Свіжа багатоголосна плітка від Чака Палагнюка

Ви любите плітки? Любите слухати їх, збирати різні версії однієї історії, спостерігати, як вони поволі обростають різними нюансами і, врешті, так трансформуються, що первісну історію й героїв у ній вже й не впізнати? Любите спостерігати за народженням нового міфу? Якщо ваша відповідь «так», то останній роман Чака «Паланіка» Палагнюка «Рент: усна біографія Бастера Кейсі» – саме для вас.

Усна біографія - це, по суті, і є плітки. Задум простий: історію одного чоловіка (Рента Кейсі) розповідають різні люди (названі автором респондентами), які його буцімто знали чи з ним перетиналися. Кожен з них - самостійний, добре виписаний і продуманий типаж, історія якого іноді доповнює розповіді інших, іноді перетинається з ними, але найчастіше - суперечить їм так, що до кінця читач заплутується остаточно. Все, як зі справжніми плітками: на їх основі можна уявити загальну картину, але навряд чи варто вірити деталям.

З розповідей наших респондентів не тільки важко зрозуміти, ким же був цей Рент Кейсі - містечковим хуліганом чи всесильним напівбогом; неможливо визначити навіть час, про який ідеться. З оповіді одних респондентів стає ясно, що нам розказують про містечкову Америку, де є недільні школи, сімейні обіди й борсуки в норах. В іншому - про антиутопічний мегаполіс, в якому люди живуть в дві зміни: одні вдень, інші вночі; де нічні жителі влаштовують шалені автомобільні перегони з руйнуванням машин; де ні книг, ні газет, а тільки спеціальним чином записані чужі переживання, які можна сприймати, підключивши собі до мозку якесь хитромудре залізяччя.

Все це щедро приправлене перевикористаним голлівудським продуктом. Але ті трюки й знахідки, які підкреслено сяяли з екранів, тут виступають фоном. Хочете «Назад у майбутнє»? Тут вам і подорожі в часі, і люди, які зникають з фото. «Матрицю»? Порти в карку для сприйняття чужих переживань. «Ніч живих мертвяків»? Ось вам натовпи слинявих зомбі, що марширують вулицями, готові розірвати першого стрічного. (І ще, підозрюю, з півдесятка інших алюзій, яких я не відчитав.) Але завдяки авторській майстерності в романі весь цей антураж на задньому плані, наче щось, не варте уваги через свою повсякденність, те, про що доводиться іноді згадувати, але не що ніхто не витрачатиме зайвих слів. Це можна вважати репарацією способу мислення споживача маскульту, в якого на задньому плані свідомості марширують екранні монстри.

Різні люди, різні версії однієї події - в цьому є щось від детективу. Тільки ж у детективі автор врешті роз'яснює, як усе було насправді, хто був правий, а хто брехав - і читач зітхає з полегшенням: прояснилось. «Рент» же розчаровує любителя готових істин. Замість однієї «правильної» версії він отримує всю можливу історіографію... І якщо він раптом захоче уявити собі логічну послідовність сюжету, йому доведеться проводити самостійне розслідування. Марно дивитися на останню сторінку книжки, вона проллє світла не більше, ніж перша.

Оповіді респондентів, як у дружній застільній розмові, перебивають, заперечують або доповнюють одна одну, переплітаючись у майже бахівську поліфонію. Варто читачеві зосередитися на іншому голосі - і перед ним постає зовсім інша картина. Лінійна ж структура книжки, з одного боку, накладає обмеження (все-таки попри вправність автора звучати може тільки один голос, всі інші можуть тільки відлунювати в пам'яті), але з іншого - не дає симфонії голосів перетворитися на какофонію й респондентам - глушити один одного. Можна, мабуть, було б викласти всі голоси респондентів на сторінці паралельно, і навряд чи Палагнюку це не спадало на думку, однак, схоже, що він вирішив спростити читання не надто замороченому читачеві.

Переклад не викликає ні особливих нарікань, ні захвату. Слід пам'ятати, що йшлося, передовсім, про розмовну мову. В українському перекладі різні герої використовують мову різних соціальних прошарків: в одних нецензурна лексика перекладена здебільшого російським матом, в інших - українською лайкою. Однак таке розділення не надто чітке, а тому залишається враження деякої штучності. (Хоча це відображає реальний стан української мови, яка мусить вчитися примиряти свої дещо архаїчні «літературизми» з молодіжним сленгом, різними формами лайки і т.д., в результаті чого й виходить вкрай строката суміш. А ось редакторський ляпів в книжці досить. Особливо нервує сусідство несмачних гіперукраїнських новотворів на зразок «повня» (повний місяць) та відвертих русизмів a-la «приїхали пожежні» (замість «пожежники»). Дрібниці, звісно, але задоволення псує.

Перші кількадесят сторінок можуть з незвички видатися напрочуд нудними, але далі роман затягує й читається на одному диханні. Безсумнівно, він є прикладом професійної літератури з цікавим, хоч і неоригінальним задумом і якісним втіленням. Його можна рекомендувати всім: як любителям легкого чтива, так і поціновувачам якісної прози; особливо ж він припаде до смаку вишуканим поціновувачам пліток, якщо, звісно, такі взагалі існують.

Чак Палагнюк. Рент: усна біографія Бастера Кейсі. Роман. Пер. з англ. В. Наріжної. - Харків, Фоліо, 2008. - 383 с.

Фото зі сайту www.vz.ru