Творець української географії, або обережно – Москва вбиває

У 1904 році в науково-популярному додатку часопису «Учитель» опублікували статтю Степана Рудницького «Дещо про Антарктиду». Це одна з перших публікацій про Антарктиду українською мовою й одразу фаховий текст, який постав на базі актуальних досліджень іноземними мовами. Тому не менш цікавою за згаданий вище факт є й постать автора вказаного тексту – Степана Рудницького. Він народився в Перемишлі, зростав у Тернополі, навчався у Львові, Відні й Берліні. Викладав у Львові, Відні і Празі. Його твори видавали різними мовами у Відні, Берліні, Кракові, навіть Нью-Йорку. Учений володів декількома мовами. Працював Степан Рудницький і був репресований у Харкові, а розстріляли його в урочищі Сандармох (республіка Карелія, Російська Федерація).

Рудницького вважають засновником української фізичної, політичної й військової географії, зачинателем української картографії. У Львові він слухав курси Михайла Грушевського, навчався у Людвіка Фінкеля й Антонія Ремана. У Відні його вчителем був Альбрехт Пенк. Степан Рудницький прожив досить непросте життя. Він був свідком подій Першої світової війни й Української революції початку ХХ століття, став важливою постаттю для української і значущою для світової науки. У біографії вченого декілька переломних моментів. Зокрема, коли він не міг продовжувати працю у Львівському університеті, а також коли спокусився на пропозицію переїхати до радянського Харкова.

Незручний, бо вірний собі

На картині «Скитальці» (1948 р.) українського й американського художника Якова Гніздовського зображені персонажі, у яких немає дому. Проте важко щось казати про відсутність у їхньому житті цілі. Подібною є ситуація з Рудницьким. У його біографії й життєписі Гніздовського багато спільного. Зокрема, відсутність стабільного місця, яке стало би точкою опори. Митець і вчений часто переїжджали, але кожен знайшов себе завдяки багатому внутрішньому світу й переконанням. У випадку з Рудницьким, щодо цілей та змісту його праці сумніву немає. Життя і діяльність вченого поєднані ідеєю утвердження українського національного проєкту, держави, примноження здобутків освіти і науки.

Відтак не виникає питання, чому після розпаду імперії Габсбургів й утвердження у Львові Польщі двері Львівського університету імені Яна Казимира були для вченого закритими. Враховуючи його діяльність і характер міжвоєнної Польщі, їхні шляхи не могли перетнутися. Степан Рудницький, який створював карти України й відстоював право українського народу на національну державу, виявився неприйнятною фігурою і для радянських функціонерів. Ось цитата з передмови до його «Короткої географії України»: «Ми українці, земля, де живемо, зветься Україна, чи вона під Російською державою, чи під Австрійською, чи під Угорщиною. Бо хоч і ділять її кордони… але ж один народ, що її заселяє, з одною мовою, вдачею та звичаями». Отож спадщина Рудницького – не лише про науку, але й цінності, світогляд.

Цілі, люди, інституції

Персону Степана Рудницького можна розкривати через умовну схему «цілі-люди-інституції». Уся його діяльність підпорядковувалась розбудові самобутнього українського проєкту. Водночас упродовж життя поруч з науковцем завжди були потрібні люди, які мали на нього вплив і по-хорошому «інфікували» фаховістю. На Рудницького вплинув курс професора Грушевського, який він слухав у Львівському університеті. Про Грушевського Рудницький відгукувався з пієтетом за кожної нагоди. Проте це й не завадило йому пізніше не погоджуватися з Михайлом Сергійовичем, дискутувати з ним. З іншого боку, наукову діяльність Рудницького визначали і роки співпраці з німецьким географом Альбрехтом Пенком у Відні. Той називав українця одним зі своїх найкращих учнів. Вони регулярно підтримували контакти. Після ув’язнення українського географа професор Пенк робив запити в СРСР щодо знаходження Степана Рудницького. На жаль, це не допомогло.

І хоч Степан Рудницький часто змінював місце перебування, усе його життя було пов’язане з великими науково-дослідницькими й викладацькими інституціями. Львівський університет, Наукове товариство імені Шевченка, Академія торгівлі у Відні, Український науково-дослідний інститут географії і картографії, кафедра географії ВУАН, Музей антропології та етнографії імені Хв. Вовка…

Варто сказати більше про запрошення вченого до Харкова. Воно видалося Рудницькому перспективним, і спочатку все дійсно було добре. Він працював і мав здобутки. Проте згодом радянський режим показав справжнє обличчя. У випадку Рудницького це завершилося репресіями і смертю. Можливо, рішення про повернення з еміграції й роботу в Харкові стало найбільшою помилкою вченого у житті. Водночас можна зрозуміти, чому він погодився. Рудницький бачив у цьому можливість працювати на українську ідею. Врешті, у 1920-х роках навіть найбільш проникливим умам було важко передбачити наступні репресивні десятиліття в історії СРСР та антилюдську сутність більшовицького режиму.

Сам Степан Рудницький про цю сторінку своєї біографії писав так: «Харків подобався мені далеко більше, як Москва. Тип міста більше європейський, але дуже багато зелені. Доми стоять звичайно в садах. Уяви собі передвоєнний Львів, тільки у 3-4 рази обширніший й у два рази людніший, з великим рухом на вулицях».

Спадщина і погляди

Степан Рудницький одним із перших запровадив географічний термін «Україна». Він був автором перших карт України, вважається засновником картографічного напрямку в українській географії. України як держави не існувало, а Рудницький вже малював її карти і кордони, на основі фактів і статистики відстоював окремішність українського народу, його самодостатність. У певні моменти перебирав міру, але час був непростий, тому можна зрозуміти. Рудницький є автором першої етнографічної карти України. Він написав декілька підручників з географії, підготував десятки наукових праць, був учасником дослідницьких експедицій. Дві книги взагалі написав на засланні. Вони втрачені. Є автором і настінних карт, які затвердила австрійська влада й використовували в українських галицьких школах.

Попри спеціалізацію на географії, Степан Рудницький цікавився й історією: «Козацко-польська війна р. 1625», «Нове жерело до історії Хмельниччини», «Українські козаки в 1625-1630 рр.» тощо. Складовою частиною історичних концепцій вченого є утвердження української національної ідеї. Уся його діяльність була підпорядкована ідеї українського національного будівництва: «На службу Україні, що над усе мені». Рудницький служив Україні упродовж усього життя: у роки Першої світової, коли читав лекції з картографії і топографії січовим стрільцям, у 1915 році, коли писав текст «Чому ми хочемо самостійної України?».

У 1965 році Степана Рудницького реабілітували «за відсутністю складу злочину». Не були винними й сотні та тисячі інших талановитих українців, яким радянська влада злочинно вкоротила віку. 3 грудня – день народження цього непересічного вченого й дивовижної людини. Це нагода пригадати його й залишену ним спадщину. Як це часто буває, у доробку вченого можна знайти багато не лише цікавої, але й актуальної інформації. Наприклад, у праці «Україна і Українці» Рудницький стверджував, що держави Троїстого союзу потребують незалежної України як чинника і сили, яка може убезпечити Європу від російської експансії.