Сварка з Трампом: чи може Китай стати другом України?

Після емоційної суперечки в Білому домі 28 лютого, яка відбулася за участі Володимира Зеленського, Дональда Трампа і Джей Ді Венса, міжнародна ситуація для України суттєво ускладнилася. Вона й до того була не зовсім хорошою. Але події у Вашингтоні додали їй ще більше невизначеності.

На тлі кризи американо-українських відносин і дипломатичного дрейфу США в напрямку Кремля у частини українських можновладців може виникнути спокуса перемкнути свою увагу на Китай. А потім зробити Пекін головним посередником у переговорах з Росією. Мовляв, давайте на зло Трампу розвивати стратегічну співпрацю з Китаєм. І могутній авторитетний Сі Цзіньпін змусить Росію до справедливого миру й дасть нам потужні гарантії безпеки, які вперто не хочуть давати США. Виглядає дуже спокусливо, але навряд чи реально.

Зараз в експертному середовищі активно обговорюється думка, що адміністрація Дональда Трампа хоче піти шляхом своїх попередників і по-новому запустити процес великого перезавантаження відносин з Росією. Але насправді США переслідують значно глибшу мету. Вони хочуть повторити «реверс Ніксона». Тільки зробити це щодо Росії, а не Китаю. Відколоти РФ від тісної співпраці з Піднебесною і перетягнути на свій бік у майбутньому протистоянні з Пекіном – спокуслива мета. Якщо Трамп справді вирішив спробувати погратися в такі масштабні геополітичні ігри і зблизитися з Путіним, логічно припустити, що Україні потрібно налагоджувати стосунки з Китаєм. Але це не той випадок, коли потрібно поспішати.

Коли мову ведуть про взаємозв'язок Росії й Китаю, то передусім згадують про економіку. Росія залежить від Китаю економічно. І ця залежність помітно зросла з початку повномасштабного вторгнення в Україну. Вартість сукупного імпорту й експорту Китаю з Росією у 2024 році досягла 1,74 трлн юанів (237 млрд доларів США), що є рекордним показником. За даними аналітиків, частка Китаю в російській зовнішній торгівлі збільшилася з 18 до 32% лише за два роки. Водночас для Пекіну Москва є дрібним торговельним партнером і відіграє незначну роль в експорті китайських товарів. З іншого боку, 70% машин і механізмів та 90% мікроелектроніки Росія імпортує з Китаю. У минулому році Піднебесна стала найбільшим ринком збуту російського трубопровідного газу.

Росія вкрай залежна від Китаю у військовій сфері, оскільки КНР є найбільшим постачальником товарів подвійного призначення Кремлю. Саме з Китаю РФ отримує низку рідкісноземельних металів, необхідних для виробництва зброї. Частка китайського бізнесу серед відкритих компаній у РФ зросла з 13% у 2021-му до 34% у 2024 році. За дев'ять місяців 2024 року кількість зареєстрованих у Росії компаній зі співвласниками з КНР збільшилася на 32%, коли порівняти з минулим роком.

Але не все вимірюється економікою. Між Москвою й Пекіном налагоджена тісна політична співпраця. Обидві країни мають давні історичні традиції панування авторитарних режимів. І дуже малий досвід демократичних форм правління. І Росія, і Китай вважають себе альтернативами західної цивілізації і претендують на особливе привілейоване місце на планеті. Тому їхній союз і співпраця виглядають логічно і природно. А ось повноцінна інтеграція в західну ойкумену – штучно і нещиро.

Трамп може тішитися щедрими обіцянками природних ресурсів, які йому міг запропонувати Путін під час телефонних розмов. Але американський президент, вочевидь, не усвідомлює того, наскільки сучасна Росія залежить від Китаю. Москва може дозволити собі якісь тактичні реверанси в бік США. Але точно не ризикне розгнівати Сі Цзіньпіна. У Росії не той статус і не ті можливості, щоб дружити проти Пекіна чи влаштовувати йому якісь дріб'язкові капості.

Насправді в Москві хвилюються, що Китай може образитися на свого молодшого партнера через дипломатичний флірт з Америкою. Щоб не дати підстав для ревнощів, президент Росії Владімір Путін періодично телефонує китайському лідеру із запевненнями щирої дружби. Остання така розмова відбулася 24 лютого, у третю річницю повномасштабної війни РФ проти України. Путін та Сі Цзіньпін під час спілкування по телефону заявили, що вони «справжні друзі», які «підтримують один одного». Згідно з повідомленням Кремля, Путін поінформував свого китайського колегу про нещодавні американсько-російські переговори в Саудівській Аравії. А Сі підтвердив свою підтримку діалогу між Москвою й Вашингтоном та додав, що Пекін готовий допомогти у вирішенні війни.

Можливо, Китай справді з певною підозрою спостерігає за тим, що коїться у відносинах США і РФ. Але це не привід вважати, що Пекін готовий всерйоз ставати союзником України і допомагати їй примушувати Путіна до миру на справедливих умовах. У Китаї не прийнято робити такі різкі геополітичні кульбіти. Там мислять стратегічно і на десятиліття. Сі Цзіньпін чудово усвідомлює залежність Росії від Китаю. І сумнівається, що Вашингтон зможе перетворити РФ на таран проти Піднебесної.

Ті, хто вірить у те, що США можна легко й невимушено замінити на Китай, забувають, як поводився Пекін від самого початку російського вторгнення в Україну у 2014 році. Китай ніколи публічно не дозволяв собі називати російську агресію «агресією». Використовував евфемізми на кшталт «кризи», заклики до миру і справедливості, але без означення агресора й жертви агресії. Знаходив виправдання, чому РФ здійснила вторгнення, пояснюючи дії Путіна міфічною загрозою з боку НАТО і неврахуванням інтересів Москви.

Позицію Китаю в лютому 2025 року озвучив міністр закордонних справ Ван Ї на засіданні Ради Безпеки ООН. За його словами, від самого початку «кризи» Пекін виступає за переговори й політичне врегулювання на основі чотирьох принципів: поваги до суверенітету й територіальної цілісності всіх країн, дотримання цілей і принципів Статуту ООН, використання мирних методів для вирішення розбіжностей і врахування «законних безпекових занепокоєнь» кожної зі сторін. Однак «безпекові занепокоєння сторін» – це продукт російської ідеологічної машини, за допомогою якого Путін намагається виправдати свою загарбницьку війну у світі. Очевидно, у Китаї вважають за потрібне транслювати кремлівську риторику з трибуни ООН.

Звісно, Україна повинна працювати з Китаєм. Але не варто сподіватися, що завтра Пекін образиться на Москву за контакти з американцями і стане на бік України. Для Китаю наша держава з її ресурсами виглядає не настільки цікавою і перспективною, як Росія. Рідкісноземельні метали Сі Цзіньпіна теж не надто приваблюють.

Хоча Китай на офіційному рівні повсякчас декларує свою прихильність до швидкого миру, він мало що робить для його досягнення. Ба більше, Пекін може бути й не дуже зацікавленим у припиненні російсько-української війни. І таємно підкидати дрова у вогонь, посилюючи бойові можливості російських військ. Що довше триває війна проти України, то в більшу залежність від Китаю потрапляє Росія. А західний світ замість об’єднатися демонструє ознаки внутрішнього розколу. Чим не чудовий сценарій для китайського дракона?

Поглиблювати контакти з Китаєм можна. Але перед цим треба відповісти на запитання: а що це може дати Україні в контексті відсічі російській агресії? За такої складної ситуації у світі один хибний дипломатичний крок здатен мати катастрофічні наслідки.