Ті, що вижили в ДНР
Суспільство

Ті, що вижили в ДНР

Три історії донеччан, що потрапили у полон бойовиків і вижили після численних катувань

Тетяна Слюсарчук, 20 червня 2014 1543 0

Федір і Аня - активісти Донецького Євромайдану, представники громадської організації Донбас SOS. Впродовж шести днів вони перебували у полоні так званої Донецької Народної Республіки, у захопленому бойовиками приміщенні міської міліції у місті Макіївка.

27 травня до їхньої квартири у Донецьку увірвались семеро озброєних людей у балаклавах та бронежилетах, які представились захисниками ДНР. На стіні помешкання вони побачили  синьо-жовтий стяг, і одразу висунули молодим людям звинувачення на підставі того, що на території донецької республіки державна символіка заборонена. Під час обшуку бойовики знайшли листівки з Євромайдану та бронежилети.

Після цього молодих людей із зав’язаними очима вивели з квартири і повезли у невідомому напрямку.

Один день їх катували і називали це допитом. Ще п’ять днів вони перебували серед бойовиків, маючи можливість спостерігати, як і чим вони живуть. 1 червня співробітники СБУ обміняли їх на двох активістів ДНР. Сьогодні вони приїхали до Львова на запрошення друзів.

Дмитро, каменяр, потрапив у полон ДНР 21 травня, коли їхав на виборчу дільницю у передмісті Донецька. У полоні його утримували бойовики терористичного угрупування Абвера. Відпустили його 27 травня. Як йому вдалось вижити, і чому його відпустили він досі не розуміє.

Подробиці історій трьох донеччан настільки жахають, що їх неможливо описати своїми словами. Тому викладаємо пряму мову.

ФЕДІР, інженер-будівельник. Активіст Майдану, провів шість днів у полоні ДНР

Коли нас привезли після затримання, то розмістили у підвалі, у невеликих кімнатах. І майже одразу розпочався допит. Кожного допитували окремо.

Мене посадили на ящику, очі були закриті пов’язкою. Руки не були зв’язані, тому я міг захищатись від ударів. Били палками, ногами і руками з усіх сторін. Пам'ятаю, що у той момент думав про те, аби хоч життєво важливі органи захистити: нирки прикривав, намагався скроні прикривати.

Потім підійшов чоловік, зняв з очей пов’язку і зі словами – все, тепер тобі ніхто не допоможе – почав різати ножем. Різав у ті місця, які я не встигав прикривати руками: прикривав одне місце, він різав по незахищених частинах тілах і так ніби безкінечно. Поміж цим він кричав запитання, які, як на мене, не мали на меті отримати інформацію, а просто добивали психологічно. І йому це вдавалось, бо в той момент я вже прощався з життям, пропустив кілька сильних ударів в голову і в якийсь момент слабо усвідомлював, що робиться довкола.

Після цього мене перевели в іншу кімнату, в ній раніше допитували Аню. Там були двоє ДНРівців з автоматами: ці вже не били. Один із них сказав, що мені ще мало дісталось, бо моїй дівчині (Аня, - ред.) вже відрізали два пальці і перерізали горло.

Потім мене вивели мити камаз, в якому бойовики ДНР перевозили тіла вбитих товаришів у морг. Днем раніше, 26 травня, під час бойових дій в донецькому аеропорту, цей камаз обстріляли українські військові. Відповідно там залишилось багато крові, валялись шматки людського мозку, шматки м’яса. Я стікав кров’ю і відмивав машину від крові.

В той момент я побачив Аню, що вона сама ходить, вона була в крові з порізаними пальцями, але була жива. І мені трохи полегшало.

Того ж дня, у їхньому лазареті мені та Ані обробили рани. Там було багато місцевих медиків. Вони теж є активістами ДНР і лікують всіх, кого накажуть лікувати.

Після цього нам пообіцяли, що більше не будуть бити, і стримали слово. Решту днів ми просто перебували в одній кімнаті, яку бойовики назвали лазаретом, також конвоїр виводив нас на прогулянку, і ми навіть мали можливість з ним говорити.

Він виявився досить людяним і здебільшого захищав нас від своїх же.

Ідеалісти, криміналітет і мародери на службі у ДНР

Серед бойовиків ДНР здебільшого були місцеві мешканці, жителі області, і був один кримчанин. Впродовж цього тижня ми спілкувались з цими людьми, серед них не було росіян.

Там була жорстка дисципліна, не дозволено було вживати алкоголь, наркотики.

Серед них є ідеалісти, які дійсно вірять у донецьку республіку і хочуть її побудувати, хоча не уявляють як. Вони вірять, що Новоросія таки відбудеться рано чи пізно. Як тільки Путін знайде можливість, вони думають, то одразу введе війська в Україну.

Були серед бойовиків і кримінальні елементи, які вирішили таким чином розпочати життя з чистого аркуша. Були люди, які потрапили туди для того, аби мародерствувати. І робили це успішно, інколи навіть оці ідеалісти, які тримали дисципліну, не могли за ними вслідкувати.

У нас, наприклад, забрали все: телефони, ноутбук, кредитні картки. З карток забрали всі гроші, навіть загнали у борги по кредитці.

Їжа, одяг і цукерки від "братньої" Росії

Те, що їх фінансує Росія, вони навіть не приховували. Ми бачили там їжу російського виробництва, одяг, сигарети. Це все називається гуманітарною допомогою.

ДНРівці також розказували, що Ахметов пробував допомагати їм, але йому не вдалось. Януковича вони вважають зрадником через те, що він втік і покинув країну в біді. Переконані, що він мав розігнати київський Майдан вчасно, аби не допустити до таких наслідків. Те, що він крав у народу вони теж знають і засуджують.

АННА, архітектор, художниця. Шість днів у полоні ДНР у Макіївці

У кімнаті, де мене допитували, було ще двоє молодих хлопців з автоматами. Вони чекали, поки прийде головний, щоб проводити допит. Казали, що вважають себе смертниками, бо  за українськими законами їм світить 15 років за сепаратизм.

Потім прийшов досить зрілий мужчина, почав голосно кричати. Поміж тим він задавав питання, відповіді на які йому були не потрібні, головне, що він мені хотів довести - що я у його владі, і моє життя нічого не варте.

Потім він почав мене різати ножем. Я закривалась руками і ногами, відповідно багато ран отримала. У один момент він приставив мені до скроні пістолет і сказав, що вб’є. І поки він це говорив, зробив удар ножем мені по шиї. Пізніше, коли на території цієї ж бази нам надавали медичну допомогу, лікарі зазначили, що тільки диво мене нині врятувало, бо до сонної артерії залишались міліметри.

Після всіх цих побоїв мене підняли поверхом вище, далі вже до мене не застосовували фізичне насилля. Окрім, можливо, моменту, достойного застінків НКВД: майже розрізаним до кістки пальцем, який кровоточив, мене змусили написати на стіні фразу « Я люблю Донбас».

Потім мене заставили мити підлогу у коридорах. У цей час наді мною стояла жінка з дерев'яною дубинкою в руках. Так вийшло, що кров з моїх ран постійно капала на цю підлогу, тому ніяк не вдавалось її відмити.

Ситуація з побиттям трохи заспокоїлась, коли бойовики нарешті визначили, що на моїх грудях немає татуювання з надписом «Жіноча сотня Правого сектора». Пізніше, серед цього всього, я дізналась, що мене і мого хлопця здав ДНРівцям чоловік, який приходив до нас в гості. Він розказав їм, що ми «правасєкі».

Після цього мене змусили описати все, що я говорила під час цього допиту. Якби вони дізнались, що ми у рамках роботи в громадській ініціативі допомагали українській армії, то я впевнена - нас би не залишили живими.

Потім з’явився чоловік, який був інформатором, котрий нас раніше здав бойовикам. Він дуже розлютився на те, що ми такі побиті, і наказав бойовикам нас більше не рухати.

Образ ворога формує якісна інформаційна кампанія

Я прожила в Донецьку все своє життя. До того, як на Донбасі з’явилась ДНР, люди з різними поглядами знаходили спільну мову. Між собою спілкувались ті, які підтримували Росію, проукраїнські донеччани і люди, які нікого не підтримували, не брали участі у жодних дебатах і не чинили ніяких дій.

Тому страхіттю, що сталось з нами передувала якісна інформаційна кампанія. На початку квітня нам відключили всі українські телеканали, ми не мали доступу до правдивої інформації. Зараз там всі перебувають у вакуумі. Професійно і свідомо, з допомогою російських телеканалів, людям формують образ ворога в особі українців, бандерівців. Таким чином українців сварять і це важливо розуміти.

У полон до бойовиків ДНР потрапляють всі, хто думає інакше. Це і активісти Майдану, і звичайні люди. Мені розповідали історію двох хлопців, яких захопили в полон на три дні за те, що вони заявили про своє негативне ставлення до  донецької республіки у присутності патрульних ДНР.

Ще одному чоловікові розбили голову за те, що він на запитання сепаратиста, в якій країні він живе відповів, що в Україні. Правильна відповідь має бути – я живу в ДНР. Фактично, кожен, хто дозволить собі хамити цим хлопцям потрапляє в полон.  

ДМИТРО, каменяр з Донбасу. Шість днів перебував у полоні злочинного угрупування Абвера

Мене взяли за те, що я був учасником виборчого процесу. Коли стало зрозуміло, що у місті неможливо буде провести президентські вибори, ми з кількома знайомими вирішили організувати дільницю за містом. Однак, нас вирахували.

21 травня по дорозі на дільницю нас зупинили інспектори ДАІ. Вони ж викликали перший наряд ДНР, які проводили допит та обшук. Пізніше під’їхали люди з автоматами, які і на вигляд, і за поведінкою були професійними військовими. Пізніше я з’ясував, що це були бойовики угрупування Абвера, і більшість із них - найманці з Росії.

У багажнику автомобіля мене привезли у Донецьке СБУ. Пізніше завели у підвали. Там я був кілька годин, до допиту.

Допит відбувався у присутності десяти бойовиків. Хтось щось мене питав, хтось наносив удари по голові та печінці. Я їх не бачив, бо мав пов’язку на очах.

По запитаннях, які вони мені задавали, я зрозумів, що ці люди зовсім не орієнтуються у тому, що відбувається у нашій країні. Вони не володіли інформацією, яка була доступна всім нам, не знали, як у нас організований виборчий процес.

Інформація про те, що я брав участь у виборах просто зносила їм дах. То було ще гірше, ніж би я був «правосєком». Вони просто звіріли від цього. Казали, що «Правий сектор» ще можна зрозуміти, вони ідеологічні, а от ті, що підтримують владу, то їхні вороги.

Бойовики називали себе «православною армією», і звинувачували в тому, що я вчинив гріх і коли помру, то потраплю в пекло. Говорили вони з відчутним акцентом. Пізніше від них же я дізнався, що більшість вояків цього угрупування – це російські найманці. 

Змушували працювати і поміж тим били до втрати свідомості

Після двох допитів мене кинули на роботу. Я розбирав високовольтні кабелі, мідь збирав. Поміж цим мене ще постійно били, кожного дня. Причому били сильно - кілька разів я втрачав свідомість.

В камеру заводили на дві години, за цей час я мав виспатись, бо потім знову в ніч на роботу і потім знову катували. Погрожували, що виріжуть всю сім’ю, змушували інших затриманих бити мене, бо я «правасєк». Так вони ніби давали шанс іншим полоненим виправдати себе перед бойовиками.

Котрогось дня, не пам’ятаю якого, я прийняв рішення покінчити життя самогубством. Заржавілим цвяхом я порвав собі вени, але невдало. Мене відкачали. Пізніше мені розказували, що відливали водою і кололи наркотики.

Потім завезли в обласну лікарню. В той час медустанова була повністю під контролем бойовиків ДНР.

Там мене переодягнули, дали камуфляж і спіднє. Потім завели у травматологію на огляд,  якщо його можна таким назвати: сиджу я, язик перекушений, сліди від порізаних вен, весь побитий, нічого не чую, бо перетинка барабанна була розірвана, а лікар підходить і питає -  «на що скаржимось, хворий».

Донбас для російських найманців – навчальний полігон

Коли мене назад повернули у підвали СБУ, то ще намагались допитувати. Поміж тим командири, якісь головні серед них, ділились своїми думками, як вони бачать це все, що відбувається.

Один із них переконував, що з Донбасу живим вийде лише він один, решта головорізів, якими він керує, то вже «вантаж 200». Мовляв у нього є завдання довести ситуацію до піку, спровокувати нашу армію, аби бойовиків ДНР витиснули силою звідси. Він впевнений, що тоді Росія введе війська в Україну.

Донбас і все, що вони там зараз влаштували – для них це полігон для бойових навчань,  для відпрацювання і вербовки. Всі місцеві серед них вже ніколи не зможуть «відмазатись», бо вони пов’язані вбивствами, мародерством і кров’ю випадкових жертв.

Відпустили мене 27 травня, причому я досі не знаю, хто мене відпустив чи визволив: чи то була міліція Донецька, чи то самі абверівці мене відпустили. Факт у тому, що з підвалів СБУ мене забрали місцеві правоохоронці.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук