полірелігійного російського суспільства, свідчить про протилежне. Президент Росії дозволяє собі відкрито наголошувати на ексклюзивній ролі РПЦ в духовному житті Росії, а патріарх відплачує йому взаємністю. Чого тільки варті безапеляційні заяви патріарха Кирила, що "православні на протестні акції не ходять". Або ж його "історичні" аналогії, де на святкуванні 200-ліття перемоги у Вітчизняній війні 1812 року він прирівняв ліберальну частину російського суспільства до армії Наполеона.

Тепер знову прийшла черга до України. Тепер патріарх Кирил зі всім почтом їде в Україну допомагати Путіну переконувати українців, що їхнє щастя не в Європейському, а в Митному союзі. Будуть молебні, будуть заклики до братання, буде знову ревізія історії (але не з великої букви, як у Кості Бондаренка). Обов'язково будуть нагороди від Путіна священнослужителям РПЦ та їхнім помічникам за налагодження дружби між народами. Напевно, щось дістанеться й патріархові, бо ж не дарма він  насмілився сказати Путіну всю правду в очі. Для чистоти жанру подам цю цитату мовою оригіналу:  

Я совершенно открыто должен сказать како патриарх, который призван говорить правду, не обращая внимания на политическую конъюнктуру, ни пропагандистские акценты, о том, что огромную роль в исправлении этой кривизны в нашей истории сыграли лично вы, Владимир Владимирович.

Тобто президент Путін вже виправив "кривизну історії" в Росії, тепер прийшла черга до України. Тепер і подивимося на наших українських державних мужів, як довго вони витримають процедуру "вправляння" хребта російськими мануальними терапевтами.

Єдина втіха

Аж така гучна подія не могла залишитися поза увагою українських церков та політичних діячів націоналістичного спрямування. Однією з перших свою думку оприлюднила Ірина Фаріон, народний депутат України, відома своїми ультра-радикальними випадами в бік Росії. Як годиться справжній націоналістці, пані Ірина відразу оголосила президента Путіна персоною нон-ґрата на урочистостях в Києві і відіслала його шукати історичну традицію для росіян у "фінській і монголо-татарській історії", бо тільки там вони зможуть побачити своє "справжнє лице". Що тут скажеш? Українському МЗС з такими депутатами залишається лише чекати ноти протесту від фінів, татар та монголів. А далі пані Фаріон швиденько навішала сережок усім "сестрам", назвавши укладання унії 1596 року не інакше, як "вестернізацією православ'я", що залишає певну надію для УГКЦ. А сучасне російське православ'я кваліфікувала так: "Православ'я виродилось в те, що складно назвати церквою". Отже – жодної перспективи на майбутнє.

Пані Фаріон зробила також несподівано співзвучні з патріархом Кирилом висновки: "Християнська ідея, нагадаю, це не тільки любов до ближнього, але передусім боротьба зі злом". Патріарх натомість закликає росіян захищати віру православную.  Але добре відомо, що політичне зло часто змінює свою личину, то й боротися церквам в Україні – не переборотися. Якщо ж ще хтось вирушить "захищати православну віру", то спокій нам буде тільки снитися.

Піддався розмовам про традиції та їх важливість і молодий верховний предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук. Він так само вважає, що "наш народ і його держава є спадкоємцями християнської цивілізації Київської Русі-України, що була свого часу однією з найбільш могутніх і культурних країн Європи". Думаю, що центрально- і західноєвропейські держави можуть взяти з нас приклад і розбурхати суперечку довкола спадщини Імперії Карла Великого. Але будемо сподіватися на здоровий глузд прагматичних та не надто духовних європейців, думаю війни вони не допустять.

Було б зовсім сумно, якби час до часу не брав слово кардинал Любомир Гузар. Тільки у нього вдалося знайти слова, які містять адекватні міркування про святкування та роль церкви в суспільстві. Слова прості і тому дуже важливі:

У нашій державі, усім відомо, багато різного роду зловживань. Боремося з цим, помножуючи закони, створюючи нові комісії та вживаючи інші подібні заходи. Проте все це безуспішно, бо робимо це без переконання, без щирого бажання виправити суспільні  негаразди.

Запропоноване державне святкування чітко показує, як ми підходимо до проблем нашого суспільного життя. Заходи, які робимо, є зовнішніми за своєю суттю.

Те, що відбувається в законодавчій, виконавчій і судовій гілках влади, а також у сфері економіки та освіти, відсутність контакту між владою і населенням – усе породжує зневіру населення.

Постає запитання: чи можна все це виправити? Так, можна, якщо зробити наше святкування 1025-річчя справжнім поверненням до тисячолітньої традиції. 

Найкращий спосіб відсвяткувати Тисячоліття християнства в Україні – це старатися в усіх проявах особистого, родинного, громадського, суспільного життя поводитися, відповідно до засад Христової науки.

А поки що у нас на порядку денному – гучні урочистості. Де несправедлива, а на думку багатьох і злочинна влада поєднається із духовною владою, щоб вже ніхто не побачив відмінностей між ними.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук