Україна надто закрита для неформатної музики, - «Lюк»

- В Україні ніби груп багато, але важко відрізнити їх. Виходить так, що Захід України грає ска, Південь – реггі, у Києві всі намагаються повторити успіхи ОЕ, ВВ.

Нещодавно під час туру Україною та Росією на підтримку нового альбому «Мамина Юність» до Львова завітала харківська команда «Lюк». Гурт, який грає музику, що ні до чиєї не подібна. У їхніх тексах багато позитиву, чогось такого, що неможливо пояснити. Навіть якщо їхні пісні виконуються на слова, яких ви не знаєте, вся пісня і виконання обов'язково сподобається. Як запевняють «люківці» - Ольга Герасимова (вокал), Олег Сердюк (клавіші), Валентин Панюта (гітара), Олександр Кратинов (барабани), Сергій Бельмас (бас), музику і тексти вони пишуть разом.

Про Львів і Харків, музику, комерційність, новий альбом - в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET з Олею Герасимовою та Валентином Панютою.

- Чому так називається альбом і чи пов'язано це з нашими мамами?

Оля: ...ця юність - наша.

Валентин: Це не посилання до ретро чи до юності наших мам. Це юність, яка проживається зараз. Ми вирішили, що юність - це дуже потужний період. Це радше майбутнє, ніж минуле.

- Можна сказати, що львів'яни енергетично доторкнулися до гурту, коли у місті проходила вистава «Щасливого Різдва, Ісусе», де звучали ваші пісні. А коли ви вперше доторкнулися до Львова?

Оля: Тоді ж, 2001-го.

Валентин: У нас був час, коли ми проводили репетиції вистави «Щасливого Різдва, Ісусе» з «Арабесками», з Жаданом. Тут ми жили два тижні, проводили репетиції ночами, спали вдень.

Оля: І дуже багато вночі гуляли містом. Тоді ми ним проникнулися...

Валентин: ... і на якийсь час стали львів'янами. Міркую, що цього разу ми вночі спати не будемо і знову погуляємо містом.

- Хто пише слова для гурту?

Оля: У нас є пісні на слова Жадана. А загалом тексти пишемо разом. У цьому альбомі дуже багато уваги надали словам, у попередніх альбомах на першому місці стояли мелодії. Якось так у нас виходить, що кожен долучається якоюсь ноткою, яка є різна: в одній нотці ніжність, в іншій філософія - все це разом склали й отримали такі пісні.

Валентин: У нас усі тексти мають абсолютно всім у гурті подобатися. Ми дуже часто вигадуємо по слову, по рядочку, в дорозі, у переїздах... Це колективна творчість: відчуття кожного учасника. Ми от зараз двоє даємо інтерв'ю, але у нас усі рівноправні, у групі немає одного лідера, ми все робимо разом.

- Тоді цей альбом має бути ультраособливим для вас...

Валентин: Так і є. Хоч у новому альбомі є два тексти Жадана, також залучені інші виконавці: з нами заспівав (на свої слова) вокаліст гурту «... и друг мой грузовик» Антон Слєпаков в одному треці. В інших альбомах ми писали тексти самі.

Оля: Є ще в альбомі по одній пісні французькою та італійською. Для нас цей альбом справді особливий. Певно, якісь нові речі усвідомили. Ми подорослішали. Змінилося ставлення до життя. Стали грати трохи жорсткіше, музика поважчала.

Валентин: Ми подумали, що ми все вже сказали у тій музиці, яку грали раніше. Хоча не можна сказати, що цей альбом зовсім інший, але це «Lюк» через чотири роки.

- У вас є пісні українською, французькою, російською, італійською. Як назрівають різномовні пісні?

Валентин: Це все залежить від музики. У нас є пісня у цьому альбомі, яку ми написали українською. Коли з'являється мелодія, відразу стає зрозуміло, яка мова «лягає» на цю мелодію. Ми не керуємося якимись комерційними принципами.

Оля: Найголовніше - це мелодія, а вже від мелодії залежить, якою мовою буде написано текст. У нас є пісня італійською. Було відразу зрозуміло, що характер і мелодія - італійські.

- Отже, можна очікувати, що «Lюк» заспіває ще якоюсь мовою?

Оля: Ну так, все може бути.

Валентин: Наступного року ми плануємо записати збірний альбом англійською мовою, щоб видати його закордоном. Можливо, там будуть перекладені пісні, можливо, з'являться нові...

- Складається враження, що нові напрямки, як от ейсід джаз, лаундж, в Україні почали вставати на ноги з Харкова. Як ви гадаєте, чому так сталося?

Валентин: Нам здається, що Харків і його музичне життя стоїть окремо від усієї України. Чому так? Тому, що ми перебуваємо скраю, година до кордону з Росією. Ми живемо у місті, куди з'їжджається багато людей. У нас багато ВНЗ, багате культурне життя, і дуже багато музикантів. Попри те, що маємо багато музичних закладів, у нас немає музичної освіти. У більшості харківських музикантів, відомих вам, немає музосвіти.

Оля: У Харкові особлива енергетика...

Валентин: Якось так виходить, що Харків не в українському мейнстрімі. Музику, яку в Харкові роблять і привозять (у нас відбувається багато фестивалів) відрізняється від того формату, який прийнято крутити на українських та російських радіостанціях. Можливо, тому у місті проводять чимало музичних експериментів. У нас дуже багато цікавих гуртів. На жаль, вони мало відомі в Україні.

- Ви часто виступаєте в Харкові?

Оля: Ні, не часто. Раз на півроку. Ми намагаємося не «перегодовувати» харків'ян.

Валентин: Не частіше, ніж у Москві. Коли ми тільки з'явилися, то лише у Харкові й виступали, у нас були концерти - раз на два тижні. У Харкові в нас аншлаги, там нас люблять. Також маємо багато концертів в інших містах.

- Де ви так само часто виступаєте?

Валентин: Раз на півроку, раз на чотири місяці ми виступаємо в Москві, Санкт-Петербурзі, почали частіше грати у Києві. Раз на рік ми виступаємо в таких містах, як Нижній Новгород, Самара. Ми часто їздимо Росією, в Білорусі буваємо, в середньому, раз на рік.

- Чи хотіло якесь місто вас забрати до себе?

(усміхаються)

Оля: Так, славне місто Сочі.

Валентин: Ми провели чотири дні в Сочі. Це був клуб, який тільки-но відкрився, і перші три групи, які вони привезли, українські: «Сансей» (сольний проект вокаліста із «5'nizza»), «Lюк» та «Океан Ельзи». От там нас хотіли і залишити. Нас всюди якась кількість людей хоче залишити, але нам, якщо чесно, комфортно жити у Харкові. Там є все, щоби займатися музикою. З гурту тільки Оля з Херсону, решта - з Харкова. У нас там дім, студія, репетиційна.

- У Харкові розвивається чимало нових напрямів, мабуть, у вас хороше підґрунтя для цього... Клубів багато маєте?

Валентин: Справді так. У нас більше клубів, де можна зіграти «на живо», аніж у Києві. Ми їздимо Україною, зазвичай, у кожному місті є один клуб, де всі виступають. У нас таких клубів 4-5. Плюс у нас дуже хороша публіка, вона активна, молода, до нас з'їжджаються з усієї України, з Росії. У нас публіка створює потребу того, щоб щось у місті відбувалося. Раз на рік проходить великий джазовий фестиваль й інші дійства. Харківська концертна афіша в плані альтернативи більш насичена, ніж у Києві. До нас приїжджають з Білорусі, Росії. У нас є багато «божевільних» меценатів, які намагаються підтримувати культурне життя. Наші фестивалі проводять зі спонсорами, які час від часу привозять з Америки музикантів.

- Зазвичай групи непопсового формату скаржаться, що їм дуже важко презентувати щось нове, наприклад, свій альбом, особливо в Києві, бо вони потрапляють у категорію «неформат». Як ви це вирішуєте?

Валентин: Ми група, яка існує наперекір законам шоу-бізнесу, тобто у нас немає ніякої ротації на телебаченні, радіо, але водночас у нас є публіка, ми навіть за Полярне коло виїжджали минулого року, грали на фестивалі в Норильську. Теж був зал людей, які нас знали. Зараз є Інтернет, і, чесно кажучи, ми давно «забили» на всі ці розкрути: спочатку 5 кліпів, потім 5 інтерв'ю у журналах, потім 5 разів на рік готуємо їжу зранку у якихось передачах, а результат: люди обличчя ніби впізнають, але не можуть сказати, хто це і що грає.

Оля: Зараз дуже багато повторень всіх стилів. Слухають, наприклад, гурт «Muse», говорять собі: спробуймо грати, як вони... Але це повторення, це нецікаво, і довго не житиме.

Валентин: У будь-якому разі, якщо ти граєш щось своє, то знайдеш свого поціновувача, свою публіку. В Україні ніби груп багато, але важко відрізнити їх. Виходить так, що Захід України грає ска, Південь - реггі, у Києві всі намагаються повторити успіхи ОЕ, ВВ. От чому «Бумбокс» їздить в Алма-Ату, і в Ташкент? Тому що це музика оригінальна. Справа не в інфраструктурі, а в...

Оля: ...зерні...

Валентин: Так. В Україні й в інфраструктурі справа важка. Нам є з чим порівнювати. В Україні це на якихось напівлюбительських початках перебуває. Можливо, є комплекс в українських закладах. В Києві щоразу це відчуваю. Там немає концертного майданчика, створеного для того, щоб там проводити концерти, не пиво пити, не сидіти за столиком, а прийти і послухати музику. Недавно соліст «...и друг мой грузовик» зазначив, що Київ заполонили такі групи, що грають кавер-версії на якісь закордонні хіти, і цього нібито достатньо.

Оля: Але якщо слухач не захоче слухати таку музику, то він туди не піде, це вдарить по кишені власникові клубу, і він почне запрошувати музикантів, які будуть цікаві всім.

Валентин: Водночас наш тур Західною Україною - це наша ініціатива. Нас ніхто не кликав. Якщо ми чекатимемо, доки нас запросять за гонорар, то мине ще років п'ять. Ми видали альбом і хочемо, щоб його почули скрізь. Те, що в Україні є один канал, який транслюється всюди і ставить таку музику, яку ставить - це, звісно, погано. В Росії все по-іншому: там є декілька каналів альтернативних, куди ти можеш віддати кліп, його можуть подивитися в усій країні, потім ти можеш зробити тур Росією. Не тому це кажу, що ми так Росію любимо, ви не подумайте, але це об'єктивно. Україна надто закрита.

- Можливо, перенасичення неякісною музикою буде таким великим на ТБ і радіо, що власники, втративши аудиторію, змушені будуть повернутися до нормальної музики?

Оля: Хочеться в це вірити.

Валентин: Я не знаю, що транслюють по радіо, бо не слухаю його. Є гурт «Radiohead», їх не почуєш в радіоефірі, але якщо вони сюди приїдуть, то зберуть стадіон. Є група людей в містах, які знаходять інформацію з інших джерел, з Інтернету. А решта людей слухають радіо, ТБ дивляться, їм здається, що більше нічого немає. Хто шукає - той слухає хорошу музику.

- Що харків'яни думають про львів'ян?

Валентин: Усі знають, що Львів - прекрасне місто.

Оля: Мені він дуже подобається... Є люди, які думають, що тут не люблять, коли розмовляють російською, що їх можуть через мову не обслужити. Але люди є різні. І вони різні всюди.

Валентин: Ми вп'яте приїжджаємо сюди виступати. Не стикалися з агресією. У Львові є думка, що Львів - культурна столиця України. У Харкові вважають, що Харків - культурна столиця України, бо в Харкові створюється чимало нового... Чим мені подобається Львів - ви не схожі на інші міста України. Ми виступали не раз із львівськими гуртами, вони всі намагаються щось шукати, а що стосується інших міст, то вони якісь законсервовані, намагаються щось робити таке, аби це взяли на радіо, те, що відповідатиме формату, особливо, мені здається, цим хворіють київські гурти. Якби у них було менше можливостей потрапити на радіо (через знайомих), то вони б грали іншу музику. Харків до Львова ставиться дуже позитивно. Я навіть вболівав за «Карпати» у якомусь матчі :)

Фото Михайла Місюри