Портрет цісаря, різки та віслюча парта: у львівському скансені відтворили інтер’єр школи XIX ст

У Львівському музеї народної архітектури та побуту оновили інтер’єр школи зі с. Бусовисько. Спершу бойківську будівлю XIX ст. реставрували: замінили підлогу, обтинькували стіни, а тепер оновили й внутрішню експозицію.

Як повідомили у музеї, для відтворення інтер’єру за основу взяли кінець австрійського періоду – міжвоєння. Про цю епоху у приміщенні школи нагадують портрет цісаря Франца Йосифа, шкільне свідоцтво на стіні та розгорнута газета «Діло» у вітальні.

Головний художник музею Святослав Фот, облаштовуючи експозицію, хотів створити відчуття присутності людини в приміщенні.

«Я вигадав собі таку легенду, спробував вжитися в той час, який ми почали відтворювати. Наприклад, на столику у вітальні лежить газета 1928 року, яку викладач кожен день отримував від поштаря (на ґанку стоїть запаркований його ровер), пив каву і читав свіжу пресу. На столі вчителя лежать читанка та окуляри. Усі ці персоналізовані деталі відтворюють присутність персонажів тої епохи: здається, ніби вони щойно вийшли з кімнати», – пояснює художник.

Відвідувачі музею можуть відчути атмосферу школи межі XIX-XX ст., побачити різки і «віслючу парту» без лавки – за нею навчались несумлінні діти, така згадується у творі Івана Франка «Грицева шкільна наука». А ще там є глобус з гарбуза.

Різки для неслухняних учнів (фото львівського скансену)

Школу зі села Бусовисько Самбірського району Львівщини науковці музею віднайшли під час експедиції на Бойківщину в 1976 році і перевезли до скансену. Школу збудували у 1880 році сільські майстри на кошти громади за типовим планом галицьких шкіл.

Вчитель одночасно працював з учнями двох класів, почергово даючи школярам завдання. На уроках вчили рахунки (арифметику), польську і українську мови, закон Божий, опановували базові знання з географії, історії і фізики. Біля школи був город, який використовували для навчання ведення господарства, та гімнастичне боїще (стадіон) для дитячих забав. Вчитель мешкав у приміщенні школи, користувався вітальнею, спальнею, кухнею і коморою.

Як цитують у музеї архівні записи, «школа стояла в центрі села, навпроти церкви. Від вулиці була відгороджена штахетами, за якими виднівся живопліт. Через фіртку входили на шкільне подвір’я. Направо від приміщення школи починався город, за яким виднівся сад. Зліва – “гімнастичне боїще” для забав дітей. Ближче до кута огорожі стояла криниця з дерев’яним зрубом. В глибині цієї частини подвір’я була господарська споруда. Сама школа – дерев’яна, покрита ґонтом. На гребені даху – вежа з дзвінком, який приводили в рух шнурком, що звисає в коридорі. Так скликали учнів. Головний вхід – з подвір’я, через оздоблений різьбленими дошками, ґанок».

Загальний вигляд школи (фото львівського скансену)

Авторка монографії про Старосамбірщину «Staromiejskie ziemia i ludność» Зоф’я Стшетельська-Гринбергова 1899 року писала, що школа в Бусовиськах є «найгарнішою зі всіх шкіл» і може бути зразком при будівництві таких споруд в інших селах.

«Я вчився в школі з 1904 по 1910 рік. Стіл вчителя стояв на “градусі”, на який вело 3 сходинки, там били учнів за непослух. Лавки були довгі, на 8-10 учнів. 1-2 класи писали рисіками на чорних табличках у вузьких дерев’яних рамках. На стіні висіла мапа і портрет Франца-Йосифа. В класі стояла шафа, де були зошити, чорнило, пера, олівці. Вчителька жила при школі, з другої сторони сіней», – так згадував своє навчання у Бусовиськах старожил села Панько Король 1897 року народження, його спогади записали наукові співробітники музею під час експедиції 1979 року.