Володимир Пилипчук: Найбільша загроза для Януковича — опозиція олігархів

IQВіталій Голубєв, 6 червня 2012516822
Володимир Пилипчук: Найбільша загроза для Януковича — опозиція олігархів

- Гроші в країні є, але вони не працюють на економічне зростання. Металург у Європі за місяць отримує стільки, скільки у нас — за рік. А продають метал за однаковими цінами! Ось і з'являється ота «дельта», яку можна заховати за кордоном...

Доцент рівненського Інституту інженерів водного господарства, рухівець Володимир Пилипчук, пройшовши в 1990-му до Верховної Ради, очолив там постійну комісію з економіки і організував розробку або ж виступив співавтором 196 законопроектів. Ще 28 - розробив самостійно. У доробку Пилипчука — ледь не все приватизаційне та антимонопольне законодавства перших років незалежності. Свого часу його кандидатуру навіть розглядали на посаду прем'єр-міністра, а очолювана Пилипчуком комісія ще за часів СРСР розробляла дизайн гривні. Був членом Парламентської Асамблеї ОБСЄ, двічі обирався віце-президентом Генерального Комітету ПА ОБСЄ з питань економіки, науки, технологій та довкілля. Після закінчення депутатських повноважень у 1998-му у владі не залишився, після поділу колись єдиного Народного Руху до жодної партії не вступив. Працював науковим консультантом, нині — на пенсії.

В інтерв'ю ZAXID.NET 63-річний академік Академії економічних наук Володимир Пилипчук розповів, чим українські олігархи відрізняються від західних, і за яких умов Росія називатиме Януковича бандерівцем, а також поділився прогнозами щодо можливої міжнародної ізоляції України та впливу соціальних ініціатив Президента на вітчизняну економіку.

 

- Пане Володимире, Вам чимало доводилось мати справу з європейськими політиками, працюючи в Парламентській асамблеї ОБСЄ. Можете оцінити, наскільки далеко Європа здатна зайти у нинішньому тиску на Україну щодо політрепресій? - ---Міжнародна ізоляція справді можлива? «Білоруський варіант» – реальний?

- Якщо спостерігати за динамікою удосконалення, відточення механізмів тиску Європи на режими, які порушують демократичні права, то акцент поступово зміщується від блокування держави як такої до блокування та санкцій влади. Якщо говорити про блокування держави, то очевидно, що буде відтягнене підписання чи вступ у дію низки документів щодо європейської інтеграції України. Щоправда, не всіх – економічна інтеграція просуватиметься швидше. Стосовно ж блокування влади — тут чітко бачимо динаміку: засудження стає більш відвертим і від колективного переходить до персонального, причому рівень цього персонального засудження вже доходить до керівників держав. Наскільки мені доводилось чути, вітчизняні олігархи вже терміново переводять активи в арабські держави, побоюючись за їх блокування. Хоча це справа марна: ФРС (банк) США здатний контролювати та блокувати всі активи в доларах, в якій країні вони б не розміщувалися,  відповідно,  європейські інститути — активи в євро, де б вони не були. Тішить у цій ситуації лише те, що з'являється ось ця диференціація: не повинні постраждати люди, економіка — йдеться про тиск саме на владу, на олігархів, та на їхні активи за кордоном.

 

- Чим це може закінчитись?

- Певним розколом у Партії регіонів. Він уже намітився. Одні не хочуть і не бажають втратити активи — інші займають «твердолобу» позицію: «політзеків» не випускати ні за що. Чи вдасться першим переконати Януковича і «партію війни» в його оточенні? Як на мене, найбільша небезпека для Президента сьогодні — якраз не від опозиції, частина лідерів якої опинилася за ґратами, а реальна внутрішня опозиція в Партії регіонів. Опозиція незадоволених олігархів.

 

- А в Росії який інтерес? Хіба нинішня влада – не проросійська? І що Кремлю Тимошенко з Луценком?

 - Звісно, Росії Янукович не подобається не через порушення прав опозиції, оскільки саме росіяни нині в цьому питанні «впереди планеты всей». Росію не влаштовує, що українське керівництво не погоджується  бути вкотре  обманутим. Адже воно уже «прокололось» – із харківськими угодами. За продовження терміну перебування російського флоту в Севастополі можна було виторгувати не те, що знижку 100 доларів на газ, а й знижку базової ціни на газ на 300 доларів! На практиці ж Росія побачила, що Януковича можна обводити навколо пальця. Янукович теж зрозумів, що його  Росія „кинула”, оскільки обіцяли при підписанні харківських угод змінити формулу ціни, обіцяли до жовтня минулого року демаркувати сухопутну і делімітувати морську лінію кордону, обіцяли випускати АН-148  на Воронезькому заводі, обіцяли побудувати в Україні до 2014 року завод зі збагачення урану для АЕС, обіцяли кредити на добудову двох енергоблоків на Хмельницькій АЕС, обіцяли до весни нинішнього року вирішити питання пропуску своїми газогонами дешевого туркменського газу для  потреб України. Обіцянки-цяцянки ....

Януковича, звісно, це перестало  влаштовувати, бо його виставили на посміховисько. Янукович ніколи не робив антиросійських заяв, але я не здивуюсь, якщо Росія назве його бандерівцем — це можливо, коли він відмовиться їй віддати черговий завод або порт, чи кусок газової труби. Янукович не влаштовує Росію не через свою проукраїнську політику, а через імперську політику Росії і агресивний менталітет її керівництва. За великим рахунком, Росія «взувала» і «взуває» Україну на досить чималі гроші за всіх президентів і України, і Росії – незалежно від того, наскільки дружніми чи ворожими  були їхні стосунки. Для чого ж нам погоджуватися на подальше затягування Росією зашморгу на шиї України? Навіщо гратися в піддавання, коли в України є достатньо інструментів, щоб повернути позицію Росії до почуття адекватності? Росія своєю політикою нас постійно повчає: „Не можна одночасно сидіти на двох стільцях”. І вона має рацію. Наша справа – нарешті прислухатись до цих повчань, злізти з російського стільця і викинути його на смітник історії.  Але, так чи інакше, найбільший вплив як на електоральному, так і на владному полях Януковича сьогодні має саме Росія. Росія навіть розміщує „свої” кадри у владні крісла в Україні. І найбільший вплив на українських олігархів — також. І дивіться, що виходить: Росії режим Януковича не подобається, український народ не зацікавлений у тому, щоб над ним знущалися, Захід не задоволений появою в Європі нового диктаторського режиму. І виходить, що влада Україна опинилась небажаною з усіх боків. А владі і олігархам чиясь підтримка була б потрібна — щоб забезпечити їх виживання!  Але психологія нашої владної верхівки не передбачає володіння мистецтвом дипломатії, компромісу ні з власним народом ні з іноземними державами. Дипломатичність у них близька до нуля чи навіть нижче нуля. Втратити за два роки прихильність світу — це треба або бути настільки невмілими, нездалими, або ж ставити це собі за мету. У цій ситуації може тішити хіба те, що і неолігархічна частина Партії регіонів, і її електорат поступово починають усвідомлювати оту різницю між інтересами України і інтересами Росії; те, що вони не залежать ні від обсягів наших поступок Росії, ні від політичного забарвлення українського керівництва.

Нинішня Росія – садист, що отримує задоволення від знущань над економікою і народом України. Нинішня влада – теж садист, оскільки отримує задоволення від збагачення в результаті обкрадання народу України. Від обкрадання матеріального, морального, духовного.  Від крадіжки майбутнього в нинішніх і наступних поколінь.

 

- Осінні парламентські вибори здатні щось змінити?

- Якщо говорити про стосунки з Європою, тут не треба чекати виборів: для цього слід звільнити політв’язнів і не планувати фальсифікацій на виборах. Для звільнення політв'язнів і чесності виборів достатньо політичної волі влади, і всі ми знаємо, в чиїх вона руках. Якщо опозиційні політики матимуть змогу брати участь у виборах – це буде чіткий сигнал для Європи, що українська влада її почула.

Якщо говорити про Україну, то парламентські вибори можуть принести перемогу опозиції у випадку координації зусиль між її осколками в періоди: перед виборами, під час виборів і після виборів.

 

- А опозиція, на ваш погляд як двічі народного депутата, до цих виборів готова?

- Як на мене, вони роблять одну помилку: надто мало концентрують увагу на розробці нових технологій і механізмів контролю за процесом голосування і процесом підрахунку голосів. Здебільшого говорять про те, що передуватиме дню виборів: конфігурація об'єднаної опозиції, спільний список, кандидати на округи... А між тим, в Україні всі добре знають, що головне на виборах — це хто і як  рахує голоси. Варто було би зараз оголосити конкурс ідей: як захистити результати голосування. Сорок мільйонів голів здатні придумати дієві механізми, якщо півтори сотні опозиціонерів на це не спроможні. Бо трохи вони вже відриваються від реалій...

    

- Особисто ви — маєте такі ідеї?

- Ще будучи народним депутатом я подавав законопроект про те, щоб голосування у парламенті було виключно особистим, через відбитки пальців, а не з допомогою карток. Я і сьогодні дотримуюсь такої думки, але будемо дивитись реально: що зараз можна встигнути зробити до виборів, аби мінімізувати фальсифікації? Я оце після розмови з вами якраз збираюсь запропонувати знайомим опозиційним політикам, можливо, й президентові  одну ідею. Треба розробити і оперативно внести в парламент законопроект, відповідно до якого паспорт під час виборів використовувався б не лише як документ, що засвідчує особу, але як засіб контролю.

    

- Яким чином?

- Я пропоную на сторінці 7 («Особливі відмітки») робити прокол, коли людина тільки входить на виборчу дільницю. Без такого проколу бюлетень людині не видається. А другий раз людину з проколом в паспорті міліція має не допустити на виборчу дільницю, тобто двічі-тричі вона проголосувати вже не зможе. Контроль за цим якраз і мала б взяти на себе опозиція. У майбутньому можна було б робити такі самі проколи на президентських виборах, розграфити відповідним чином певну сторінку паспорту: рік – вибори – позначка... Механізми фальсифікації вже існують – повинні існувати і механізми протидії їм. Якщо опозиція внесе у Верховну Раду такий законопроект, а Партія регіонів за нього не проголосує – це стане ще одним підтвердженням для Заходу, що слова Януковича про намір провести чесні вибори – це блеф.

    

- Пане Володимире, як би Ви спрогнозували вплив на економіку «соціальних ініціатив» Президента? Варто чекати розкручування інфляції, обвалу гривні — чи все обійдеться?

- Для початку зверніть увагу ось на що: три-пять  місяців тому чорнобильці і афганці вимагали – ні, не підвищення пенсій – а того, щоб їм віддали хоча б те, що їм належало за законом. Влада відповідала, що на це немає грошей. Тепер виявилось, що гроші є навіть на те, щоб пенсії підвищувати! А за рахунок чого, якщо цьогорічний  зріст ВВП  планувався в межах 3,9%, а нині маємо прогноз лише на 1,6%? Уявляєте, тоді не було грошей, щоб не забирати те, що мали пільговики, а зараз, при спаді темпів зросту економіки, вони з'явились, та й у такій кількості, щоб додати всім? Значить, десь збрехали: або тоді, або зараз. Добре, якщо тоді. Якщо ж нині – зрозуміло, що виконання таких обіцянок можливе виключно за рахунок інфляції. Зараз, до виборів, маючи важелі впливу – податківців, силовиків, Антимонопольний комітет – вони змусять не піднімати ціни, а після виборів – відпустять. Тим більше – якщо переможе не Партія регіонів. Скажуть: дивіться, прийшли опозиціонери — і почалося «погіршення життя вже сьогодні»... Але підстави зростання цін закладені саме в «соціальних ініціативах».

    

- Але ж зарплати і пенсії переважної більшості українців — справді мізерні!

- Є елементарна макроекономічна вимога: підвищення зарплат повинно бути пропорційним до підвищення продуктивності праці.

 

- Так можна таким чином пояснювати замороження зарплат постійно! Мовляв, продуктивність праці не зростає — чого ж ви хочете?..

- Чому? Просто у нас штучно придушується бізнес, якщо він не належить до Партії регіонів, в нас тіньовий сектор значний.

 

- Отже, зростання зарплат через збільшення продуктивності праці — це питання зміни влади?

- Не обов'язково. Можуть прийти ще гірші, якщо переможе нинішня парламентська більшість. Тут справа в іншому: західні експерти оцінюють ВВП України приблизно в 400 мільярдів доларів, офіційна вітчизняна статистика – у 200 мільярдів. За різними підрахунками, 50-60% економіки – в тіні. Якщо вивести її з тіні, питання з соціальними ініціативами не було б! Тоді зростає і ВВП, і продуктивність і надходження в бюджет. Вдвічі збільшуються надходження до бюджету – є можливість реалізувати соціальні ініціативи не за рахунок друкарського верстату, а за рахунок збільшення реальних доходів до бюджету. Це друга складова – легалізація тіньового сектору економіки, де перебуває половина ВВП України, а значить половина бюджету.

Наведу одну цифру: за часів СРСР від виробництва і торгівлі лікеро-горілчаними виробами податків до бюджету надходило 22% від його дохідної частини – майже четвертина! Сьогодні в Україні цей відсоток значно менший, хоча потужності з виробництва спирту не лише не зменшились у порівнянні з часами Союзу, а й незрівнянно зросли, просто вони перебувають у тіні. І так — у багатьох галузях.

Окреме питання – офшори. В України крадуть кошти і спрямовують на потаємні рахунки. Інвестують закордонні економіки. Україна цього року вже „інвестувала” таким чином 6 млрд доларів. У той час як в Україну прийшло за цей же час інвестицій лише на 0,8 млрд. доларів.

 

- На вашу думку, обвал гривні після виборів можливий?

- Гривня, як і будь-яка національна валюта, не знецінюється в таких випадках — коли постійно підтримується баланс між випущеною продукцією і виплаченою зарплатою, і коли експорт продукції перевищує імпорт. А коли при тих самих обсягах зарплати, продукції на внутрішньому ринку стає менше — інфляція неминуча. Вона підсилюється, коли обсяг продукції падає, а обсяг виплачених зарплат і пенсій зростає. Коли  товарне забезпечення внутрішнього ринку здійснюється за рахунок зросту імпорту при негативному сальдо поточного рахунку.  Я не ризикну робити конкретні прогнози щодо інфляції після виборів, тут потрібно робити розрахунки з включенням багатьох факторів, частина яких мені не відома, або відома не в повному обсязі, але загальна тенденція така —  українська економіка вступає в період збільшення темпів інфляції.

Гроші в країні є, але вони не працюють на економічне зростання. Металург у Європі за місяць отримує стільки, скільки у нас — за рік. А продають метал за однаковими цінами! Ось і з'являється ота «дельта», яку можна заховати за кордоном.

 

- Але у наших виробництв шалена енергоємність, яку не порівняти з Європою!..

- Якби всі кошти з'їдала енергоємність — яким чином статки українських мільярдерів за останні два роки фактично потроїлись?.. Між мільярдерами нашими та їхніми — різниця ментальна: у Франції та США багатії самі виступили з ініціативою збільшити податки на їх надприбутки, а наші — домоглись, аби держава списала їм борги — зібрані з людей кошти за електроенергію та газ.

Це все одно, що ми з вами знайшли мішок з золотом. Ви — олігарх, а я — найманий працівник. Ви мені кажете: «Пилипчук, тягни мішок». Потім: «Іди в банк, обміняй на долари». Я приношу вам гроші, ви даєте мені 100 доларів, а мішок з мільйонами доларів забираєте собі. Те саме відбувається у нас і в масштабах цілої держави: людям — по 100 доларів, а мільярди собі — мішок, і в офшори...

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 22

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук