Уніж: відформатувати неформалів

Цей «фестиваль українського формату», що проводився на межі Івано-Франківської та Тернопільської областей, організований мистецькою агенцією «Наш формат», виявився повною несподіванкою.

Загалом від фесту, що проводиться вперше, зазвичай нічого особливого й не очікують. Саме тому цей перевершив всі сподівання. За рекордні терміни закинутий колгосп у глухому селі на Дністрі перетворився на місце паломництва сотень молодих і неформальних галичан. Хоча про неформалів і формати згодом. А поки що про

... музику

Фестиваль - це передовсім музика. Організатори зробили ставку на молоду українську музику. За ведучого першого дня був Сашко Положинський, другого - Сашко Лірник, третього - несподівано для самого себе - Зорян Безкоровайний з «Nameless». Головною музичною цікавинкою фестивалю слід вважати не олдових хедлайнерів - «Перкалабу», «От Вінта» й «Гайдамаків», а молодих та маловідомих гуртів, що отримали одну зі своїх нечисленних можливостей «засвітитися»: «Мартові», «Квітень руїн», «Мандариновий рай» та витягнуті із забуття «Королівські зайці». Немало було й відомих або, принаймні, досвідчених гуртів, як-от ню-металісти «Fakultet», принципово підпільні «Nameless», оповиті легендами, але рідко бачені «Пропала грамота», та straight edge панки «Брем Стокер». Однак в загальному музична частина залишила гнітюче враження: більшість хваленої організаторами української музики виявилася настільки одноманітною, що слухати всі гурти підряд було несила. Навряд чи хтось із молодих, представлених на фесті, виб'ється в люди на чомусь, крім свого українства. Крім вміння грати й співати українською, слід ще й вміти робити оригінальну музику, а від представлених гуртів добряче відгонило невиправною вторинністю. Той, хто починав би знайомство з українською музикою на цьому фестивалі, навряд чи захотів би її послухати вдруге: заводних виконань, під які можна весело погоцкати, на концерті було чимало, але оригінальністю відзначилася тільки «Перкалаба», що представила нові обробки своїх пісень, надавши їм якісно нового, по-європейськи конкурентноздатного звучання.

А ось звук і світло були найкращими, які мені доводилося спостерігати на концерті взагалі.

... майстер-класи

Попри музику, було немало майстер-класів та подібних розваг. Тут вам і можливість похлюпатися в Дністрі під наглядом інструкторів, і поквецькати пензлем по паркані чи футболці, й Сашко Лірник з його невичерпним запасом казок, і можливість поспостерігати за роботою мультиплікаторів - творців «Трамваю №9» та кліпу «Колискова» («ВВ»), чарівників від камери й пластиліну, і Патріарх всія Бу-Ба-Бу, сиріч Андрухович - власною персоною й без охорони, що милим наставницьким тоном відкриває юним фанаткам очі на літературу, і молоді, вибачте на слові, літератори, які отримали нарешті можливість почитати свої недолугі віршики на публіку, і, врешті (трохи поза контекстом), тренінг «як почати власну справу». Правда, всі вони проводилися водночас, першу половину дня доводилося в тяжких роздумах вибирати, чому віддати перевагу, а другу - знуджено пити пиво, чекаючи на концерт.

... побут

Слід віддати організаторам належне: такого продуманого облаштування всіх необхідних умов, як в Унежі, не було на жодному фесті. Було досить території під кемпінг; кожен міг вибирати, де йому розміститися: чи поближче до сцени, чи на березі Дністра. Була розгорнута їдальня з дешевою і цілком стравною їжею, що звільнило купу часу для тих, хто лінувався готувати собі сам. Подбали не тільки про питну мінеральну воду в пляшках, але й збудували водопровід, туалети з унітазами й каналізацією (sic!) і навіть душ; було вдосталь рідкого і брускового мила. То тут, то там на території табору виднілися пакети для сміття, які волонтери щоранку дбайливо міняли. На території фестивалю діяла власна валюта - «бофони», прикрашені портретами лідерів УПА, за які можна було купити їжу, пиво, футболки й компакти. Обмін національної валюти на фестивальну відбувався з розрахунку 1:1.

Ходили чутки, що на фесті навіть планували впровадити сухий закон, але врешті відмовились від такої ідеї. Продавали, правда, тільки пиво - загальноукраїнської, але досить несмачної марки. Тим же, кому прагнулося чогось міцнішого чи смачнішого, доводилося ходити за пару кілометрів у сільмаг. Попри незручності, це дало позитивні наслідки: майже ніхто не впивався, не було жодних ексцесів на зразок п'яних бійок. Місцеве населення також не створювало проблем, мабуть, в силу нечисленності.

Основним сюрпризом став... футбол. Матч Німеччина - Іспанія, для перегляду якого багато хто збирався додому, транслювали із сателітарної антени прямо на білий фургон вантажівки, а за коментатора був самовідданий Сашко Лірник, що дозволило матчу не вибиватися із загальної атмосфери фестивалю.

... і найсумніше - ідеологію

Якщо музика й майстер-класи особливих нарікань не викликали (хіба що в голові крутилася фраза «я тебя слепила из того, что было»), то розгорнута пропаганда провокувала спершу остовпіння, потім - роздратування, а вже потім - істеричний сміх. Гаслом фесту була сама назва мистецької агенції-організатора: «Уніж» - це, мовляв, «наш формат». Такий вибір слогану, м'яко кажучи, дивний: зрозуміло ж було, що переважна більшість тих, хто туди приїде, - це ті, хто зве себе чи просто є неформалами, а пропонувати таким людям гасло форматності... - сумнівне заняття. В анкеті, яку слід було заповнити при  реєстрації, просили доповнити речення «форматна людина - це...» Як свідчило опитування, більшість відвідувачів таки сприйняли таке питання вороже й подописували речення словами «конформіст», «людина без особистості» та ідентичними по змісту, сиріч - негативно забарвленими. Неформали пропускали повз вуха патетичні заклики, пили пиво і відмовлялися форматуватися. Звісно, відлякати охочих послухати музику і потусуватися в затишній атмосфері навіть гаслом форматності було складно. Проте склалось враження, що організатори придумали слоган для себе, а не для цільової аудиторії - нове, однак, слово в маркетингу.

Ще на сайті фестивалю поміж корисної інформації то тут, то там пробивалося організаторське бачення України і національної ідеї. Одним із гасел було «більше, ніж фестиваль». Організація називала себе «Кузнею», маючи на увазі «кування нової української людини» («мы ковали, а дух наш - Молох»?) Це спершу насторожувало - легко було припустити, що такий антураж привабить юрми бритоголових нациків, але з якихось причин їх майже не було (добре, хоч «Кому вниз» не запросили); тільки під час виступу „Тіні сонця" то тут, то там серед натовпу сором'язливо вигулькували зіги. Вживана патетично-патріотична риторика могла би підняти людей «на поля, на стройки» десь так в середині двадцятого століття, однак на сьогодні вона видавалася більш ніж кумедною. Однак, на щастя, далі етикеток справа не пішла, і націоналістичний антураж на фесті відігравав роль радше пікантної приправи. Червоно-чорний прапор при в'їзді, портрети лідерів УПА на банкнотах та регулярні заклики зі сцени до боротьби за національну культуру трохи лякали негаличан, але врешті й ті заспокоїлися.

Склалося враження, що організатори довго боролися зі своїм бажанням поєднати фестиваль з чимось на зразок табору - чи то скаутівського, чи то концентраційного. Волонтерка, що ходила з мегафоном та імперативним тоном скликала людей на концерт, виглядала дещо недоречно на святі ідейного пофігізму й невтручання, яким неминуче є всякий подібний фестиваль. Жартували навіть, що бракує тільки колючого дроту навколо й автоматника на вишці, однак народ завжди має схильність до перебільшень. Врешті мегафон не так уже й дратував. Перед початком концерту один із організаторів виголошував промову, в якій пояснював, скільки праці було  докладено до фестивалю (в цьому, правда, не було потреби, щонайвищий рівень організації нагадував про себе щомиті й без нагадувань) та закликав розвивати українську культуру; публіка нервувала та йшла пити пиво. Правда, з огляду на велику кількість волонтерів, ці заклики привабили таки досить людей.

І в результаті...

Шкода, що така кількість самовідданої праці пішла на те, щоб дискредитувати українську культуру. Нецікава музика, бездарна поезія та зворушливі у своїй самовідданості, але обладнані за останнім словом вчорашнього дня мультиплікатори на фоні заледь не месіанської риторики... Фестиваль погубила його претензія на «українськість взагалі». Попри дружню атмосферу та чудові побутові умови (врешті, не митися ж туди люди їхали!) українська культура виявилася виставленою у вкрай невигідному світлі: найпомітнішими були її аматорство і вторинність, а також примітивна візія «національної ідеї» й нежиттєздатна ідеологія.

Якщо судити про українство на підставі цього фесту, то українці видавалися би групкою відсталих і пафосних, але, зрештою, нешкідливих сектантів-дикунів. Якби те, що було продемонстровано, було всією українською культурою, українцем було би бути соромно.