Свій? До свого? По своє?

Вступне слово модератора перед розмовою про галицькій бізнес на засіданні Галицького дискусійного клубу «Mytusa».

Пропонуючи тему дискусії: «Чи існує галицький бізнес?», – належало б пояснити, що саме ініціатори розуміють під «галицьким бізнесом» і для чого взагалі ставити таке питання. Тут треба зауважити, що питання, зазвичай, походять зі сфери візій, а відповіді – зі сфери реалій. Тож, така дискусія саме для того і потрібна, щоб сконфронтувати відповідні візії і реалії.

Говорячи про «галицький бізнес» маємо на увазі дуже різні аспекти: і умови ведення бізнесу в Галичині, і можливості його консолідації задля примноження потуги, і його роль у справі процвітання краю та його мешканців. Але також – його місце в системі цінностей, характерній для Галичини і Галичан.

Постановка таких питань, вочевидь, тісно пов’язана з постановкою головного питання – питання ідентичності. Ідентичність, у свою чергу, базується на таких поняттях як: патріотизм – що потребує усвідомлення своєї батьківщини; солідарність із певною спільнотою – своїм народом; вірність традиціям цього народу як символу тяглості, стабільності і впорядкованості світу навколо нас. 

Виходячи з цього, ми б хотіли бачити «галицький бізнес» – патріотичним, соціально-відповідальним та культурно-зорієнтованим.

Патріотичним, тобто таким, що у своїй діяльності інтереси patria ставить не нижче, ніж головну ідею бізнесу – комерційний успіх. «Не нижче» – означає як – не на шкоду собі, так і – не на шкоду батьківщині. Інтереси галицького бізнесу, на нашу думку, не повинні переважати над інтересами Галичини і Галичан. Це те ж саме, що прагнення до благ матеріальних не може переважати над устремліннями до благ духовних.

Соціально-відповідальним, тобто таким, що усвідомлює і реалізує на практиці принцип – немає батьківщини без народу. Головним партнером – і купцем і продавцем – для галицького бізнесу мав би бути народ Галичини. «Головним партнером – означає не – наймасовішим чи найбагатшим клієнтом, а – найнадійнішим і найвідданішим.

Культурно-зорієнтованим, тобто таким, що надлишок із отриманого прибутку готовий віддати на підтримку – збереження і розвиток – традицій свого народу у найширшому розумінні цього поняття. Меценат і благодійник, публічна особа з позитивною репутацією і взірець для наслідування для молодших, бідніших і слабших – таким, на нашу думку, мав би бути Галицький бізнесмен.

Для чого це потрібно бізнесові? – А для чого йому потрібен стабільний, надійний і послідовний клієнт чи партнер? Зрештою, для чого йому гроші і суспільна позиція? Це питання з розряду, чи в бізнесмена є потреба ототожнювати себе з народом і батьківщиною, сповідувати їхні цінності? Або – коли він заробить грошей більше, ніж хотів, чи матиме ще чого прагнути?   

Для чого це потрібно нам, не-бізнесменам? – Поняття причетності до одного народу передбачає солідарність всіх представників цього народу. Відчуття, що не тільки ти подбаєш про іншого в разі потреби, але й той інший подбає про тебе та про твоїх близьких. Це теж один зі способів реалізації власного почуття гідності, гордості за причетність до гідного народу. Почуття певності і надійності – в такому непевному світі можеш покластися передусім на свого.

Ця візія має неприховано ідеалістичний характер. Але не фантазерський.  

Очевидно, що нинішній бізнес в Галичині таким не є. Але питання в тому – чи він може таким бути і чи хоче? Чи він прагне розвиватися у цьому напрямі, чи навіть не думає про це?

Сьогодні ми бачимо, що у бізнесу немає до нас поваги, у нас, в свою чергу, немає до нього довіри. Коли мова йде про іноземців, чи, наприклад, київських або донецьких бізнесменів, це нормально – адже ми чужі: культурно, ментально, історично.

Але, оскільки в сучасному світі не можеш відмовитися від покупки товарів чи послуг, то шукаєш того бізнесмена, якому можна довіряти. А ще краще – якщо основою для цієї довіри буде система цінностей, яка виходить далеко поза межі стосунків товар-гроші.

Володимир Павлів