Влада симулякрів: де закінчується Юрій Іванющенко і починається «Юра Єнакієвський»?

Уже два роки, як в українському інформаційному просторі оселився новий «герой нашого часу» на ім'я Юрій Іванющенко. Торік він посів друге місце у списку найвпливовіших українців за версією «Кореспондента», а зовсім недавно зробив різкий стрибок у рейтингу найбагатших людей країни за версією «Фокуса», піднявшись з 108-го місця на 26-те.

Про Іванющенка багато пишуть, а говорять ще більше. Розбирають на цитати його «сенсаційне» інтерв'ю для «Кореспондента». Міркують, які активи є тіньовою власністю бізнесмена. Сперечаються, чи є підстави називати могутнього земляка Віктора Януковича «сірим кардиналом» української політики. А символічною ілюстрацією всіх цих пошуків правди про нашого інформаційного героя можна вважати фотографію, зроблену з інавгурації чинного гаранта, де Юрій Володимирович постає перед нами в образі загадкового олігарха в чорній шапочці.

Якось Юрій Луценко, назвавши Іванющенка кримінальним авторитетом, закріпив за ним прізвисько «Юра Єнакієвський». Українські журналісти підхопили цю багатозначну «погрємуху» і досі використовують її не менше, ніж саме ім'я донбасівського капіталіста. Парадокс полягає в тому, що з плином часу «Юра Єнакієвський» став таким собі інформаційно-міфічним образом, який почав жити власним медійним життям, окремим і часом всіляко непов’язаним з реальним життям Юрія Іванющенка. Знак відірвався від означуваного.

Тому, коли говорять про українського бізнесмена Юрія Іванющенка, то найчастіше йдеться про інформаційний симулякр з умовною назвою «Юра Єнакієвський». У кожного міфу є творець і цільова функція. Отже, виникають два логічні запитання: хто створив міфічний образ «Юри Єнакієвського» і навіщо? Тут існує кілька версій.

Ох уже ці «групи впливу»...

У статті про конфлікт між Ганною Герман і Дмитром Табачником  ми вже підкреслювали, що чинна українська влада складається з п'яти груп впливу: група Льовочкіна-Фірташа, група Ахметова, група Клюєва, група Азарова, група коаліціонерів і особиста група Януковича, «почесним» членом якої є Юрій Іванющенко. З відомих причин президентська група останнім часом нарощує свої м'язи стрімким темпом і, цілком очевидно, незабаром саме владне коло Віктора Федоровича стане головним центром «неорадянської олігархії», яку команда гаранта активно будує у сьогоднішній Україні.

Як ми розуміємо, прагнення будь-якої групи отримати лідерську позицію на політ-економічному ринку країни має супроводжуватися не тільки купівлею стратегічних активів, але й ефективною роботою системи штучно створюваних інформприводів, які прямо чи побічно, правдиво чи брехливо демонструють політичну міць бізнес-організації. Одним з найкращих способів демонстрації такої сили є інформприводи, які ілюструють «величезну впливовість» якогось представника групи. Тобто мова йде про персоніфікацію сили. Повертаючись до Юрія Іванющенка, ми можемо припустити таке:

1. Міфічний образ «Юри Єнакіївського» - це спеціальна інформаційна кампанія, яку створила команда президента;

2. Мета кампанії: продемонструвати міць групи Януковича на прикладі конкретної персони, що входить у цю групу.

Тут може виникнути запитання: а чому піарити вирішили саме Юрія Іванющенка, а не якогось іншого олігарха з владного кола президента? Відповідь «тому що земляк», на перший погляд, може здатися трохи легковажною. Але це лише на перший погляд. Роль ментальних особливостей Віктора Федоровича в його політичній діяльності недооцінювати неможна.

У контексті описаної версії існують ще дві гіпотези про виникнення інформаційної моделі «Юри Єнакіївського».

З одного боку, не буде зайвим допустити, що могутній симулякр Іванющенка – це спроба президентських політтехнологів позиціонувати у ЗМІ фінансово-промислову «братву» Януковича не вище інших груп впливу, а на одному рівні з ними. Які можливості це дає гаранту? По-перше, не нести відповідальності та розплати за «нахабство» при вивищуванні себе над Ахметовим і Фірташем. По-друге, показати, що всі групи впливу, які беруть участь в сьогоднішньому розподілі багатства в Україні, рівні між собою, а Янукович у цій схемі є вже не підлеглим Ахметова і Фірташа, а самодостатнім політиком і незалежним модератором.

З іншого боку, інформаційний образ «Юри Єнакіївського» міг бути ініціативою самого Юрія Іванющенка. Ймовірна мета: підготовка медійного плацдарму для виходу у світ з власною політичною групою впливу. Уже сьогодні в цю групу можна зарахувати доньку єнакіївського олігарха Яну Іванющенко, його сина Арсена Іванющенка, колишнього мера Одеси Олександра Орлова, голову фракції Партії регіонів в Одеській міськраді Геннадія Труханова і «синьо-білого» нардепа Олександра Шепелева.

Пристрасті за активами

Якщо відштовхуватися від логіки, що розкрутка міфу «Юри Єнакіївського» - це справа рук особистих піарників Юрія Володимировича, тоді варто сказати і про більш приземлені версії популяризації імені донбасівського олігарха. Можливо, йдеться про непряму рекламу Іванющенка як бізнесмена, як господаря фінансово-промислової імперії, як власника конкретних економічних активів.

Робити прямі реклами фінансово-промислової групи поступово стає ознакою моветону. Якщо окремо піарити кожний актив, можуть виникнути проблеми зі сприйняттям «потужності» цілісної структури. Треба, щоб ціле здавалося більшим, ніж сума його частин. Такого ефекту можна досягти шляхом розкрутки особистості, під владою якої перебувають усі ці активи.

Ходить багато чуток про те, що є бізнес-інтересами Іванющенка. Говорять і про вугільну сферу, про нафту і газ, про банки та великі порти, про торговельні ринки та агропромисловий комплекс. Нещодавно світло на ситуацію трохи пролив партнер Юрія Володимировича по бізнесу Іван Аврамов. В інтерв'ю українському Forbes він назвав підприємства, які перебувають у його спільній з Іванющенком власності:

Картина вражає. Але для повноти бракує, звичайно ж, власного футбольного клубу. Не мати команду у національній Прем'єр-лізі для сучасного українського олігарха – це вже теж ознака поганого тону. Оскільки футбольний клуб може служити не тільки особистою забавою, але й побічною рекламою власної бізнес-імперії. Рекламою з добрим соціальним відтінком.

У торішньому інтерв'ю «Кореспонденту» Іванющенко заявив, що не заперечує можливості придбання футбольного клубу. Наразі найбільш підхожими варіантами, з позиції «регіонального патріотизму» і футбольного маркетингу, є луганська «Зоря» та маріупольський «Іллічівець».

Журналістський міф?

Уявіть, що ви є власником або головним редактором одного з провідних загальнонаціональних ЗМІ. Ви перебуваєте у постійному пошуку сенсацій, гострих новин та зачіпок, які допоможуть розкрити тіньові реалії вітчизняної політики та економіки. Як правило, такі сенсації, новини та зачіпки мають одноразовий або короткочасний характер. Наприклад, тема Межигірської резиденції Януковича. Одного разу її голосно розкрили, а тепер до неї просто повертаються. Свіжих інфоприводів ця тема вже практично не продукує.   

Ви розумієте, що потрібен свіжий підхід до справи. У вашій голові з‘являється креативна ідея: сконструювати сенсацію, яку можна було б періодично активізувати характерними повідомленнями. Наприклад, створити образ таємничого олігарха, поширити масу чуток про його володіння і вплив, а потім наректи новоспеченого медійного героя «другим після президента». Далі ви просто використовуєте його ім'я за кожної слушної нагоди у матеріалах свого друкованого або онлайнового видання. Інформаційно-фінансовий успіх гарантований.

Але у цьому випадку дуже важливо підібрати правильний прототип «сірого кардинала». Ви його знаходите за трьома критеріями:

1. Щоб був олігархом;

2. Щоб входив до політичної групи президента (максимальна наближеність до ядра влади);

3. Щоб був земляком президента (підкреслює неформальний зв'язок з «першою людиною в країні»).

А ще важливо все це символічно поєднати, за законами жанру, з «лихими дев'яностими». Зручний спосіб: прикріпити до прототипу «погоняло», що містить реальне ім'я і прив'язку до регіонального походження.

Все зрозуміло, крім одного. Як довго ще в нашій країні головними інформаційними героями та об'єктами пильної уваги будуть не ті, хто створює культуру і розвиває духовність, а ті, хто більше за всіх «рубіт бабло»? З одного боку, покладати провину за такий стан речей на медіатехнологів не можна. Якщо б цього «піпл не хавав», то ніякі б «юри єнакієвські» інформаційної популярності не мали. З іншого боку, у сучасному світі, як правило, «піпл хаває» те, що йому підсовують ЗМІ. Як зазначав французький соціолог Жан Бодрійяр: «Так відбувається скрізь, де пропозиція пожирає попит, де питання пожирає відповідь».