Таємниці оборони Криму
IQ

Таємниці оборони Криму

Висновки з оприлюдненої стенограми РНБО

Любко Петренко, 25 лютого 2016 7337 3

Цього тижня громадськість дізналися, як наприкінці лютого 2014 року тодішні очільники країни планували боронити (здавати) Крим. У понеділок, 22 лютого, на засіданні парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони було оприлюднено повну стенограму засідання РНБО, яке відбулося майже двома роками раніше, 28 лютого 2014, у зв'язку з тодішніми подіями в Криму. 

З одного боку, якоїсь змістовної новизни для людей, котрі послідовно упродовж останніх років спостерігають за українськими політичними перипетіями, ця стенограма не несе. Адже основні факти, які стосуються цього засідання були згрубша відомими й раніше. Зокрема: хто були його головними учасниками, якими були їхні позиції, яку аргументацію вони застосовувалася, а також, які  рішення ухвалили. Завдяки традиційним для української політики «інформаційним зливам» все зазначене вже давно стало надбанням громадськості, зазнавало неодноразових обговорень, суперечок й оцінок протягом минулих двох років.

Тим не менше оприлюднення стенограми засідання РНБО все ж мало ефект інформаційної бомби. Адже, одна справа – політичні чутки, зовсім інша – опубліковані офіційні папери, котрі стають тими «впертими фактами», які вже так легко не відкинеш.

Тож не дивно, що оприлюднення документу спровокувало нову хвилю дискусій, яка проходила й досі відбувається паралельно у кількох площинах.

Оборононездатність

Перша площина – це суперечки навколо тодішнього стану української армії, її здатності реагувати на зовнішні загрози, захистити свою територію. Ця площина логічно охоплює й питання адекватності ухвалених на засіданні РНБО рішень щодо організації оборони Криму.

Сконцентровану відповідь на ці запитання дав тодішній міністр оборони Ігор Тенюх: «Ми не готові до повномасштабної війни. Нам потрібен час, нам потрібна допомога… Буду говорити відверто. Сьогодні у нас немає армії. Вона системно знищувалась Януковичем та його оточенням під керівництвом російських спецслужб. Сьогодні ми можемо зібрати зі всієї країни військове угруповання чисельністю біля 5 тисяч військовослужбовців, здатних виконувати бойову задачу. Їх можемо кинути в Крим, але це не вирішить проблему Криму. Ми їх там просто покладемо. А що робити з тисячами кілометрів кордону та підготовкою Росії до вторгнення? Коли зайдуть зранку з боку Чернігівської області, то до вечора вже у Києві будуть».

Також пан Тенюх розповів, що не лише Крим, а ціла Україна по периметру з трьох боків (окрім західного) оточена ворожими військами. «На Київському, Харківському і Донецькому напрямках вже сконцентровано 38 тисяч осіб, 761 одиниця збройної танкової техніки, 2200 броньованих машин, 720 артилерійських систем залпового вогню, також до 40 ударних вертольотів і 90 вертольотів бойового забезпечення, та 90 літаків штурмової авіації. В акваторії Чорного моря на бойове чергування вийшло 80 військових кораблів РФ», – застерігав тодішній керівник військового відомства. 

Чи не перебільшував він зі загрозою? Існують різні експертні думки. Найпесимістичніші аналітики припускають, що, якби Україна спробувала боронитися, то Росія увімкнула б «грузинський сценарій» і за кілька днів її війська стояли б уже під Львовом. Найоптимістичніші стверджують, що, як лише б Росія відчула серйозний спротив, то зразу б згорнула кримську кампанію, а відтак не було б і війни на Донбасі.

Бо й дійсно, російських військ, котрі сконцентрувалися на кордоні було явно замало, аби захопити, а тим більше утримувати значну територію з населенням, вороже налаштованим до окупанта. У цьому контексті можна погодитися зі статистикою, яку подає у своєму блозі відомий критик нерішучості української влади, екс-радник Путіна Андрій Ілларілнов:

«Для порівняння:

- для вторгнення в Грузію з населенням в одинадцять разів меншим за Україну (4,1 і 45 млн осіб), і з ефективною територією країни ще більш скромною, ніж одна одинадцята частина України, влітку 2008 р. було зосереджено російське угруповання чисельністю понад 100 тис. військовослужбовців;

- для вторгнення в 1939 р до Фінляндії і її окупації (населення - 3,5 млн. осіб) було зосереджене угруповання радянських військ в 426 тис. солдатів, збільшене до березня 1940 р до 761 тис. солдатів;

- для вторгнення в 1940 р в Естонію, Латвію, Литву (населення відповідно - 1,0; 2,0 і 2,5 млн. чол.) і їхню окупації були зосереджені угруповання радянських військ чисельністю відповідно приблизно в 100, 150 і 200 тис. осіб».

І дійсно, більшість експертів і західних, і російських, і українських сходяться на думці, що навіть у такої потужної мілітарної держави, як Росія катастрофічно забракло б ресурсів для окупації навіть частини України, приміром, так званої «Новоросії». Але чи потрібна була Кремлю така обширна окупаційна зона? Навряд чи. Йому б цілком вистачило сухопутного коридору до Криму, який би проліг узбережжям Азовського моря через той самий Маріуполь, а далі – Бердянськ, Приморськ, Генічеськ. І на утримання цього проходу Росії сил би вистачило. І хто його знає, можливо, саме тому що тодішня українська влада не піддалася на провокацію, цей коридор так і залишився у мріях кремлівських начальників.

Прославити «Пастора»

Наступна площина спровокованих дискусій стосується особистостей учасників того історичного засідання РНБО і їхньої тодішньої поведінки. Безумовно, у найвигіднішому світлі постав образ Олександра Турчинова – котрий на той момент був главою держави й спікером парламенту в одному флаконі. У стенограмі чітко зафіксовано, як він ставить на голосування проект рішення РНБО про запровадження воєнного стану

«Хто «за»? Ясно. «За» – один Турчинов. Це означає, що рішення не прийняте», – йдеться в стенограмі. І вже одного цього рядка вистачає, аби ввести чинного секретаря РНБО в пантеон українських героїв, попередньо підтвердивши його агресивне псевдо «Кривавий Пастор».

Щоправда знайшлися й такі експерти, котрі спробували поставити героїчність Турчинова під сумнів. Зокрема, йому закидають, що він не був зобов'язаний скликати РНБО з питання захисту цілісності України чи для запровадження воєнного стану. Адже, згідно пунктом 19 ст.106 Конституції президент «у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань». Що більш, згідно з п. 31 ст.106 Конституції, президент «не може передавати свої повноваження іншим особам або органам». У даному випадку – Раді національної безпеки й оборони.

І критика нібито правильна. Проте з уваги критиків випав один суттєвий пункт, а точніше дві літери: «в.о.». Адже одна справа, коли рішення про початок масштабних бойових дій (фактично вступу у війну) оголошує всенародно обраний глава держави. Зовсім інше, коли кермо влади перебуває у руках виконувача обов’язків, легітимність котрого може викликати великі сумніви. А ще не слід забувати, що це кермо йому потрапило до рук лише кілька днів тому, після трагічних подій Революції гідності. Тому, скликання РНБО і консультація з експертами у царині безпеки й оборони був єдино правильним рішенням Турчинова.

«Втопити» Тимошенко?

Другий персонаж, навколо котрого після публікацій стенограми відновилися іміджеві дискусії, – безумовно Юлія Тимошенко. Багатьох передовсім турбувало запитання: а як вона взагалі потрапила на надтаємне засідання РНБО? Чи не порушили голова цього органу Турчинов і секретар Андрій Парубій закон, допустивши недепутата, неміністра, нечиновницю та й узагалі вчорашню ув’язнену до обговорення таких важливих державних питань?

З’ясувалося, що формально жодного порушення не відбулося. Адже, згідно зі статтею 6 Закону «Про Раду національної безпеки і оборони України»: «На запрошення Голови Ради національної безпеки і оборони України у її засіданнях можуть брати участь голови комітетів Верховної Ради України, інші народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади та інші особи, які не є членами Ради національної безпеки і оборони України».

Утім значно релевантнішим є не статус Тимошенко на засіданні, а її висловлювання. Бо ж слово – не горобець.

«Я провела консультації з найдосвідченішими людьми, і можу сказати, що Путін хоче реалізувати абхазький сценарій, і тільки чекає, аби ми дали йому привід.  Ви пригадуєте, як тоді повівся на його провокацію Саакашвілі, і програв! Ми не маємо права повторювати його помилок. Я також розмовляла з нашими закордонними партнерами, і вони теж підтверджують – російські війська на кордонах, і просять не робити жодних рухів. Ми маємо їх послухати, бо без них ми абсолютно безсилі.

Тому ми маємо сьогодні благати все міжнародне співтовариство стати на захист України. Це наша єдина надія. Жоден танк не повинен виїхати з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, бо це означатиме програш.

Ніякого воєнного стану і активізації наших військ!.. Ми маємо стати самою мирною нацією на планеті, просто поводити себе як голуби миру», – читаємо в стенограмі.

Читаємо і не віримо. Чи це дійсно сказала відважна Юля, котра донедавна докоряла українському керівництву за здачу Криму, котра всім доводила, що готова ледь не сама з автоматом йти відвойовувати окупований півострів? Бо ж у публічному просторі вона кидала зовсім інші заяви.

«У Криму я б вважала, що потрібно було діяти радикально протилежно. Потрібно було в той час, коли тільки зародилися маленькі осередки і коли стало тільки зрозуміло, що там відбувається, а потім, не розраховуючи на таку швидку перемогу, потрібно було формувати спеціальні групи , які б точково знищували осередки захоплення України. Тоді цей осередок був у парламенті Автономної республіки Крим, тоді цей осередок був у деяких військових частинах. І я вважаю, що ми не мали права відкривати повномасштабну військову оборону, військовий наступ. Але спеціальними групами спецпризначення знищити ці осередки було очевидно можливо. Тому я не згодна з політикою, яка велася в той час вищим керівництвом країни», - заявила Тимошенко в ефірі програми «Свобода слова» 20 жовтня 2014 року.

Складно скорелювати дві ці заяви: одна – у закритому колі, інша – на публіку. Можна собі лише уявити, як розгнівило Тимошенко рішення парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони оприлюднити стенограму РНБО.

«Можу сказати, що жодної сенсації тут немає, крім того, що це є, на мій погляд, злочином, причому таким, що точно буде рано чи пізно кримінальним чином розглянуто – це те, що оприлюднили, практично, стенограму закритого засідання РНБО... Я переконана, що в будь-якій іншій країні, за це люди були б негайно притягнуті до кримінальної відповідальності», - заявила Юля Тимошенко в ефірі одного з українських каналів. 

Тут треба звернути увагу на той факт, що оприлюднення стенограми відбулося напередодні публікації кількома соціологічними агентствами рейтингів популярності політиків і партій. Згідно з ними, за минулий рік лише один політик стрімко набирав пункти народної прихильності – Тимошенко. І лише її партія «Батьківщина» зуміла виборсатися з маргінесу електоральних симпатій і перейти у трійку лідерів. Цікаво, якби оприлюднення стенограми відбулося кількома тижнями раніше, чи наслоджувалася б Юля і її партія таким соціологічним успіхом? Навряд чи.

То невже розсекречення засідання РНБО мало єдину мету: втопити рейтинг Юлі? Не тільки. Як визнає більшість експертів в Україні й закордоном, значно потрібніше було ініціаторам цього кроку стрімко покращити імідж Турчинова. Дуже ймовірно, що він найближчим часом опиниться в кріслі голови українського уряду. Людина, котра «одноосібно намагалася обороняти Крим, коли навколо боягузи й зрадники». Це вам – не «Сєня-куля-в-лоб», тут вже нема з чого насміхатися, тут лише поважати. Тому таке призначення могло б  принаймні на деякий час усунути проблему суспільної недовіри до виконавчої влади.

У разі, якщо б справа таки дійша до позачергових парламентських виборів, рейтнговий Турчинов – теж джокер в рукаві. Адже зайве казати, що операція «Стенограма» не мала б шансу бути реалізованою без згоди Петра Порошенка і Арсенія Яценюка. Тобто, до виборів був би підготований новий проект з «Кривавим Пастором» на чолі списку. А заодно й рейтинг «Батьківщини» виявився б підтоптаним. Адже, окрім усього, Юлі Тимошенко тепер почали пригадувати й антинатовську риторику, її небажання виступати проти російської агресії в Грузії 2008 року, хихотіння з Путіним тощо.

Для Гааги

І на завершення – про ще одну площину дискусій: зовнішньополітичну. Чи дійсно, як обурювалася Юлія Тимошенко, публікація стенограми таємного заходу може завдати шкоди обороноздатності країни чи її національним інтересам? Дуже сумнівно. Можна бути впевненим, що російські спецслужби мали всю розшифровку, щойно завершилося засідання РНБО.

Водночас значно важливішим міжнародним наслідком публікації стенограми РНБО може стати той, про котрий, скоріш за все, і не думали місцеві політикани. Мова йде про позитивний для України міжнародний наслідок. Адже опубліковано серйозний документ, який зафіксував вчинення Кремлем воєнного злочину, порушення міжнародних норм і двосторонніх договорів.

У стенограму увійшов навіть прямий шантаж: телефонний дзвінок спікера Держдуми Росії Сергія Наришкіна до Олександра Турчинова. «Він передав слова Путіна, що якщо загине хоч один росіянин, вони оголосять нас військовими злочинцями й будуть переслідувати по всьому світу. Я відповів, що, розпочавши агресію проти України, вони вже стали злочинцями і будуть відповідати перед міжнародним судом», - розповів коротко про суть розмови Турчинов.

Відтак у тих політиків та громадських діячів на Заході, котрі щиро вважали, що Росія цілком законно заволоділа Кримом, що не було жодного мілітарного тиску з боку Кремля, буде шанс, читаючи стенограму,ревізувати свої погляди.

А в Міжнародного трибуналу в Гаазі з’явиться ще один документ для процесу щодо російської агресії в Україні. 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук