В Україні - три альтернативи закриття шкіл, - експерт

Існує принаймні три альтернативи закриття шкіл в Україні. Перший з них — це інституалізація та узаконення освітніх округів, які в Україні почали створюватися ще наприкінці 90-х років ХХ століття.

Про це у своїй статті для ZN.UA пише директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук. На сьогодні, за його словами, це швидше художня самодіяльність в освіті, ніж діяльність, унормована законодавчими актами.
«Але для того, щоб освітній округ став альтернативою закриттю шкіл, необхідно зробити дуже багато. Зокрема, йдеться про нову структуру освіти в освітньому окрузі (шестирічна початкова школа), запровадження ринкових механізмів оплати та стимулювання праці педагогів, які працюють у малокомплектних школах; запровадження нових нормативів функціонування та фінансування освітніх закладів, що входять в округ; ґрунтовна диверсифікація управління ними на районному та внутрішньошкільному рівнях і багато чого іншого», — пише автор.
Другим варіантом, на його думку, може стати створення мережі громадсько-активних шкіл, або творче впровадження в українську практику польського досвіду збереження освітніх послуг у сільській місцевості. І.Лікарчук нагадав, що такий досвід було предметно вивчено та обговорено під час Всеукраїнського науково-практичного семінару, що відбувся в Луганську 26—27 березня 2011 року. Учасники цього семінару — представники дев’яти регіонів України — звернулися до міністра освіти і науки, молоді та спорту з листом, в якому констатували, що польська практика є «прийнятною для адаптації та застосування в Україні».
«На жаль, інформації про те, як було сприйнято таку ідею представників громадянського суспільства, ми не маємо, — зазначає автор. - Але очевидно, що ніяк. Адже її реалізація потребує, насамперед, децентралізації управління освітою. А, як відомо, ця ідея не має особливої підтримки в нинішнього керівництва МОНМС. Запровадження цієї моделі неможливе без зміни економічної системи освіти, переходу від її бюджетного фінансування до оплати вартості освітніх послуг, запровадження фінансової самостійності та багатоканального фінансування закладів освіти».
Третій варіант – це відмова від класно-урочної системи у малокомплектних загальноосвітніх навчальних закладах. Натомість, на думку І.Лікарчука, слід запровадити індивідуальне, групове, факультативне, дистанційне навчання, організацію роботи педагогів за принципом «учитель у відрядженні», «вчитель-методист методкабінету» та ще багато чого іншого, що давно апробовано у світі, але відсутнє в Україні.
«Адже з часів Я.-А.Коменського ми тримаємося за класно-урочну систему і твердимо, що більш якісну освіту можна дати тоді, коли в класі 25—30 учнів, ніж коли їх там три-чотири. Це абсурд, що не витримує критики, — пише автор. - Результати, отримані шляхом індивідуального чи групового навчання, завжди будуть кращими. Це давно доведено наукою і практикою».