Волонтери без кордонів
Суспільство

Волонтери без кордонів

Як українці безстрашно перетинають кордони зони АТО, аби доставити військовим гуманітарну допомогу

Тетяна Слюсарчук, 29 липня 2014 2019 0

Волонтери, які місяцями збирають і переміщають у зону АТО гуманітарну допомогу для українських військових настільки призвичаїлись до цієї справи, що сприймають її  за буденність. Вони однаково емоційно розповідають про солдатів, які тішаться новими шкарпетками з тилу не менше, ніж добротному бронежилету, про смертельні рани близьких друзів та про обов’язок перед  українською армією, який сприймають як щось, що не потребує пояснення.

29 липня кілька волонтерів об’єднання «Допоможи фронту» провели невеличку прес-конференцію, на якій розповіли журналістам, яким чином їм вдається місяцями допомагати українській армії у зоні бойових дій на Донеччині та Луганщині і при цьому залишатись живими.

З травня по липень вони переправили для різних військових частин та підрозділів української армії понад 40 тонн допомоги: від шкарпеток до дороговартісних приладів військового призначення.

«Ми перевозимо нашим хлопцям все, крім зброї»

Сергій Глотов, луганчанин, який у травні переїхав до Львова для того, аби продовжити волонтерську роботу, бо у рідних місцях з початком активної фази АТО це було важко робити, розповів, що волонтерський рух на сході України не менш активний, ніж на заході. Понад те, він переконаний, що більшість місцевого населення сходу ніколи не були прихильниками сепаратистів.

«Що там, що тут – люди схожі. Волонтерів, які з самого початку допомагали нашим військовим є більшість, і це нормальні люди. Про купку психованих, які верещать «Росія, Росія», чи співчувають Партії регіонів або ДНР чи ЛНР я скажу так: у кожному місті є частка місцевих психопатів», – розповів Глотов.

Здебільшого люди на сході добре розуміють ситуацію, вважає волонтер. Багатьом з них, які активно підтримували військових довелось розраховуватись за свою позицію здоров’ям, а іноді і життям. Так, під час війни кільком друзям Сергія довелось побувати  у полоні ЛНР, де над ними знущалися. Після нанесених бойовиками ран один хлопець помер.

Багато активістів з Луганська та Донецька роз’їхались по різних містах країни, звідки продовжують працювати для армії. «Комунікація між волонтерами по Україні – це щось неймовірне. Люди знаходяться будь-де: чи то в Миколаєві, чи у Черкасах,чи у Комсомольську, чи у Маріуполі. Якщо є бажання допомогти, то знайдуться і контактні номери і відповідні люди», – каже Глотов.

Інформацію про необхідні  воякам речі  волонтери отримують безпосередньо з військових частин.

«Щопонеділка ми зідзвонюємось з вояками із 19 різних військових частин та підрозділів армії у зоні АТО, від них отримуємо інформацію про потреби наших хлопців. Загалом, ми перевозимо абсолютно все, окрім зброї», – каже волонтер.

Потім активісти організовують збори товарів. Роблять це у торгових центрах, на базарах, на площах біля пам’ятників. Щось закуповують чи дістають самостійно. Особливо якщо мова про запчастини до старої української військової техніки,  яких постійно потребують вояки.

Для грошових пожертв  існує банківський рахунок. Дуже часто люди просто приносять  їм гроші особисто.

«Ми можемо отримувати від 5 до 30 тис грн на тиждень пожертвувань. Якщо благодійник хоче передати одразу велику суму, тоді ми просимо його купити, наприклад,  дорогий тепловізор. Таким чином люди самі контролюють свої гроші, а ми вже беремо на себе відповідальність тільки за те, що доставимо його військовим. Для підтвердження привозимо фотографії того, як передаємо речі воякам у зоні АТО», – каже Глотов.

Свою роботу волонтери обов’язково координують із військовими

Без супроводу та координації військових волонтери не вирушають у зону АТО. Активіст «Євромайдану Пустомити» Богдан Масляк, який недавно повернувся з-під Зеленопілля на Луганщині переконує, що не варто їхати туди без узгодження з СБУ та ЗСУ, бо можна потрапити під випадкові обстріли, як з бокутерористів,  так і з боку української армії.

«Якщо ви поїдете туди без військових, ризикуєте бути обстріляними, і не тільки терористами. Наші хлопці теж постійно тримають пальці на прицілах і їхня зброя заряджена», – розповів волонтер.

З його слів, українські військові дуже підозріло ставляться до будь-яких переміщень не військової техніки, будь-яких вантажів по території, де ведуться бої. Бо почастішали випадки, коли автомобілі з гуманітарною допомогою у зоні АТО перехоплювали терористи, заміновували вантаж, садили за кермо свого водія і відправляли автомобіль українським військовослужбовцям.

До зустрічі з нашими хлопцями на блокпостах теж варто виробити певну поведінку, зрештою, це поведінка, продиктована війною.

«Наприклад, коли авто з волонтерами під’їжджає до блокпосту, людям, які в ньому перебувають треба одразу висунути руки у вікна, показати, що в руках немає зброї. На запитання військових, чи є  у вас зброя, треба відповідати правду», – розповів Масляк.

Варто також везти зі собою документи на підтвердження того, що в автомобілях саме гуманітарна допомога для військових. Окрім документів варто мати при собі контактні телефони військових з тих частин чи підрозділів, яким призначений вантаж. Хоча, у певних випадках і це не допомагає.

«Одного разу ми потрапили у досить скрутне становище на блокпості, де чергував батальйон сумської територіальної оборони, – розповідає Богдан Маслак. – Хлопці не хотіли вірити нам ніяк, навіть те, що серед нас був офіцер СБУ не допомагало: вони кілька годин тримали нас обличчям до «зеленки» («зеленка» – відкрита дорога, з обох боків якої зелень, небезпечне місце у зоні АТО, найчастіше саме звідти терористи ведуть обстріли) під дулами автоматів. Казали, що не вірять нікому - ні керівництву АТО, ні командирам, тим більше не повірять волонтерам».  

Ще один неприємний спогад із зони АТО залишився після спілкування із львівськими екс-беркутівцями на одному  із блокпостів. Зі слів координатора ГО «Громадська варта» Ярослава Антоняка,  під час перевірки документів вони помітили посвідчення Самооборони у паспорті одного із волонтерів. Після того, зі словами «ви нам крові попили ще під час подій на Майдані» колишні спецпризначенці почали прискіпуватись до активістів з будь-якого приводу. «Зокрема, розповідали, що ми неправильно перевозимо зброю, бо вона повинна бути у чохлі та без набоїв, – каже Антоняк. – Ми намагались пояснити, що терорист не буде чекати, поки ми виймемо і зарядимо свої автомати», – каже Антоняк.

Всім охочим доставити гуманітарні вантажі у зону АТО досвідчені волонтери об’єднання «Допоможи фронту» рекомендують не забувати про аптечки. Добре також, якщо кожен з волонтерів володітиме навичками першої медичної допомоги. Особливо знадобиться вміння зупиняти кров.

24 механізована бригада недоступна для волонтерів

Найважче було доставляти допомогу хлопцям з 24–ї механізованої бригади, які базуються неподалік Зеленопілля, розповідають волонтери. Доїхати до них таки не вдалось. Домовились таким чином,  що один із військових з 24-ї під’їхав до місця дислокації 72-ї бригади, куди волонтери змогли підвезти гуманітарку і звідти вже забрав, що міг для своїх.

Дорога до Зеленопілля, зі слів Ярослава Антоняка, була найважчою. По дорозі тричі ламався автомобіль, та ще й потрапили під обстріл. Загалом поїздка тривала тиждень, з 13 по 21 липня.

Дуже часто, кажуть волонтери, отримують дзвінки з інформацією про загибель у зоні АТО своїх друзів,  побратимів з Майдану чи просто хлопців, з яким затоваришували, коли привозили їм гуманітарну допомогу.

«Був хлопець, якому ми передали бронежилет, – каже Антоняк. – Буквально наступного дня він загинув у бою у цьому бронежилеті, його застрелив снайпер. Вони, снайпери, тепер натренувались стріляти у правий чи лівий бік тіла. Куля пробиває, наприклад, легені. Якщо вчасно не надати допомогу вояку, він помре. І таких випадків, на жаль, досить багато».

Слов’янськ - мертве місто

Під час однієї з поїздок волонтери зупинялись у Слов’янську. Терористи залишили після себе мертве місто, розповідає Богдан Масляк. Там майже ніхто не живе, воно зруйноване, місто-пустка, без світла і води.

Мешканці міста, зі слів активіста, з острахом і дуже обережно йшли на контакт із волонтерами, зокрема тими, що у військовій формі, але їздять не на військовій техніці. Бо здебільшого у такому вигляді і на цивільних автомобілях містом пересувались тільки терористи.

До людей  із Західної України, не таємниця, там ставляться як до чортів рогатих. Але все дається направити, бо з ними хоч і важко, але можна говорити і їх можна переконувати, зокрема вчинками, кажуть волонтери.

«Мені запам’яталась маленька п’ятирічна дівчинка, – розповідає Богдан Масляк. - Коли ми перебували у  Слов’янську, вона приходила до нас і я помітив, що вона постійно молиться. При молитві вона постійно повторювала: «Боже, сохрани Славянськ, Боже, сохрани бабушку, Боже, сохрани мой садик».

Ці безпосередні дитячі слова, впевнений волонтер, напевно запам’ятаються йому на все життя. Як, зрештою, і все, що доводиться переживати кожного разу, коли активісти вирушають з черговим вантажем у зону війни.

Всі фото: сторінка спільноти  "Допоможи фронту " у Facebook

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук