Ukrainegate. Другий сезон
IQ

Ukrainegate. Другий сезон

Новий виток «справи Байдена»

Сергій Шебеліст, 25 травня 1317 0
фото сайту президента України

У телевізійному фільмі «Рік президента Зеленського» глава держави спростував дошкульні закиди своїх критиків, які з-поміж іншого пророкували неминуче погіршення відносин України з колективним Заходом. До виборів-2019 скептики говорили, що Зе буде нерукопотискальним. На практиці ж виявилося навпаки. «Тепер всі світові лідери знають мене і точно дуже мене підтримують», – задоволено наголосив гарант і додав пасаж про прекрасні відносини з ЄС, НАТО, МВФ, Світовим банком та ЄБРР. Окремо Зеленський згадав про міцні стосунки зі США. За його словами, Україна стала країною, яку нині знає кожен американець. «Не говоритимемо з яких причин, це неважливо», – ніби відмахнувшись, зазначив президент. А даремно.

Особлива умова

Насправді важливо, яку репутацію у світі має держава, з чим її асоціюють і за чим упізнають. У США за останній рік Україна стала дуже популярною, проте навряд чи цю славу можна назвати доброю. Пов’язана вона з гучним політичним скандалом, від якого Америку лихоманило кілька місяців. Приводом для неї стала минулорічна телефонна розмова Дональда Трампа і Володимира Зеленського, під час якої американський президент нібито тиснув на українського колегу і спонукав надати компромат на його політичного конкурента з Демократичної партії Джозефа Байдена.

Від чутливості Зеленського до прохань господаря Білого дому залежала військова допомога США, надання котрої вирішили притримати на деякий час. Оглядачі розцінили цей факт як шантаж. Тимчасовий повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор, листуючись зі своїми колегами-дипломатами, зауважив, що «відмовляти у військовій допомозі задля допомоги у політичній кампанії – божевілля».

Цей сюжет так би й залишився невідомим широкому загалові, якби не доповідь анонімного співробітника ЦРУ про тиск на іноземного лідера, котра набула розвитку після того, як нагорі її спробували «зам’яти». Утім завдяки прискіпливій увазі медіа та комітетів Палати представників Конгресу США, де більшість становлять опоненти Трампа, кулуарна історія стала публічною, запустивши – небагато-немало – процедуру імпічменту 45-го президента Америки. Оце так поговорили!

Конгресмени зажадали оприлюднити стенограму розмови із Зеленським, Трамп пручався і називав це «полюванням на відьом», а вже після того, як діалог лідерів таки оприлюднили, республіканців ще й інструктували, що потрібно говорити ЗМІ. Завдяки скандалу, що його миттєво назвали Ukrainegate, про Україну і справді довідалося багато американців, не занурених у справи пострадянської держави на Сході Європи. Цей політичний вибух призвів до кількох хвиль відставок посадовців, відповідальних за американську політику на українському напрямку.

Першими ластівками стали спецпредставник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер і міністр енергетики Рік Перрі, потім – посол США в ЄС Ґордон Сондленд і радник з національної безпеки Александр Віндман. Свідчення в Конгресі у справі щодо імпічменту давали колишні посли США в Україні Вільям Тейлор і Марі Йованович. У своєму виступі Тейлор зазначив, що Вашингтон таки хотів послугу за послугу. І йшлося не тільки про надання військової допомоги Україні, а й про велике бажання президента Зеленського зустрітися із Трампом.

«Добро» на це залежало від розслідування проти компанії Burisma, до ради директорів якої входив син Байдена Гантер, і нібито втручання України в президентські вибори у США 2016 року. Ба більше, від Зеленського очікували не просто дати хід розслідуванням, а оголосити про це публічно. Як варіант, це міг зробити генеральний прокурор, якого Володимир Олександрович, як відомо, у знаменитій розмові з Трампом називав «на 100% своєю людиною». Про виконання «особливої умови» для зустрічі заявив і підполковник Віндман.

До слова, зустріч Зеленського і Трампа таки відбулася. Але, напевно, не в такому антуражі, як розраховував український лідер. Президенти України та США поспілкувалися у вересні 2019-го на полях Генеральної Асамблеї ООН, коли Ukrainegate тільки набирав обертів. Господар Білого дому, ясна річ, заперечував факт тиску на Зеленського, який своєю чергою запевнив, що не давав Генпрокуратурі вказівок щодо розслідувань проти сина Байдена.

Ця епопея для Трампа закінчилася успіхом 5 лютого 2020 року. Попри те, що Палата представників оголосила йому імпічмент, Сенат, який контролюють республіканці, відхилив звинувачення, висунуті за двома статтями: «зловживання владою шляхом залучення іноземного уряду для переслідування політичного опонента» і «перешкоджання Конгресу в його розслідуванні».

«Плівки Деркача»

Здавалося, все, сторінка перегорнута. Київ і Вашингтон можуть співпрацювати надалі без негативного шлейфу. Ситуація потроху почала нормалізуватися ще до того. На початку 2020 року був нарешті призначений новий посол України в США, ним став Володимир Єльченко. З офіційним візитом до Києва завітав державний секретар США Майк Помпео, який заявив про фінансову й дипломатичну підтримку Києва та збереження санкцій проти Росії до відновлення територіальної цілісності України. У травні Білий дім номінував на посаду амбасадора США в Україні генерал-лейтенанта у відставці Кіта Дейтона, який був стратегічним радником у Міноборони та Генеральному штабі ЗСУ. Нині слово за Сенатом, який має схвалити цю кандидатуру.

Та несподівано «справа Байдена» знову вибухнула в інформаційному просторі. Позафракційний нардеп Андрій Деркач нещодавно оприлюднив аудіозаписи, які начебто можуть свідчити про вплив ексвіцепрезидента США на п’ятого президента України Петра Порошенка, міжнародну корупцію та державну зраду. Деркач, який мав у Києві зустрічі з особистим адвокатом Трампа Рудольфом Джуліані, договорився до того, що «Байден керував Україною», в такий спосіб нібито підтвердивши нав’язливі тези російської пропаганди про зовнішнє управління. Це також добре вписується в контекст безугавної антизахідної риторики про всюдисущих «соросят», яку денно і нощно тиражують медведчуківські телеканали.

Уже за кілька днів одіозний суддя Сергій Вовк зі ще одіознішого Печерського райсуду Києва зобов’язав Офіс генпрокурора, який очолює креатура Зеленського Ірина Венедіктова, розпочати справу проти Байдена. Не «газовика» Гантера, а колишнього віцепрезидента Джозефа, який «скоїв протиправне втручання в діяльність керівника Генеральної прокуратури України». Паралельно прокурори завели ще одну справу проти Порошенка за державну зраду та зловживання службовим становищем.

На пресконференції до річниці інавгурації Зеленського також запитували про цей кейс. Президент зауважив, що покарання його попередника ще попереду, і додав, що «це не останній дзвінок, який побачать українці». Цією заявою гарант кинув тінь на кандидата в президенти США від демократів, який, до речі, два роки тому публічно переповідав зміст своєї розмови з Порошенком і без дипломатичних вивертів розказав, як домігся відставки Віктора Шокіна.

Сенсації в цьому немає. Але от педалювання теми, навіть у контексті боротьби з п’ятим президентом, може погіршити українсько-американські відносини. Держдеп США через українське МЗС застеріг Київ від втручання у президентські вибори в Америці. Побачимо, чи почули.

Із цієї опери – ініціатива президентської фракції «Слуга народу» створити тимчасову слідчу комісію з розслідування фактів, оприлюднених у «плівках Деркача». Розкручувати їх узялися канали RT (Russia Today) та «1+1», що належить Ігорю Коломойському, котрим цікавиться американська Феміда через відмивання коштів, виведених із ПриватБанку. Раніше він в інтерв’ю The New York Times говорив, що США використовують Україну, щоб послабити Росію, в бік якої час розвернутися Києву – не безкоштовно, в обмін на 100 млрд доларів.

«Люди хочуть миру, доброго життя, вони не хочуть воювати. А ви, Америка, змушуєте нас воювати і навіть не даєте нам грошей на це», – сказав колись найбільш патріотичний олігарх України. Не відстає від нього і близький соратник, нардеп Ігор Палиця. В ефірі програми «Право на владу» він заявив, що Україна втратила частину своїх територій через те, що тодішнє керівництво прислухалося до наполегливих порад із закордону. «Ми не відкидаємо, що Росія – агресор. Агресор! Але комусь було вигідно показати, наскільки великий агресор, запустити його на нашу шахову дошку під назвою Україна, щоб показати, який він загарбник, щоби забрати всі ринки у нього в світі», – пояснив суть великої світової політики Палиця.

Намагання підіграти Трампові в конкуренції з Байденом може зруйнувати вибудувану роками двопартійну підтримку України у США. Для Києва надзвичайно важливо мати добрі, конструктивні відносини і з республіканцями, і з демократами та не потрапити в геополітичну пастку. Результат виборів президента-2020 непередбачуваний. Робити ставки на котрогось кандидата – справа невдячна і недалекоглядна. Підтримаєш одного – зіпсуєш стосунки з іншим. Здавалося б, історія з президентськими виборами 2016 року мала навчити українських діячів не підігравати конкретним американським політикам, а зміцнювати стратегічне партнерство з державою, що всебічно допомагає стримувати агресію РФ.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук