Давні українські вітряки: зразки народної архітектури та громадські простори

Хліборобство та млинарство займало чільне місце в історії української нації. Хліб для українців завжди був святим. Борошно на нього мололи на жорнах вручну, а згодом на млинах – вітрових, водяних та плавучих на річках. Археологи знаходять жорна ще трипільської та інших давніх цивілізацій, що жили на нашій території задовго до нашої ери. Артефакти мірошників минулих століть зберігають у музеях, зокрема у київському скансені відновили сторічний кам’яний вітряк із Херсонщини. Результат презентують 18 травня у Міжнародний день музеїв.

«Зерно здавна мололи на жорнах. Набагато досконалішими та продуктивнішими за цей ручний пристрій були водяні млини й вітряки, які виникли в умовах натурального господарства і були нерозривно пов’язані з хліборобством. Як і крупорушки, олійниці й кузні, вітряки споруджували майстрові люди, часто ті, що в них і працювали. Хоча найбільш поширеною є точка зору, що вони відомі з часів Київської Русі. Дуже ймовірно, що вітряки з’явилися набагато раніше, бо в кінці XVIII сторіччя вони були вже дуже поширені», – зазначають у Національному музеї народної архітектури та побуту України.

Характерні шестикрилі вітряки Буковини з розширеним корпусом на рівні другого поверху і двосхилими дахами, покритими ґонтом (фото ZAXID.NET)

Дослідник народної культури Стефан Таранушенко зазначав, що вітряки в українських селах, разом із церквами та дзвіницями, були головними акцентами в архітектурній композиції села і його окрасою, визначали характер української народної архітектури. Кожен регіон мав свої особливості будівництва: були вітряки-башти, вітряки-комори на піддашку і вітряки, що повторювали форму клуні, хати, культових будівель, зрубні і каркасні, одно- і двоповерхові. Будували із місцевої сировини – дерева, каменю.

Коли урожай зерна звозили на млини, вони перетворювалися на громадські центри. «Традиційно в завізну пору, коли до вітряків ставали в чергу, щоб змолоти зерно, не лише односельці, а й приїздили хлібороби з навколишніх сіл, там вирував справжнісінький сільський майдан, де обговорювалися всі події, вирішувалися життєві й господарські проблеми, укладались різні домовленості. В іншу пору, коли вітряки не працювали, біля них по теплу збиралася молодь, любили гратися діти: "Навесні діти гуляють на вирлі вітряка"», – розповідають дослідники минувшини.

Вітряк у селі Нова Слобода на Сумщині (фото ZAXID.NET)

У Львові млини стояли на вулиці Вітряковій на Личакові (місцевість Личаківського парку). «Перший вітряк на Верхньому Личакові поставив у XVII ст. ще львівський патрицій Мартин Кампіан. Ця традиція тривала сторіччями, а на початку ХІХ ст. тут вже постав млин за голландським зразком. Голландський, або шатровий вітряк відрізняється тим, що в нього обертається тільки верхня дерев’яна частина, яка стоїть на нерухомій кам’яній нижній частині. Але личаківські вітри швидко пообривали йому крила, і довший час млин стояв занедбаний, породжуючи легенди про "Чортів млин"», – розповіла краєзнавиця та історикиня архітектури Львова Тетяна Казанцева.

Тепер млини можна побачити здебільшого в музеях. У київському скансені Пирогово відреставрували сторічний вітряк з Херсонщини. Його створили у кінці ХІХ – на початку ХХ століття в селі Олександрівка і перевезли до Національного музею народної архітектури та побуту України ще 1973 року. Планували реконструкцію, однак жодні роботи так і не проводили. За 50 років суттєво пошкодилися стіни з каменю-вапняку, покрівля, двері, лопасті вітряка практично не збереглися.

Архівне фото знищено вітряка, який чекав на реставрацію 50 років

У 2023 році за підтримки БФ «Фонд "МХП-Громаді"» розпочали реконструкцію цього вітряка. Процес реставрації детально зафільмували. У Loft buro, яке займалося відновленням споруди, зазначили, що за типом вітряк шатровий, але має унікальний складний за формою дах, схожий на перевернутий човен, з крилами, обтягнутими парусиною. Він є унікальним експонатом, не тільки цього музею, а й всієї України.

«Відтворення шатра вітряка разом з крилами, механізмом і воротилом, а особливо монтаж – унікальний процес. Не кожний зодчий мав можливість бути причетним до будівництва такої споруди у стародавні часи, а зараз це взагалі диво. Звісно, це відбулося із залученням сучасних технологій. Крила вітряка складаються з двох ліній, що перетинаються, утворюючи хрест – це своєрідне стародавнє дерево життя. Розмах крил вітряка – 28 метрів та кропітка робота впродовж декількох місяців цілої команди майстрів», – поділилися спогадами фахівці Loft buro.

Відновлений кам’яний чотирилопатевий вітряк з Херсонщини (фото Оксани Старак-Повякель)

Етнографи відзначають, що млинарство було поширене у всіх регіонах України. Особливо багато вітряків було в степах, де вітер ставав енергією і робочою силою водночас. У степових хліборобських районах у деяких селах ще до 1920-30-х років кількість вітряків досягала сотні і більше. Наприклад, на Дніпропетровщині у селі Прядівка було 120 вітряків на стовпах, які крутилися повністю. У роки насильницької колективізації заможних господарів розкуркулювали, а вітряки відбирали до колгоспів. Частину вітряків знищили в часи війни, а ті, що вціліли, працювали в колгоспах до 1950-60 років, коли господарства перейшли на електродвигуни.

Нагадаємо, ZAXID.NET розповідав історію підприємця із Запоріжжя, який відновлює борошномельну справу свого прадіда, яку перервали радянські репресії. Він використовує сучасні жорна і також планує відреставрувати старий історичний млин 1904 року у своєму регіоні.