Стронгмен Конюшок: Спорт кращий за шоу-бізнес

- Якщо проаналізувати, в нас дуже талановита нація. Спортсмени в нас самі знаходять собі кошти. Особисто я ніколи з держави ні гривні не отримав як спортсмен, я постійно працював, щоб забезпечити собі гарні умови тренувань. Кошти потрібні на тренування, на відновлення, на поїздки на ті ж змагання.

 Сергій Конюшок – відомий український стронгмен, який встановив 14 світових рекордів. Усі вони потрапили до книги рекордів Гіннеса. Днями він відвідав Львівський ярмарок спорту, де розповів молодим львів’янам, що таке пауерліфтинг і як досягнути успіхів у спорті. Також він провів зустріч з юними  спортсменами, розповів їм про проблеми спорту та управління ним, про свій кар’єрний ріст, роботу в шоу-бізнесі, а крім того, відповів на кілька ексклюзивних запитань ZAXID.NET.

- Як ви прийшли у спорт?

- Це ще розпочалося в Радянському Союзі. У мене сім’я інженерів, ніхто з близьких родичів не був спортсменом. Але любов до спорту у мене – від виховательки в дитячому садочку, вона організовувала різні спортивні заходи, я був дуже активним учасником. Звідси – моя любов до спорту і перемог в першу чергу.

Але ще коли мені було років шість, батько подарував свою книжку, бо напевно сам у свої молоді роки мріяв займатись спортом. Як зараз пам’ятаю, це була книга автора Пустовід 1969 року «Как стать сильным». Там був намальований атлет, рельєфний, кремезної статури. Він був для мене своєрідним прообразом. Тато в книзі олівцем обвів мені 10 вправ, і я почав їх виконувати ще до того, які пішов у школу. Потім я ходив на карате в третьому класі, потім займався плаванням, боротьбою… Я завжди хотів бути схожим на того спортсмена з обкладинки.

- А все ж, як ви виокремили один вид спорту – пауерліфтинг?

- В дитинстві я був доволі худорлявим. Завжди хотів мати більш гарне, розвинуте тіло. Я займався багатьма видами спору, але в 13 років махнув рукою на все, що говорили, що займання штангою присаджує зріст. Думав, нехай я буду маленьким на зріст, але буду більш міцним, і пішов в секцію атлетизму. Дізнався, що будуть організовані змагання з пауерліфтингу, почав ним займатись, а потім самоудосконалювався як стронгмен. Вже більше, ніж 12 років я постійно беру участь у різних змаганнях з пауерліфтингу.

- У вас за спиною 14 рекордів…

- Перший рекорд я встановив на Чемпіонаті світу 2007 року. Це була «Колода» – колода вагою 110 кг, яку треба було піднімати над головою. Тоді я її підняв за хвилину дев’ять разів. Цей рекорд існує досі. Великий захід зі встановлення рекордів був 2009 року, коли в Києві за один вечір я встановив чотири такі високі досягнення. Я знав, що їх встановлю, адже на тренуванні виходиш на таку рекордну вагу, і організація такого заходу – щоб рекорди встановлювати. Але це дуже приємно.

- А знову ці рекорди побити хотілося б?

- Так. Гарна ідея.

- Яку роль у досягненні Ваших успіхів відіграли батьки?

- Вдячний батькам, що народили мене, але що й не заважали. Не можу сказати, що вони якось особливо сприяли моєму спортивному просуванню. Я розумію свою маму, кожна мама хвилюється, коли її син приходить подертий, піднімає велику вагу в підлітковому віці. Спочатку скептично ставились. Але значне досягнення – завдяки спорту я вступив на бюджет без допомоги батьків чи інших людей, це був певний переломний момент, вони почали більше звертати увагу на спортивні досягнення. А зараз мамі і татові приємно, коли з’являється якась нова публікація в газеті. І в мами, і в тата на роботі є навіть мої маленькі фан-клуби…

- Що для Вас є основною мовою для досягнення поставленого результату?

- Всі закономірності, які присутні в суспільному житті, присутні в спорті. Але спорт, він такий рафінований та очищений, прорахований. Знаєш основні закони, наполегливо тренуєшся – понад міру, виконуєш певний об’єм роботи і закономірно станеш чемпіоном. Чемпіонами здебільшого стають люди, які занадто вперті і націлені на свої результати, і попри всі негаразди, поразки, вони йдуть до цілі. Звичайно, є відсоток людей, які зі своїми фізичними даними виходять швидко нагору спортивної арени, але це зірки, які швидко спалахують і швидко згасають. Мети, як би це не банально звучало, треба досягати. Напишіть і закріпіть ці ідеї на найвиднішому місці, ця велика мета має вас захопити.

- Ви так робили?

- Так. Щоб досягнути мети, всередині не має бути ані крихти сумніву … Я відчуваю: коли впевнений – виграю. Коли закрадається сумнів, є ймовірність програшу. Це життя. Час від часу є ситуації, коли багатовекторність занять дезорганізовує.

- Які у Вас відносини з відомими стронгменом Василем Вірастюком?

- Ми дружимо. Ми друзі, колеги, співорганізатори, ми на постійному зв’язку, в нас спільна справа – розвиваємо один вид спорту в Україні. Це дуже чесна людина, дуже добре, що він досяг такого самовдосконалення в спорті, він заслуговує своє звання і ту любов, яку йому приділяє український народ.

На жаль, він офіційно оголосив, що пішов з великого спорту, пішов через травму. Не хочу, щоб мене доля привела до ситуації, коли ти змушений піти зі спорту, не хочеш, але травми змушують це зробити…

Я колись, може, задумувався піти із спорту, але не знайшов в собі цієї сили. Я не можу уявити життя без спорту. Знаю, що він завжди буде присутній у моєму житті. Після закінчення спортивної кар’єри знаю, що реалізуюсь, як тренер. Мені болить ця тема, хочу удосконалювати систему спорту в нашій державі.

Якусь ставку роблю і на шоу-бізнес, але все ж спорт набагато більше емоційно насичений, ніж шоу-бізнес. На екрані виглядає все достатньо красиво, але всередині, як на мене, недостатньо. Спорт кращий за шоу-бізнес.

- Зараз тренуєтесь?

- Так, але два тижні тому в Ризі на кубку світу серйозно травмувався. Тому цей сезон – три місяці осені – буду пропускати.

У вівторок мене прооперували, в мене відірвалось сухожилля біцепса. На жаль, професійний спорт не обходиться без травм. І це комплексна проблема, бо коли ти націлений на результат, але немає повноцінних умов для тренувань і відновлення, і коли ти повністю не відновлюєшся, є форсація навантажень, це переростає у травми… Не збираюсь через це засмучуватись, вже почав полегшено тренуватись.

Загалом тренуюся шість днів на тиждень по 2-2,5 години, практично щодня є виснажливі інтенсивні тренування, звичайно, є й легші тижні. Стою на засадах гармонійного здорового харчування.

- Як вважаєте, чи на достатньому рівні в Україні відбувається промоція спорту? Адже попри велику кількість видів спорту, секцій, багато молоді надають перевагу вулиці, шкідливим звичкам…

- Я б не сказав, що в Україні дуже сильно пропагуються дитячо-юнацькі види спорту. Для України це, напевно, така унікальна та єдина подія, коли дитячо-юнацький спорт пропагується у вигляді ярмарку. Ми дуже багато декларуємо, наші чиновники люблять говорити про досягнення наших спортсменів на міжнародній арені, але насправді у нас дуже талановиті спортсмени не завдяки, а в противагу всій системі спортивного управління, вони показують рекордні результати, досягають олімпійських висот. Держава не робить, на жаль, таких кроків для покращення спортивних досягнень в масовому сегменті, як це робиться, прикладом, на Заході…

Система управління спортом у нашій державі, на жаль, з радянських часів не змінилась. Це великий парадокс: в нас змінились ринкові умови та відносини, а база фінансування спорту залишається така, як за планової економіки. В мене є особиста концепція і теорія, як можна розвинути спорт в нашій державі, але нашим можновладцям треба так перекреслити, переробити всю систему підходів до спорту, щоб вона стала більш привабливою і комерційною. Тоді люди, які цим керують, зрозуміють, що з цього можна робити гроші,і звернуть увагу на спорт. Інакше доти він буде дотаційною сферою, з якої трохи можна висмоктати собі грошей, якісь крихти лишити спортсменам і тренерам, і розраховувати на те, що на якомусь патріотизмі і ідеалізмі наші спортсмени досягатимуть найбільших висот в Олімпійському русі та на міжнародній арені.

Якщо проаналізувати, в нас дуже талановита нація. Спортсмени в нас самі знаходять собі кошти. Особисто я ніколи з держави ні гривні не отримав як спортсмен, я постійно працював, щоб забезпечити собі гарні умови тренувань. Кошти потрібні на тренування, на відновлення, на поїздки на ті ж змагання. Треба викручуватись або власним коштом, або знаходити собі спонсорів. Часто, коли виграєш якесь змагання, потім за твою перемогу звітують багато чиновників. Але до того, як виграти, коли тобі справді була потрібна перемога, вони всі відвертали голови…

- Самі Ви плануєте тренувати дітей?

- У мене в Києві є два власні фітнес-центри… В принципі, це бізнес-проекти. Але я зібрав гарних тренерів, здебільшого випускників Київського університету фізичної культури. У мене навіть працює в штаті олімпійська чемпіонка з важкої атлетики Наталія Скакун. Бачу такі ініціативи в моїх тренерів. Адже всі ми розуміємо, що гроші – це добре, але є ще й духовні потреби. Я ініціюю створення на базі моїх клубів ДЮСШ з пауерліфтингу і важкої атлетики. Мені знову ж таки не потрібно від держави нічого, я просто хочу, щоб було підписано папери, і мої учні – школярі, які будуть займатися, офіційно їздили на змагання й досягали результатів.

- Які ваші враження від Ярмарку спорту у Львові?

- Без перебільшення скажу, що зачепило мене це дійство. Я думав, це буде банальна щорічна спортивна подія, я не уявляв це, як справжній ярмарок видів спорту, де спортивні клуби, федерації, ДЮСШ пропагують і рекламують свої вміння, навички, а батьки з дітьми приходять і вибирають собі секцію, в якій вони б хотіли займатися. Це комплімент міському голові, (міський голова Львова Андрій Садовий, – ред.) що він звернуся особисто і був присутній на спортивному ярмарку. Мене це вразило.

- Крім спорту, Ви працюєте телеведучим, займаєтесь науковою роботою. Як вдається на все знаходити час?

- Зараз я подав документи на апробацію дисертаційної роботи, яка назривається «Вплив адаптогенів рослинного походження на показники спеціальної підготовленості важкоатлетів». Я закінчив аспірантуру, три роки проводив власні дослідження.

Телевізійна діяльність, спорт. Я ще й бізнесом займаюсь, громадською роботою – зараз створюю нову федерацію. Якщо є бажання і натхнення, якщо тобі це подобається, то можна все встигати.

Довідка ZAXID.NET

Сергій Конюшок народився 17 листопада 1983 року в Києві. Майстер спорту міжнародного класу. Чемпіон України з пауерліфтингу (2005), бронзовий призер чемпіонату України «Богатир року» (2008). Призер чемпіонату світу (2004, 2006), чемпіон світу за програмою Strongman і володар титулу "Найсильніша людина планети" в категорії до 105 кг (2009). Встановив 14 рекордів, занесених до Книги рекордів Гіннеса.