Степан Бандера проти короля Ягайла: боротьба містечкового та національного міфів

Мар'яна Карапінка, 28 червня 20101196211

Історія – тема дражлива, особливо для українців, особливо для галичан. І не лише ХХ століття викликає дискусії, гарячі суперечки можуть стосуватися трактування подій, від яких нас відділяють багато століть. Причина в тому, що як зазначає Ярослав Грицак, ми часто хочемо помістити історичні роздуми у формулу «або-або», а насправді так не може бути – історія часто виражається у формулі «і-і».

 Про трактування історії звикли говорити у глобальних масштабах – визнання чи заперечення тих чи інших національних героїв, розуміння характеру воєн, але цікаво подивитися через збільшувальне скло і побачити всі ці процеси у локальних обставинах.

Від кінця минулого року маленьке галицьке містечко Городок (25 км на захід від Львова) розривають дискусії щодо встановлення пам’ятної дошки на вшанування короля Ягайла, серце якого за легендою захоронене в стінах монастиря францисканців в Городку (зараз належить греко-католикам). Відповідне рішення після звернення ініціативної групи (серед якої митці, які вже виготовили меморіальну таблицю) прийняла міська рада, яка згодом, через «збурення громадськості», його відмінила. Ініціативна група вбачає у меморіальній таблиці знак пошани до короля Ягайла, який надав містечкові Магдебурзьке право, та можливість «прославити Городок і заманити туристів, за яких кожне місто бореться різноманітними способами». Противники, очолені товариством «Просвіта», вважають, що не можна встановлювати пам’ятні знаки чужинцям та ще й шовіністам (пригадуючи, що король Владислав Ягайло був речником ідеї «Польщі від моря до моря», яку використовували у міжвоєнний час поляки проти українців) у той час, коли «наші видатні люди належно не вшановані» та пропонують встановити пам’ятник Степану Бандері, пам’ятні знаки  іншим діячам, які мали дотичність до містечка. Боротьба поколінь, яка виявляє абсолютно різні підходи і цінності.

Щодо легенди. У деяких книгах польських істориків позаминулого століття є відомості, що Великий князь Литовський і король Речі Посполитої Владислав Ягайло бував у Городку 13 разів, любив це місто, яке зробив своєю неофіційною відпочинковою резиденцією, тут і помер, а його серце було поміщено у спеціальну капсулу, яку й замурували у стіні монастиря францисканців. За легендою  Ягайло якось прорік: «Серце моє зостанеться в Городку». Історичного підтвердження цій легенді немає, хоча смерть короля Ягайла саме в Городку є досить ймовірним фактом.  Польський історик Ян Длугош говорить, що  w drodze na Ruś król zatrzymał się w Medyce, gdzie przeziębił się, słuchając śpiewu słowika i wkrótce zmarł w Gródku Jagiellońskim w 1434.

Відразу зазначу, що тут не йдеться про правдивість чи неправдивість історичних фактів та заангажованість і особисті інтереси кожної з сторін конфлікту. У даному випадку більше йдеться про сприйняття, ототожнення та відчуття приналежності до тої чи іншої парадигми пояснення історії. В польській історіографії містечко відоме саме як місто короля Ягайла, між війнами навіть носило назву Gródek Jagielloński та в центрі стояв пам’ятник королеві, який зруйнували німці під час ІІ світової війни. Тоді, між війнами, для мешканців міста, більшість якого складали поляки, Ягайло був безперечно героєм – переможець Грюнвальдської  битви, король-будівничий, хреститель останньої поганської країни Європи. Зміна кількох поколінь докорінно змінила обличчя містечка, і Ягайло is not welcome, хоча його  вклад у розвиток міста не піддається сумнівам, але аналізується в контексті ситуації русинів за час його правління та зокрема ставлення до православної церкви, яке не було однозначним.

Таким чином у цьому випадку містечковий патріотизм та ідентичність вступає в гострий конфлікт з національною відомістю та патріотизмом. Що повинно перемогти і чи можливе примирення? Зараз перемагає тяжіння до центризму, що непогано для національної ідеї, але нищівне для творення місцевої ідентичності, лояльності до свого міста чи містечка, які є важливими для міст Європи. Міста, особливо маленькі містечка, стають уніфікованими: з обов’язковими пам’ятниками Тарасу Шевченкові, жертвам більшовицьких репресій, останнім часом Степану Бандері, ідентичними назвами вулиць, що не завжди відображають їх історію, коли могили січових стрільців та воїнів УПА доглянуті, а австрійських бургомістрів, мешканців-поляків та німецьких колоністів – занедбані, як і синагоги в Дрогобичі та Жовкві. Де знайти баланс, щоб шанувати своє та з повагою ставитися до свого обов’язку господарів цієї частини землі, що включає також повагу до всіх, хто долучився до її розвитку, навіть якщо зараз ми по-різному оцінюємо їх дії?  Без реваншизму та бажання затерти усі сліди попередників і запевнити своє панування, і таким чином встановити виразні знаки своєї присутності, а з гідністю гостинного господаря, який може прийняти у спадок місто чи землю навіть у колишнього ворога і розуміти, що «чужий» пам’ятник є символом не їхнього панування, а нашої поваги.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 211

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Валентин 17 січня 2011, 22:02

    Заголовок навмисне тупий. Суть статті - елементарна спекуляція при лукавій грі у културність. Хочеться запитати, а чи поляки назвали вулицю у Варшаві імнем російського імператора Миколи Першого, який був коронований королем Польщі? Чи, може, іменем його брата Костянтина, який був намісником імператора у Варшаві? Словом, під личиною критики української провінційності ховаються роги польського шовінізму. Тому й не згадується королівське імя Ягайла, яке він отримав при своєму хрещенні - Władysław II.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • dzisiaj 15 липня 2010, 20:05

    Prezydent Litwy Dalia Grybauskaitė oraz prezydent elekt Bronisław Komorowski złożyli w środę w Katedrze Wawelskiej dwa wieńce przy sarkofagu króla Władysława Jagiełły, zwycięzcy spod Grunwaldu. Wizyta prezydentów na Wawelu przypada w przeddzień 600. rocznicy zwycięstwa wojsk polsko-litewskich nad siłami Zakonu Krzyżackiego. W katedrze zabrzmiała pieśń „Gaude Mater Polonia”, a przy sarkofagu Jagiełły zmówiono krótką modlitwę za króla polskiego, księcia litewskiego, rycerzy. Dalia Grybauskaite i Bronisław Komorowski wpisali się do księgi pamiątkowej Katedry Wawelskiej i w towarzystwie metropolity krakowskiego kard. Stanisława Dziwisza zwiedzali świątynię. Zobaczyli kaplicę Zygmuntowską, kaplicę Batorego i ołtarz Królowej Jadwigi. „Byliśmy też w skarbcu, gdzie przechowywane są najwspanialsze zabytki i pamiątki gromadzone od XIII wieku” – powiedział dziennikarzom proboszcz parafii archikatedralnej ks. prałat Zdzisław Sochacki. Po wyjściu ze świątyni politycy udali się na Zamek Królewski na Wawelu, gdzie symbolicznie otworzyli wystawę „Na znak świetnego zwycięstwa. W 600. rocznicę bitwy pod Grunwaldem” i zwiedzili tę ekspozycję. 8 maja 1410 r. król Władysław Jagiełło wyruszył z Wawelu na czele wojsk na wojnę z Krzyżakami. 15 lipca 1410 r. na polach pod Grunwaldem polskie i litewskie wojska pokonały siły Zakonu Szpitala Najświętszej Marii Panny Domu Niemieckiego w Jerozolimie. Wkrótce po tym wydarzeniu Jagiełło na znak zwycięstwa przesłał do Katedry Wawelskiej pierwszą zdobyczną chorągiew – biskupstwa pomezańskiego. Kolejne zawisły w świątyni, wokół grobu św. Stanisława, po powrocie króla do Krakowa w listopadzie 1411 r. Władysław Jagiełło zmarł w 1434 r. Był najdłużej panującym królem Polski, zasiadał na tronie przez 48 lat.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Znaki Obywateli Królestwa 11 липня 2010, 08:55

    Jagiełło, wstępując na tron, zastał Królestwo Polskie doskonale pod tym względem uformowane. Herby rycerskie i ziemskie, tak jak i herb Królestwa, były już w czasach Kazimierza Wielkiego nie tylko powszechnie kojarzone, ale i powszechnie stosowane. Każdy rycerz mógł je oglądać od okazji do okazji na bojowych tarczach – ale zdobiły też codzienne, rycerskie stroje, widniały na pieczęciach (no, prawda, tych to nie ukazywano publicznie byle komu), a przede wszystkim ozdabiały monumentalne budynki. Właśnie za panowania Kazimierza pojawiły się licznie na murach katedr, kolegiat tudzież kościołów klasztornych i parafialnych, w których odbywano polityczne zjazdy i publiczne sądy. Rycerze-Polacy – czy raczej szerzej: rycerze Królestwa różnych języków, pośród których byli już przecie także prawosławni Rusini – mieli ideę, do której Władysław Jagiełło mógł się teraz odwołać. Ideę, która okazywała się ważniejsza od osoby nowego monarchy-przybysza (nie był przecież „przyrodzonym panem” Królestwa – bo takie miano przysługiwało jedynie Piastom – lecz był tym, którego Królestwo obrało sobie na pana).

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук